Ухвала суду № 33100924, 21.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2013 року м. Київ К/9991/23170/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Муравйов О.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011

у справі № 2а-16545/10/2670

за позовом представництва "Бейкер і Макензі - СІ АЙ ЕС" (далі - Представництво)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.04.2010 № 0000832204/0, від 25.05.2010 № 0000832204/1, від 11.08.2010 № 0000832204/2 та від 26.10.2010 № 0000832204/3.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ, посилаючись на невідповідність висновків судів наявним у справі доказам та положенням податкового законодавства (зокрема, пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»), просить скасувати прийняті судові акти та відмовити у позові. За висновком скаржника, вартість проведених Представництвом для власних потреб невід'ємних поліпшень орендованого майна, повернутого орендодавцеві без відшкодування вартості цих робіт, підлягає включенню до бази оподаткування ПДВ.

Представництвом у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Як було встановлено судами під час розгляду даної справи, ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Представництва з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 30.09.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 19.04.2010 № 60/2204/26080054 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2010 № 0000832204/0, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 653 349 грн. (у тому числі 435 566 грн. за основним платежем та 217 783 грн. за штрафними санкціями). Решту оспорюваних актів індивідуальної дії було прийнято у процедурі адміністративного узгодження зазначеного зобов'язання.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, що за договором оренди частини нежитлового приміщення від 01.08.2007, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Центр» (орендодавець), позивач (орендар) отримав у строкове платне користування офісне приміщення загальною площею 651,65 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 22. У період дії цього договору позивачем за власний рахунок було проведено ремонт та облаштування цього приміщення на загальну суму 4 071 560,12 грн. (у тому числі 678 593,37 грн. ПДВ), внаслідок чого Представництвом було створено першу групу основних фондів (поліпшення вартістю 2 903 945,76 грн.) У другому кварталі 2009 року Представництво повернуло орендодавцеві зазначене приміщення за актом приймання-передачі від 15.07.2009 разом з невід'ємними поліпшеннями без відшкодування їх вартості.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування полягає у тому, що вартість виконаних підрядними організаціями невід'ємних поліпшень в орендованому приміщенні, яке було в подальшому повернуто орендодавцеві, утворює самостійний об'єкт оподаткування ПДВ, позаяк проведені орендарем невід'ємні поліпшення орендованого приміщення були безоплатно передані разом з об'єктом оренди.

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

В силу вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 названого Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 775 ЦК наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

За правилами частин першої, другої статті 776 ЦК поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 778 ЦК передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

У розглядуваному випадку пунктом 7.5 договору оренди частини нежитлового приміщення від 01.08.2007 встановлено, зокрема, що вартість поліпшень, які не можна відокремити без шкоди для приміщення, відшкодуванню та відокремленню не підлягають. При цьому у пункті 7.8 цього ж договору встановлено обов'язок орендаря повернути орендодавцеві приміщення з урахуванням нормального зносу та усіх ремонтних робіт, здійснених орендодавцем, а також погоджених перепланувань та робіт, здійснених орендарем.

З огляду на наведені законодавчі положення та умови зазначеного договору попередні судові інстанції цілком обґрунтовано визнали помилковим висновок податкового органу про те, що позивач здійснив безоплатну поставку орендодавцеві результатів робіт з поліпшення орендованого майна, виходячи з оплатного характеру договору оренди та виконання орендарем обов'язку з ремонту та переоблаштування приміщення за власний рахунок у відповідності з умовами укладеного договору оренди.

У розглядуваному випадку не виникає поставки у розумінні передачі результатів виконаних робіт однією особою іншій, як це визначено у пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», позаяк Представництво не виконувало роботи з поліпшення орендованого майна для орендодавця. Адже, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується податковим органом, позивач замовив роботи з облаштування та ремонту орендованого об'єкта для його підтримання у належному стані з метою використання за призначенням - під офіс Представництва, а не з ціллю їх подальшої реалізації орендодавцеві.

При цьому слід зазначити, що після припинення дії договору оренди не відбулося переходу права власності на невіддільні поліпшення від Представництва до орендодавця. Адже право власності на майно виникає в силу закону або договору. Втім положення статті 778 ЦК разом з умовами спірного договору оренди не дають підстави для висновку про виникнення у орендаря права власності на проведені ним поліпшення орендованого приміщення. Частинами другою, четвертою статті 778 ЦК передбачено виникнення права власності у орендаря лише на відокремлені поліпшення, а також на новостворену річ у результаті таких поліпшень.

Відносно невіддільних поліпшень законодавцем передбачено інший правовий режим - відшкодування орендодавцем орендареві витрат на такі поліпшення. При цьому право власності на невіддільні поліпшення у орендаря не виникає, оскільки орендоване приміщення з невід'ємними поліпшеннями являє собою єдину неподільну річ, яка належить на праві власності орендодавцю.

Таким чином, спірні невіддільні поліпшення, здійснені Представництвом у період дії договору оренди, не могли бути поставлені товариству з обмеженою відповідальністю «Техно-Центр» у розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно, їх вартість не може розглядатися як самостійний об'єкт оподаткування ПДВ.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про обґрунтованість даних позовних вимог та, відповідно, про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-16545/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.В. Муравйов