Ухвала суду № 33101063, 21.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2013 р. м. Київ К/800/19085/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Муравйов О.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Західно-Донбаська ОДПІ)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013

у справі № 2а/0470/5699/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" (далі - Товариство)

до Західно-Донбаської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.05.2012 № 0000072241, від 07.05.2012 № 0000582342 та від 07.05.2012 № 0000572342.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Західно-Донбаська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Західно-Донбаської ОДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Західно-Донбаською було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2011, оформлену актом від 19.04.2012 № 17-22/2-33019165. За наслідками цієї перевірки позивачем було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 07.05.2012 № 0000072241, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 392 759 грн. (у тому числі 391 739 грн. за основним платежем та 1020 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 07.05.2012 № 0000582342, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 381 659 грн. (у тому числі 323 755 грн. за основним платежем та 57904 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 07.05.2012 № 0000572342 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 52 613,75 грн. (у тому числі 42091 грн. за основним платежем та 10522,75 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування оспорюваних сум з податку на прибуток та з податку на додану вартість став, зокрема, висновок податкового органу про незаконне формування позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з придбання металопрокату у товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Агентство Сервіс» (далі - ТОВ «Транс Агентство Сервіс») в рамках виконання договору поставки від 01.11.2010 № ТДС 300036.

При цьому податкова інспекція посилається на відсутність у цього контрагента об'єктивної можливості виконати зобов'язання з поставки товару в силу відсутності основних фондів, транспортних засобів та необхідних трудових ресурсів, а також на факт участі названого постачальника у ланцюгових поставках, створених за фіктивними договорами.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виникнення правовідносин, що були предметом даної податкової перевірки, порядок формування валових витрат визначався за правилами, наведеними у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, в силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Суди встановили, що реальність виконання операцій з поставки ТОВ «Транс Агентство Сервіс» металопрокату в адресу позивача підтверджується належними документами первинного обліку, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, а саме - договором поставки, видатковими накладними, податковими накладними; транспортування придбаної продукції здійснювалося власними силами позивача та було оформлено складенням товарно-транспортних накладних. Придбаний товар було використано позивачем у власній господарській діяльності з виробництва верстатів, станів.

За таких обставин суди цілком обґрунтовано відхилили доводи податкового органу про відсутність у спірного постачальника об'єктивної можливості для виконання поставок металопрокату в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу.

Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. Податкова інспекція не довела неможливості поставки спірним постачальником товару в заявленому обсязі наявними у нього силами та засобами з урахуванням того, що за звичаями ділового обороту поставки транзитного характеру можуть здійснюватися без попереднього зберігання товару на складі постачальника, а транспортування товару може здійснюватися іншими особами (у тому числі і покупцем, як фактично було у даному випадку).

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Правовідносини ж постачальника позивача з третіми особами не можуть впливати на оцінку реальності господарських операцій між позивачем у справі та цим постачальником.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи по епізоду щодо несплати позивачем податку на прибуток з доходу, виплаченого нерезидентові - компанії INDUTOTHERM Heating&welding LTD (Великобританія), у вигляді плати за поставлений товар.

Відповідно до частини першої статті 7 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна (дата підписання: 10.02.1993, дата набуття чинності: 11.08.1993) прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується податком тільки у цій Договірній Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність як вказано вище, то його прибуток може оподатковуватися в другій Договірній Державі, але тільки в тій частині, яка відноситься до цього постійного представництва.

Факт провадження названим нерезидентом діяльності на території України через представництво податковим органом встановлено не було.

Згідно з пунктом 103.4 статті 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

В силу вимог пункту 103.5 цієї ж статті Кодексу довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Як встановили суди, у розглядуваному випадку на підтвердження резидентства компанії INDUTOTHERM Heating&welding LTD позивачем було подано апостильований сертифікат про подвійне оподаткування від 20.04.2011, яким засвідчено факт реєстрації названої компанії в Об'єднаному Королівстві Великобританії та Північної Ірландії.

З урахуванням викладеного суди дійшли неспростовуваного доводами касаційної інстанції висновку про відсутність у даному разі підстав для оподаткування доходу названого контрагента-нерезидента в Україні та, відповідно, для донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 у справі № 2а/0470/5699/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.В. Муравйов