Ухвала суду № 33101051, 21.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/64440/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Муравйова О.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Добронравової О.П.,

представників відповідача-1 Греньо М.М., Собковича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року

у справі № 2а-4062/12/2070

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі - позивач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС)

до публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» (далі - відповідач-1, ПАТ «ФІДОБАНК»),

та приватної фірми «Кібела» (далі - відповідач-2, ПФ «Кібела»)

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС звернулась у квітні 2007 року до суду з позовом до акціонерного банку «Факторіал-Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «СЕБ-Банк», та до ПФ «Кібела», в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідачів 1 616 824,38 гривні заборгованості по податковим векселям.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 року скасована та прийнята нова постанова, якою позов задоволено: стягнуто з ПАТ «СЕБ-Банк» (ідентифікаційний код 14351016) суму заборгованості за 105 податкових векселів, виданих при імпорті товарів на митну територію України за серпень 2006 року на загальну суму 1 616 824,38 гривні.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме статей 7, 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідач-2 заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача-1 або заперечень на касаційну скаргу до суду не надав.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача-1 у справі шляхом заміни публічного акціонерного товариства «СЕБ-Банк» його правонаступником публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК».

З наданих позивачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби України підлягає заміні її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПФ «Кібела» пройшла передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набула правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з ідентифікаційним кодом 30035446, як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) знаходиться на обліку в СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС.

При здійсненні операцій з імпорту товарів на митну територію України у серпні 2006 року ПФ «Кібела» в порядку п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» видала органу митного контролю 105 податкових векселя на загальну суму 1 616 824,38 гривні, авальованих акціонерним банком «Факторіал-Банк».

Підставою для укладення угод між банком та ПФ «Кібела» на авалювання векселів став лист Харківської об'єднаної державної податкової інспекції, на обліку якої перебувала ПФ «Кібела», від 04.08.2006 року № 8654/10/19-073, відповідно до якого податковий орган зазначив, що станом на 01.08.2006 року по ПФ «Кібела» рахується переплата з податку на додану вартість в сумі 5 351 358,06 гривень.

ПФ «Кібела» 19.09.2006 року подала до СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові декларацію з ПДВ за серпень 2006 року з додатками, яка була прийнята позивачем та проведена за даними картки особового рахунку відповідача з податку на додану вартість.

Вказана декларація в рядку 6 містить дані про суму ПВД, сплату якого відстрочено шляхом оформлення податкового векселя відповідно до п. 11.5 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» розміром 1 804 285,00 гривень, в додатку до якої міститься реєстр емітованих та погашених векселів за серпень 2006 року на суму 1 804 285,00 гривень, в переліку яких вказано 105 векселів на суму 1 616 824,38 гривні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ПФ «Кібела», визначаючи загальну суму податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2006 року враховувала зобов'язання за спірними податковими векселями.

Суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про задоволення позову, виходив з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на дату видачі векселів та на дату їх погашення шляхом включення до декларації за серпень 2006 року по сумі бюджетного відшкодування, яка перевищує суму виписаних векселів у розмірі 1 616 824,38 гривні в строки, передбачені пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим органом порушень у визначенні сум бюджетного відшкодування не встановлено, податкових повідомлень-рішень про зменшення сум бюджетного відшкодування, які були чинними не прийнято.

Отже, відображена в декларації з ПДВ за серпень 2006 року сума податку на додану вартість в розмірі 1 616 824,38 гривні була обчислена ПФ «Кібела» за результатами справляння податку на додану вартість з операцій з імпорту товарів на митну територію України.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що доказів зменшення суми податкових зобов'язань з ПДВ декларації з ПДВ за серпень 2006 року шляхом виключення спірних податкових векселів, доказів внесення змін до картки особового рахунку ПФ «Кібела» щодо ПДВ податковим органом до суду не надано.

Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платником податку є особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у Митному режимі імпорту або реімпорту.

Відповідно пп. 7.3.6. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Пунктом 3 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1104 від 01.10.1997 року, зазначено, що зобов'язання по сплаті податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України виникають у день оформлення вантажної митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), але сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя.

