Постанова № 33101289, 20.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року Справа № 5015/2722/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргу ПрАТ "Галнафтохім"на постанову та рішенняЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 року господарського суду Львівської області від 14.05.2013 рокуу справі господарського суду№ 5015/2722/12 Львівської областіза позовомТОВ "Агрофірма Рубанський"до ПрАТ "Галнафтохім"про стягнення збитків на суму 61 760 грн.у судовому засіданні взяли участь представники :

ТОВ "Агрофірма Рубанський":Нагинайло В.В. (довіреність №274 від 11.05.2011 року), Цибулька А.М (довіреність №205 від 27.02.2013 року),ПрАТ "Галнафтохім":не з'явилися. ВСТАНОВИВ :

у червні 2012 року, шляхом надіслання поштового відправлення, ТОВ "Агрофірма Рубанський" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з ПрАТ "Галнафтохім" (далі - відповідача) 61 760 грн. понесених збитків у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором поставки селітри, які полягають у додаткових витратах позивача, що становлять різницю між ціною на аміачну селітру, придбану позивачем в інших постачальників, та непоставлену відповідачем селітру, внаслідок відмови від виконання ним договору поставки (том 1, а.с. 5 - 35).

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.09.2012 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з недоведенням позивачем складу цивільного правопорушення (розміру та обґрунтованості додаткових витрат) (том 2, а.с. 74- 79).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 18.09.2012 року у справі №5015/2722/12 - без змін. При цьому, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач, напевно знаючи про неможливість постачання селітри, діяв згідно вимог частини 2 статті 226 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що позбавляє позивача правових підстав для стягнення збитків (додаткових витрат позивача на придбання тієї ж кількості селітри в іншого постачальника) з відповідача (том 2, а.с. 128 - 134).

Постановою Вищого господарського суду України від 22.01.2013 року постанову апеляційного суду від 29.10.2012 року та рішення суду першої інстанції від 18.09.2012 року у справі №5015/2722/12 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на передчасність висновків судів про відсутність правових підстав для стягнення збитків. Зокрема, суди помилково витлумачили частину 2 статті 226 ГК України, як таку, що може в цілому звільнити сторону від відповідальності за збитки, завдані невиконанням нею зобов'язання за договором та, обмежившись посиланням на реалізацію позивачем права на повернення передоплати, не з'ясували, чи є за своїм змістом лист вих.№25/01-3 від 25.01.2012 року доказом односторонньої відмови відповідача від виконання договірного зобов'язання з поставки селітри та чи існували передбачені частиною 1 статті 615 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) або договором поставки підстави для застосування відповідачем такої відмови, оскільки, як встановлено судами, позивач свої зобов'язання щодо здійснення передоплати в повному обсязі виконав у встановлений договором поставки строк.

Також колегія суддів касаційного суду зазначила про передчасність висновків апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 693 ЦК України, оскільки встановлене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов'язання, однак, передумовою виникнення у покупця вимоги про повернення передоплати законодавцем визначено невиконання продавцем (відповідачем) обов'язку з передачі товару в установлений строк, що, як встановлено судами, в даній правовій ситуації не мало місця, оскільки на момент повернення позивачу передоплати кінцевий строк поставки товару ще не настав.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2013 року (суддя Козак І.Б.) позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 61 760 грн. збитків та 1 609, 50 грн. судового збору з підстав доведення позивачем в діях відповідача складу цивільного правопорушення (факту завдання відповідачем збитків, які полягають у додаткових витратах, що становлять різницю між вартістю селітри аміачної, визначеної відповідно до умов договору поставки, укладеного сторонами спору, та вартістю селітри аміачної, поставленої позивачу третіми особами, причинно-наслідкового зв'язку між понесеними позивачем збитками та незаконною одностронньою відмовою відповідача від виконання зобов'язання за договором поставки) (том 3, а.с. 20 - 32).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 14.05.2013 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи неповнотою дослідження судом обставин справи та неналежною оцінкою доказів при винесенні оскаржуваного судового рішення.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Хабіб М.І., судді: Зварич О.В., Якімець Г.Г.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2013 року у справі №5015/2722/12 - без змін з тих же підстав (том 3, а.с. 77 - 84).

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 25.06.2013 року та рішення суду першої інстанції від 14.05.2013 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 22, 610, 612, 614, 623, 693 ЦК України та статей 189, 224 - 226, 267 ГК України, а також норм процесуального права, що полягає у неповному дослідженні обставин справи та неналежній оцінці доказів, що були прийняті судами як належні та допустимі на підтвердження позовних вимог.

