Ухвала суду № 33101055, 21.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/14061/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Муравйов О.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Бережнюка В.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - ДПІ)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі № 2270/5686/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" (далі - Товариство)

до ДПІ

та Головного управління Державного казначейства України у Хмельницькій області,

про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетного відшкодування.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.03.2011 № 0000302307/0/801 та від 06.04.2011 № 0000472307/845; з Державного бюджету України стягнуто на користь Товариства бюджетне відшкодування ПДВ за березень, травень, липень, вересень, жовтнем 2010 року у загальній сумі 3 313 159 грн.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що право позивача на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування підтверджується документально, тоді як податковим органом не доведено існування обставин, з якими закон пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Головне управління Державного казначейства України у Хмельницькій області приєдналося до поданої касаційної скарги, подавши відповідну заяву.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну позапланову перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за березень, травень, липень та жовтень 2010 року за наслідками отримання податкової інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами цієї перевірки податковою інспекцією було складено акт від 31.03.2011 № 2245/23-7/35750435 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.03.2011 № 0000302307/0/801, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за перевірені періоди у загальному розмірі 3 313 159 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 № 0000472307/845, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 33 355 грн. (у тому числі 26684 грн. за основним платежем та 6671 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії стали висновки податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з поставки товарно-матеріальних цінностей в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Моравська Теплоенергетична компанія», а також за операціями з імпорту обладнання у нерезидентів - фірми Ritas Pazarlama IC VE DIC TIC.AS (Туреччина), компанії Textima Export Import GmbH (Німеччина).

На обґрунтування своєї правової позиції по справі ДПІ посилається на те, що факт отримання позивачем обладнання від товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Моравська Теплоенергетична компанія» не підтверджується документально, а за наслідками перевірки ланцюгу постачання у Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України надмірної сплати ПДВ до бюджету виявлено не було. Наведені обставини було розцінено податковим органом як доказ імітації розглядуваної операції з метою створення у податковому обліку Товариства умов для отримання податкової вигоди.

Аналізуючи правовідносини Товариства з фірмою Ritas Pazarlama IC VE DIC TIC.AS, податкова інспекція зазначила, що під час перевірки не було встановлено використання позивачем придбаної у цього постачальника сировини (пряжі із синтетичних штапельних волокон) у власній господарській діяльності як обов'язкової умови виникнення у платника права на включення до податкового кредиту ПДВ у складі вартості цього товару.

Виключаючи з податкового кредиту Товариства суми ПДВ, сплаченої митному органові при імпорті придбаного у компанії Textima Export Import GmbH обладнання, відповідач послався на те, що спірне обладнання знаходиться на підприємстві платника у розібраному стані, в експлуатацію не введено, а відтак не призначене для використання у господарській діяльності платника.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, на підставі наведених законодавчих приписів за умови дотримання платником порядку формування податкового кредиту від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними, митними деклараціями), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При дотриманні платником цих вимог порушення його контрагентом правил податкового обліку внаслідок недекларування та несплати необхідних сум ПДВ до бюджету не може бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди такого платника. Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Зазначене підтверджує правильність висновків попередніх інстанції про відсутність підстав для виключення з розрахунку бюджетного відшкодування Товариства сум ПДВ за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Моравська Теплоенергетична компанія» з мотивів, наведених податковою інспекцією в акті перевірки.

Суди цілком обґрунтовано відхилили і посилання ДПІ на відсутність доказів використання товарів та обладнання, придбаних позивачем за імпортними операціями з фірмою Ritas Pazarlama IC VE DIC TIC.AS та компанією Textima Export Import GmbH.

Адже за змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, визначальним фактором, яким слід керуватися при оцінці наявності господарської мети у господарській операції платника, є мета придбання товарно-матеріальних цінностей, існування об'єктивної можливості їхнього використання платником з перспективою отримання прибутку.

За розглядуваними операціями товар (однокручену пряжу із синтетичних штапельних волокон) та обладнання було імпортовано позивачем для використання у своїй основній діяльності з виготовлення трикотажних виробів. Факт надходження цього товару на адресу Товариства податковим органом не заперечується та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (зокрема, вантажними митними деклараціями, актом інвентаризаційного опису). Необхідну суму ПДВ було сплачено позивачем при розмитненні цього товару.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

А відтак за даних конкретних обставин власне фактичне використання придбаної пряжі позивачем на час проведення перевірки, а також монтаж та запуск обладнання не мають правового значення для оцінки наявності у позивача права на податковий кредит та на отримання з бюджету від'ємного значення ПДВ.

З урахуванням викладеного суди дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі ДПІ, засновані на іншому розумінні вищенаведених законодавчих норм та спрямовані на переоцінку висновків судів, підтверджених відповідними доказами. Названі доводи були обґрунтуванням позиції податкового органу по справі під час вирішення спору по суті судами попередніх інстанцій та були об'єктивно відхилені як неспроможні.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 у справі № 2270/5686/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.В. Муравйов