Згідно п. 1.16. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий вексель - це письмове безумовне грошове зобов'язання платника податку сплатити до бюджету відповідну суму коштів у порядку та терміни, визначені цим законом, що підтверджене комерційними банками шляхом авалю, який видається платником на відстрочення сплати податку на додану вартість, що справляється при імпорті товарів на митну територію України.

Відповідно до абз. 1 п. 11.5. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платнику податку.

Положеннями абз. 4 та 7 п. 11.5. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» законодавець надав платнику податку можливість виконати свій обов'язок по сплаті податку на додану вартість та погасити податковий вексель - шляхом заліку сум бюджетного відшкодування. Зокрема, якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

За приписами абз. 5 п. 19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1104 від 01.10.1997 року, платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити податковий вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або заліку суми бюджетного відшкодування, підтвердженого органом державної податкової служби, згідно з поданою ним письмовою заявою.

У разі відсутності дій платника податку щодо перерахування коштів до бюджету на погашення податкових векселів або неподання заяви про залік суми бюджетного відшкодування, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 року № 1104 банк - аваліст зобов'язаний оплатити податковий вексель, оскільки аваль-це вексельне поручительство, за яким комерційний банк бере на себе відповідальність за оплату податкового векселя перед векселедержателем.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у серпні 2006 року ПФ «Кібела» при імпорті товарів на митну територію України надано органам митного контролю податкові векселі у кількості 105 штук на загальну суму 1 616 824,38 гривні.

Положення п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлюють окремий порядок погашення податкових векселів в залежності від дати видачі податкового векселя і від наявності підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування.

За приписами названої норми законодавства, якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає до закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, у якому відбулася його поставка органу митного контролю, платник податку не включає суму зобов'язань по векселю до складу податкових зобов'язань та погашає вексель шляхом перерахування коштів до бюджету. При цьому платник податку має право на включення перерахованої суми зобов'язань по векселю до складу податкового кредиту у звітному (податковому) періоді, в якому відбулася така сплата; якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що по всім 105 спірним податковим векселям строк сплати наступає до закінчення терміну подачі податкової декларації.

Відтак, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку, що ПФ «Кібела» не мала включати суму зобов'язань по податковим векселям до складу податкових зобов'язань податкових декларацій за відповідний податковий період, а за приписами п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», мала сплатити визначену суму по таким векселям до бюджету. При виконанні вказаних умов у ПФ «Кібела» виникало право включити суму по податковим векселям до складу податкового кредиту податкової декларації в тому періоді, в якому були видані такі векселя.

Достроково погасити податкові векселя можливо лише шляхом сплати коштів до бюджету, у разі перерахування їх до настання 30-ти денного терміну з моменту видачі податкових векселів.

Строки подання податкової декларації визначені приписами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що унеможливлює поняття дострокового погашення податкових векселів шляхом заліку сум бюджетного відшкодування.

Проте, незважаючи на сплив терміну сплати податкових зобов'язань по вказаним податковим векселям, ПФ «Кібела» не було направлено платіжних документів на сплату сум податку на додану вартість за виданими векселями та не надавалось відповідних письмових заяв, з яких вбачається, що платник податків у якості погашення виданих податкових векселів обрав метод заліку наявної у нього підтвердженого податковим органом суми бюджетного відшкодування.