До початку судового засідання від відповідача надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду справи на один тиждень та зупинення виконання судового рішення, яке колегія суддів Вищого господарського суду, порадившись на місці, відхилила з огляду на його необґрунтованість, визначення ухвалою касаційного суду від 06.08.2013року, що нез'явлення представників сторін в судове засідання не є перешкодою в розгляді даної справи, а також заперечень представників позивача щодо відкладення розгляду справи у судовому засіданні від 20.08.2013 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 25.06.2013 року та рішення суду першої інстанції від 14.05.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників позивача, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 2, 3 статті 226 ГК України, сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій обох сторін зобов'язання, які можуть звільнити сторону, що не виконала прийнятого нею зобов'язання від відшкодування шкоди (повністю або частково), завданої другій стороні невиконанням первісного зобов'язання.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

- вини боржника.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.11.2011 року ПрАТ "Галнафтохім" (Постачальник) та ТОВ "Агрофірма Рубанський" (Покупець) уклали договір поставки мінеральних добрив (вагонні поставки) №П-15/11-6001 (далі -Договір) (том 1, а.с. 7 - 10).

Судами встановлено, що відповідно до пункту 1.1 Договору, постачальник зобов'язується поставити (передати у власність покупця) товар - селітру аміачну в біг-бегах, 1 536 тн, ціна за одиницю 3 090 грн. (в т.ч. ПДВ), загальна сума з ПДВ 4 746 240 грн., а покупець зобов'язується своєчасно і в повному обсязі оплатити та належним чином прийняти цей товар.

Суди встановили, що згідно з пунктами 3.1., 3.2., 3.4. Договору, поставка товару здійснюється залізничним транспортом, на умовах СРТ Інкотермс 2000 залізнична станція Котюжани, згідно наданих покупцем залізничних реквізитів. Товар поставляється до 10.02.2012 року при умові перерахування покупцем на розрахунковий рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 100% загальної суми договору. Постачальник звільняється від обов'язку допоставити покупцеві товар, якщо недопоставка чи недоодержання товару сталася внаслідок порушення покупцем зобов'язань зі сплати товару або порушення покупцем пункту 3.3 договору.

Судами встановлено, що пунктом 4.1. розділу 4 Договору визначено порядок розрахунків, згідно з яким покупець (позивач) зобов'язаний перерахувати 100% попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника (відповідача) в строк до 11.11.2011 року за 1024 тонни товару і в строк до 18.11.2011 року за 512 тонн товару. Строки попередньої оплати сторонами змінено пунктом 3 Додаткової угоди № 1 від 17.11.2011 року до Договору (том 1, а.с. 11), а зокрема, визначено, що покупець зобов'язаний перерахувати 100% попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника за 1024 тонни товару в строк до 11.11.2011 року, за 384 тонни товару в строк до 18.11.2011 року і за 128 тонн - у строк до 05.12.2011 року.

Суди встановили, що відповідно до пункту 10.2 Договору, договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2012 року, але в будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на виконання умов Договору позивач здійснив оплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями: №963 від 10.11.2011 року на суму 3 164 160 грн., №979 від 17.11.2011 року на суму 1 186 560 грн. та №1063 від 02.12.2011 року на суму 395 520 грн. (том 1, а.с. 12-14).

Судами встановлено, що постачальник (відповідач) за договором отримав передоплату та до 25.01.2012 року жодних дій по виконанню своїх зобов'язань не вчиняв, а 25.01.2012 року надіслав на адресу позивача лист (вих.№25/01-3), в якому повідомив про неможливість виконання своїх зобов'язань з поставки товару в повному обсязі, зазначивши що це зумовлено виникненням проблем із транспортуванням товару залізницею, оскільки Укрзалізниця в рамках програми свого технологічного реформування змінила технологію взаємодії з вантажовідправниками та створила нового посередника ДП "Український транспортно-логістичний центр", внаслідок чого суттєво ускладнилася процедура здійснення залізничних перевезень. Також у зазначеному листі відповідач зазначив про те, що ним акумульовано кошти для повернення позивачу передоплати за непоставлений товар та просив позивача повідомити реквізити банківського рахунку для їх перерахування, а також розірвати договір поставки шляхом підписання додаткової угоди до нього (том 1, а.с. 15).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, у відповідь на пропозицію відповідача про повернення здійсненої передоплати, позивач листом №50 від 25.01.2012 року надав реквізити розрахункового рахунку для повернення попередньої оплати за аміачну селітру в біг - бегах на суму 4 746 240 грн. згідно Договору №П-15/11-6001 від 10.11.2011 року (том 1, а.с. 91, 92).

Судами встановлено обставини виконання відповідачем вимог позивача щодо повернення передоплати за договором поставки на суму 4 746 240 грн.

