Рішення № 33102080, 15.08.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

(заочне)

Справа № 752/8100/13-ц

Провадження № 2/752/2966/13

15.08.2013 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., при секретарі Чупак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди, -

встановив:

в травні 2013 р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до ПАТ «Мостобуд» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди, при цьому пояснивши наступне.

18.01.2013 р. позивач звільнився за власним бажанням з посади провідного інженера будівельної лабораторії відповідача. На час звільнення позивача, відповідач мав перед ним заборгованість із заробітної плати у сумі 18809,16 грн. Однак, в день звільнення позивача відповідач не провів з ним повний розрахунок та не сплатив йому кошти заборгованості із заробітної плати 18809,16 грн. При цьому, в травні 2013р. відповідач виплатив позивачу лише 1480,0 грн., у зв'язку з чим, заборгованість відповідача із заробітної плати перед позивачем склала 17329,16 грн. Проте, вищезазначену заборгованість із заробітної плати у сумі 17329,16 грн. відповідач досі не сплатив позивачу. В наслідок протиправної поведінки відповідача, позивача було позбавлено можливості отримати зароблені кошти заробітної плати та він опинився у скрутному матеріальному положенні, у зв'язку з чим змушений був докласти значних зусиль для забезпечення себе і своєї родини житлом, їжею і товарами першої необхідності, що завдало позивачу душевних хвилювань та страждань. Зважаючи на вищевикладене, позивач звернувся з вимогами стягнути на його користь з відповідача заборгованість із заробітної плати у сумі 17329,16 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 16869,93 грн. та на відшкодування моральної шкоди кошти у сумі 3000,0 грн.

Позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності у судовому засіданні, якою позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги повністю, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача надав суду оформлені письмово заперечення, якими просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення коштів у сумі 3000,0 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стосовно інших вимог позивача, відповідач заперечень не надав.

В свою чергу, суд визнає неповажними причини відсутності відповідача у судових засіданнях від 27.06.2013 р. та 15.08.2013 р., про час і місце проведення яких відповідач повідомлявся в порядку ст. 76 ЦПК України, адже від імені відповідача як представник мав право діяти його керівник, а також представник відповідача за довіреністю Гусев П.В., які не були позбавлені можливості прийняти участь у судових засіданнях по справі. Крім того, відповідач мав право уповноважити представляти його інтереси в суді інших своїх працівників. При цьому, суду не було подано відповідачем клопотання про розгляд справи за його відсутності у судовому засіданні.

У зв'язку із зазначеним та відповідно до положень ст. 224 ЦПК України, суд ухвалив здійснити заочний розгляд справи.

Врахувавши надані сторонами пояснення, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд робить висновок про необхідність задовольнити позовні вимоги частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно наказу відповідача № 02-ВК від 16.01.2013р., позивача звільнено із займаної посади 18.01.2013р. за власним бажанням.

При цьому, до трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 внесено запис № 16 від 16.01.2013р. про звільнення позивача із займаної посади за власним бажанням, на підставі наказу відповідача № 02-ВК.

Вбачається, що відповідно до розрахункового листка за січень 2013р. виданого позивачу відповідачем, останній мав борг перед позивачем із заробітної плати у сумі 18809,16 грн.

Положеннями ст. 21 Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. за № 108/95-ВР (далі - ЗУ «Про оплату праці»), закріплено та гарантовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому, відповідно до ст. 22 ЗУ «Про оплату праці», суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ч. 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, законодавство покладає безпосередньо на відповідача обов'язок провести із позивачем, як звільненим працівником, повний розрахунок та виплатити всі суми заробітної плати, що належать позивачу. При цьому, у разі невиконання вищезазначеного обов'язку з вини відповідача (його власника або уповноваженого ним органу), для останнього наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Положеннями ч. 2 ст. 11 ЦПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно вимог ч. 3. 11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу, відповідачем не надано суду докази на підтвердження проведення повного розрахунку із позивачем в день його звільнення, шляхом виплати йому заробітної плати у сумі 17329,16 грн., як і обставин щодо відсутності на день розгляду справи заборгованості відповідача перед позивачем із заробітної плати у сумі 17329,16 грн.

У зв'язку із зазначеним, суд приходить до висновку, що відповідач порушив вимоги 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП, та зобов'язаний виплатити позивачу заборгованість із заробітної плати у сумі 17329,16 грн.

При цьому, у рішенні від 22 лютого 2012 року за № 4-рп/2012 Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

В положеннях п. 21. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. за № 13 роз'яснено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що середній заробіток позивача за заявлений ним строк - 109 днів із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 154,77 грн., становить суму розміром 16869,93 грн., де: 154,77 х 109 = 16869,93.

В свою чергу, відповідачем не надано суду докази на підтвердження обставин щодо відсутності заборгованості перед позивачем із виплати йому середнього заробітку у розмірі 16869,93 грн.

У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що на користь позивача з відповідача має бути стягнуто середній заробіток у розмірі 16869,93 грн.

Крім того, суд зазначає, що згідно вимог 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, в положеннях п. 5 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. за № 10-1389/0/4-12 роз'яснено: «ураховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним».

Враховуючи зазначене та зважаючи на значну суму заборгованості відповідача із заробітної плати перед позивачем, що в декілька разів перевищує розмір середньомісячної заробітної плати позивача, а також враховуючи значний строк прострочення відповідачем виплати кошів заробітної плати, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо його перебування у скрутному матеріальному становищі та необхідність докладати значних зусиль для забезпечення себе їжею і товарами першої необхідності, в наслідок чого позивачу було завдано душевних хвилювань та страждань.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його життєвих зв'язків, не зазначено в чому саме вони полягали, не обґрунтовано причинний зв'язок між ними та винними діями відповідача.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про необхідність задовольнити частково вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 2000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, що відповідатиме принципам добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Судовий збір за майновий характер позовної заяви складає 341,99 грн. та за немайновий характер позовної заяви - 114,7 грн., що разом складають суму 456,69 грн.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, про необхідність задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215, 224-229 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мостобуд», про стягнення заборгованості із заробітної плати,середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (код ЄДРПОУ 01386326) на користь ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 16 серпня 2007р., ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість із заробітної плати у сумі 17329 (сімнадцять тисяч триста двадцять девять) гривень 16 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (код ЄДРПОУ 01386326) на користь ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 16 серпня 2007р., ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість із середнього заробітку у сумі 16869,93 (шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят девять) гривень 93 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (код ЄДРПОУ 01386326) на користь ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 16 серпня 2007р., ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на відшкодування завданої моральної шкоди кошти у сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (код ЄДРПОУ 01386326) на користь держави судовий збір у розмірі 456,69 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Голосіївським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Зазначена апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Суддя Фролов М.О.