Також, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що обов'язковою умовою використання платником такого способу погашення зобов'язань за векселем, як залік бюджетного відшкодування, є підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування. Тому погашенню зобов'язань за податковим векселем за рахунок сум бюджетного відшкодування передує формування платником податкового кредиту та визначення від'ємного значення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню, за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», декларування суми такого бюджетного відшкодування та надання податковим органом висновку про правомірність такого відшкодування. Лише за таких обставин платник податку, в картці особового рахунку якого обліковується сума бюджетного відшкодування, яка до настання дати, визначеної у полі «Термін платежу за податковим векселем», йому не відшкодована або не включена до висновку на проведення бюджетного відшкодування, в будь-який день до настання терміну платежу за векселем може подати до податкового органу заяву довільної форми про намір зарахувати в рахунок оплати податкового векселя суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірно висновку, що для того, щоб спірні векселі були погашені за рахунок бюджетного відшкодування, у строк, протягом якого видавалися спірні податкові векселі, підприємство повинно було мати підтверджену податковим органом в установленому порядку суму бюджетного відшкодування для кожного податкового векселя.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що загальна сума спірних податкових векселів (за яким податковий орган визнав неправомірним визначення податкового зобов'язання та подальше формування податкового кредиту) є значно вищою, ніж підтверджена сума відшкодування. Окрім того, будь-яких доказів відносно того, що на момент поставки цих векселів вказана сума не була використана для погашення інших податкових векселів відповідачами не надано.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт непогашення податкових векселів підтверджується дослідженою судом постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2010 року по справі № 2-а-1698/08/2070, якою було відмовлено у задоволенні позову ПФ «Кібела» про зобов'язання СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові відобразити в картці особового рахунку платника податку на додану вартість ПФ «Кібела» погашення податкових зобов'язань за податковими векселями у кількості 1803 на загальну суму 37 770 787,57 гривень, виданих ПФ «Кібела» при імпорті товарів за період з серпня 2006 року по вересень 2007 року, яка набрала законної сили та в силу приписів ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи. Зазначеним судовим рішенням встановлено несплату ПФ «Кібела» податку на додану вартість в зв'язку з несплатою 1803 податкових векселів, до складу яких входять 49 податкових векселів на загальну суму 1 530 712,03 гривень, що є предметом розгляду у даній справі.

Отже, суд апеляційної інстанції інстанцій дійшов вірного висновку про те, що з урахуванням факту непогашення податкових векселів, вимог діючого законодавства, акціонерний банк «Факторіал-Банк», яким були авальовані такі податкові векселя, несе відповідальність за своєчасну оплату вищезазначених податкових векселів. Проте, незважаючи на направлення позивачем, як векселедержателем, вимоги до банку про оплату векселів, вони не були погашені.

За приписами Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму ПДВ при імпорті товарів на митну територію України банк-аваліст зобов'язаний оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк, оскільки аваль - це вексельне поручительство, згідно з яким комерційний банк бере на себе відповідальність за оплату податкового векселя перед векселедержателем.

Відповідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» філія банку - це відокремлений структурний підрозділ банку, який не має статуту юридичної особи і здійснює свою діяльність від ім'я банку.

Виходячи з вимог чинного законодавства, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що акціонерний банк «Факторіал-Банк», як юридична особа, від ім'я якого діє Харківська філія, якою авальовані вказані податкові векселя, бере на себе відповідальність за оплату вищезазначених податкових векселів.

Відповідно до Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, сума, зазначена у непогашеному векселі, розглядається як податкова заборгованість, яка погашається у порядку, передбаченому законодавством для погашення податкового боргу.

В цьому ж Порядку записано, що податкові векселі в обов'язковому порядку підлягають забезпеченню (підтвердженню) комерційними банками шляхом авалю і комерційні банки зобов'язані оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк.

З системного аналізу означених норм законодавства, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшов вірного висновку про те, що у акціонерного банку «Факторіал-Банк» виникла субсидіарна відповідальність за оплату податкових векселів перед векселедержателем (податковим органом).

Відповідно до статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вимоги векселедержателем пред'являлись як до основного боржника (ПФ «Кібела»), так і до особи, у якої виникла субсидіарна відповідальність (АБ «Факторіал-Банк»), між тим жодним з боржників зобов'язання не виконані.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що обов'язок відповідача ПФ «Кібела» по оплаті (погашенні) податкових векселів, поставлених ним органу митного контролю не виконаний, а тому існує обов'язок по сплаті таких спірних векселів у ПАТ «СЕБ-Банк» (правонаступника акціонерного банку «Факторіал-Банк»), який підтвердив спірні векселі шляхом авалю, а отже взяв на себе відповідальність за оплату податкових векселів ПФ «Кібела».

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби України її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» - залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 року у справі № 2а-4062/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

О.В. Муравйов