Суди встановили, що 26.01.2012 року та 07.02.2012 року позивач уклав два договори на купівлю селітри аміачної (з Малим приватним підприємством фірма "Ерідон" №260/12/84-МДО на поставку селітри аміачної в кількості 544 тонни за ціною 2 650 грн. без ПДВ на загальну суму 1 729 920 грн. та з ТОВ "Торговий дім "Хімтрейд" №07-02/12-1Д на поставку селітри аміачної в кількості 320 тонн за ціною 2 608, 33 грн. без ПДВ на загальну суму 1 001 600 грн.) (том 1, а.с. 16 - 17, 19 - 21). Також судами встановлено проведення повної оплати за даними договорами згідно платіжних доручень №66 від 27.01.2012 року та №135 від 15.02.2012 року (том 1, а.с.18, 22).

Судами встановлено, що відповідно до долученої до матеріалів справи довідки ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №11/1103 від 27.07.2012 року, станом на 10.11.2011 року (на момент укладення договору поставки між сторонами спору), орієнтовний рівень цін на аміачну селітру складав 3 000 - 3 200 грн./т., тоді як станом на 26.01.2012 року (на момент укладення позивачем договору поставки з іншим контрагентом) - 3 150 - 3 300 грн./т. (том 2, а.с. 67).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, згідно з експертним висновком №ЧК-323 від 27.07.2012 року, складеним експертом Чернігівської регіональної торгово-промислової палати Халимоненко І.Г. на підставі листа-заявки №562 від 27.07.2012 року та наряду ЧК-323 від 27.07.2012 року, визначено середню ринкову вартість мінерального добрива - селітри аміачної, поставка на умовах СРТ (Інкотермс 2000) станом на 10.11.2011 року на суму 3 000 - 3 102 грн./т. з ПДВ, станом на 26.01.2012 року на суму 3 180 - 3 190 грн./т. з ПДВ (том 2, а.с. 69).

З огляду на закупівлю селітри за ціною, що є вищою від ціни за договором поставки з відповідачем, позивач розрахував ціну позову та просив стягнути з відповідача відповідні збитки, що виражаються у різниці між ціною на селітру аміачну за договором поставки між сторонами спору, від виконання якого, на думку позивача, відповідач відмовився в односторонньому порядку, та за договорами поставки між позивачем і МПП Фірма "Ерідон" та ТОВ "Торговий дім "Хімтрейд", які позивач був змушений укласти одразу після повернення відповідачем передоплати за непоставлений товар для запобігання завданню збитків, пов'язаних з кон'юнктурою ринку міндобрив, зокрема, селітри аміачної навесні 2012 року.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 61 760 грн. позивач обґрунтовував різницею в ціні аміачної селітри за 1 тонну, придбаної в МПП "Ерідон" та ТОВ "Торговий дім "Хімтрейд", необхідністю понесення ним додаткових витрат для придбання продукції за підвищеною, порівняно з первісним договором, ціною, надавши відповідний розрахунок збитків на зазначену суму.

Розглянувши позовні вимоги при новому розгляді справи, суд першої інстанції дійшов висновку про доведення позивачем в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що є підставою для задоволення позову про стягнення з відповідача завданих позивачу збитків, зазначивши про те, що повідомлення позивача листом за вих.№25/01-3 від 25.01.2012 року про неможливість поставки товару у строк, передбачений пунктом 3.2. Договору, та невжиття заходів для усунення причин, що цьому перешкоджали, чи виконання договірного зобов'язання іншим способом (зокрема, шляхом поставки товару автомобільним транспортом), свідчить про односторонню відмову відповідача від взятих на себе зобов'язань перед позивачем з поставки селітри аміачної згідно спірного договору поставки, що, у свою чергу, зумовило вжиття позивачем заходів для відновлення свого порушеного права на поставку товару за договором та мінімізації розміру завданої йому шкоди шляхом укладення договорів поставки селітри аміачної з іншими контрагентами за цінами, вищими від визначеної умовами спірного договору.

Також, суд першої інстанції зазначив про те, що господарські дії та рішення третіх осіб (перевізників) не звільняють відповідача від відповідальності за порушення зобов'язань з поставки товару перед позивачем, при цьому, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факту звернення до нього перевізників (Укрзалізниці, ДП "Український транспортно-логістичний центр") з повідомленнями про неможливість здійснення перевезень товару за договорами про організацію перевезень вантажів, які було укладено до моменту направлення відповідачем на адресу позивача листа з повідомленням про неможливість здійснення поставки, чи вчинення перевізниками інших дій, спрямованих на виконання договірних зобов'язань відповідача перед позивачем.

При цьому, судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт укладення відповідачем договорів про організацію перевезень вантажів з третіми особами (ТОВ "Юніверсал Карго Транс" від 19.01.2012 року, ТОВ "Рейл Карго Транс" від 23.01.2012 року) до моменту направлення відповідачем повідомлення позивачу про неможливість виконання зобов'язань з поставки товару (том 2, а.с. 38 - 40, 41 - 43, 44 - 46).

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи відповідача про те, що зміна Укрзалізницею технології взаємодії з вантажовідправником могла перешкодити йому чи унеможливити виконання ним своїх зобов'язань перед позивачем у строк, передбачений пунктом 3.2. Договору поставки, та є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за завдані позивачу збитки, як такі, що не відповідають приписам статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України, виходячи з яких відповідач не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, у випадку, якщо таке порушення сталося через недодержання своїх обов'язків перевізником як контрагентом відповідача. При цьому, докази звернення відповідача до позивача з пропозицією про зміну способу доставки товару за спірним договором шляхом внесення змін до нього у матеріалах справи відсутні.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції про односторонню відмову відповідача від договору поставки, укладеного з позивачем, та відхилив, як необґрунтовані, доводи відповідача про те, що надіслання відповідачем листа з повідомленням про неможливість виконання договірного зобов'язання з поставки товару та відповідь позивача з проханням повернути кошти, внесені на рахунок відповідача як передоплата, є взаємною згодою сторін договору на непоставку товару, та дійшов висновку про те, що дії позивача з надання відповідачу реквізитів рахунку для повернення передоплати, та укладення у той же день договору на поставку селітри аміачної з іншим постачальником, є заходами, спрямованими на відновлення його порушеного права на одержання товару, визначеного договором поставки, від виконання якого відмовився відповідач, та зменшення розміру завданих збитків.

Також апеляційний суд зазначив про необґрунтованість доводів відповідача про те, що він також міг поставити позивачу товар у строки (до 29.02.2012 року та до 01.03.2012 року), визначені умовами договорів, укладених позивачем з іншими контрагентами з огляду на те, що не маючи змоги поставити товар до 10.02.2012 року, однак знаючи про можливість виконання зобов'язання в інші строки, відповідач, як сторона договору, міг ініціювати внесення змін до спірного договору щодо умов та строків поставки товару. Однак, як встановлено апеляційним судом, у листі за вих.№25/01-3 від 25.01.2012 року відповідач не запропонував позивачу внести відповідні зміни до спірного договору та вказав про неможливість поставки селітри аміачної в цілому, повернення попередньої оплати та розірвання договору.

З огляду на те, що основним видом діяльності позивача є вирощування зернових та технічних культур, та зважаючи на сезонних попит на мінеральні добрива перед проведенням весняних польових робіт, а також те, що позивач придбав міндобрива в інших постачальників після відмови відповідача від їх поставки в кількості (864 т), яка не перевищує кількість, яка мала бути поставлена відповідачем (1536 + 5%), апеляційний суд погодився з доводами позивача та висновком суду першої інстанції про те, що придбання позивачем міндобрив в інших постачальників за вищою ціною та понесення ним у зв'язку з цим додаткових витрат, які є збитками, є наслідком відмови відповідача від виконання договору поставки.

Також апеляційний суд зазначив про те, що суд першої інстанції, виходячи з даних довідки ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №11/1103 від 27.07.2012 року та Експертного висновку Чернігівської регіональної Торгово-промислової палати №ЧК 323 від 27.07.2012 року виходячи з приписів статті 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", згідно яких експертні висновки є обов'язковими для застосування на всій території України, обґрунтовано відхилив доводи відповідача про можливість придбання позивачем селітри аміачної за значно нижчими цінами, ніж ціни згідно умов договорів поставки, укладених позивачем з іншими контрагентами.

Відтак, дослідивши в повній мірі обставини односторонньої відмови відповідача від виконання спірного договору поставки, правову природу повідомлення відповідача за вих.№25/01-3 від 25.01.2012 року на предмет повноти вчинення ним дій, які б у повній мірі відновили майнові права позивача на отримання ним продукції за ціною, передбаченою договором поставки, укладеним між сторонами спору, правову природу дій позивача та дійсні наслідки укладення ним договорів на постачання аміачної селітри одразу ж після відмови та повернення передоплати відповідачем в контексті виконання вимог частини 3 статті 226 ГК України на предмет можливості запобігти виникненню збитків, пов'язаних з кон'юнктурою ринку продукції, яка поставлялася за договором, на виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у Постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2013 року у справі №5015/2722/12, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача збитків в розмірі 61 760 грн., завданих позивачу, як додаткові витрати, зумовлені придбанням селітри аміачної в інших постачальників за вищими цінами, ніж ціна, передбачена умовами договору поставки, від виконання якого відповідач відмовився в односторонньому порядку.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій та спростовані судами в оскаржуваних судових рішеннях, зводяться до намагання переконати Вищий господарський суд України здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, є необґрунтованими.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 року та рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2013 року у справі №5015/2722/12 такими, що прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права та не вбачає правових підстав для їх зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ПрАТ "Галнафтохім" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 року та рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2013 року у справі №5015/2722/12 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко