Постанова № 33100459, 21.08.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2013 р. Справа №801/7292/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого суддіОльшанська Т.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АРК

про скасування рішення

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом про скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АРК від 24.04.2013 №1770 про нарахування йому штрафу та пені за період з 31.03.2006 по 01.08.2010.

Сторони у судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи були сповіщені належним чином. Позивачем було заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Відповідно до статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній доказів, а тому перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Спеціальним Законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон 2464), який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до пунктом З розділу 8 Закону 2464 з дня набрання чинності зазначеного закону платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке спричинило втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ). ЄСВ є цільовим загальнообов'язковим платежем, який збирається на всій території України в порядку, встановленому Законом 2464; він не входить до системи оподаткування, податкове законодавство не регулює порядок нарахування і сплати ЄСВ ( частини 2 статті 8 Закону України 2464).

ОСОБА_1 зареєстрована у якості фізичної особи - підприємця Бахчисарайською районною державною адміністрацією 25.10.1999 (і.н.НОМЕР_1) і є платником ЄСВ.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VІ, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Принципи, основи та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058).

Згідно статті 1 Закону №1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, яке діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування згідно цього Закону.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №1058 страхувальник зобов'язаний: нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Позивачем не заперечується, що страхові внески по строку до 20.03.2006, 20.08.2006, 20.04.2007, 20.08.2007, 20.01.2008 ним сплачувалися з порушенням встановлених строків на підставі виконавчих листів від 03.11.2009, 03.11.2009. Оплата була проведена 25.05.2010, 25.06.2010, 21.07.2010, 19.08.2010.

Проте позивачем помилково ототожнюється сума недоїмки по сплаті страхових внесків із фінансовими санкціями.

Відповідачем вірно встановлено, що страхові внески були не були сплачені позивачем своєчасно, що є підставою для нарахування фінансових санкцій.

Разом з тим суд зазначає.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Виходячи з викладеного, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

Пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV в редакції, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено застосування виконавчими органами ПФУ до страховиків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів ПФУ фінансових санкцій, а саме накладення штрафу у встановленому розмірі.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом про ЄСВ наведена вище норма матеріального права із Закону №1058-ІV була виключена.

У той же час згідно з абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону № 1058-ІV та абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону про ЄСВ.

Висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року (№21-367а12), від 04.06.2013 (№21-170а13).

Відповідно до статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Застосування відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення недіючої норми права суперечить засадам верховенства права, що передбачає, в першу чергу, суворе дотримання суб'єктами владних повноважень вимог чинного законодавства під час виконання останніми владних управлінських функцій при реалізації публічно-правового інтересу.

Дискреційні повноваження органів державної влади та спосіб їх здійснення повинні полягати виключно в межах принципу законності із застосуванням правових норм, що мають законну силу під час притягнення до відповідальності юридичних та фізичних осіб за вчинене правопорушення. Недотримання цього принципу призводить до негативних наслідків у вигляді руйнування правових підвалин функціонування механізму органів державної влади як окремих ланок у системі останньої, зокрема у даному випадку - сфери загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Приймаючи до уваги, що відповідачем неправомірно, необґрунтовано, з порушенням норм чинного законодавства, зокрема щодо дії нормативно-правового акту в часі прийняті рішення про застосування фінансових санкцій від 24.04.2013 №1770, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Судом встановлено, що рішення від 24.04.2013 №1770 було спрямовано на адресу позивача 04.07.2013, та отримано останнім 06.07.2013, з чого вбачається дотримання позивачем строків звернення до суду, оскільки позовна заява була спрямована 16.07.2013.

Разом з тим суд визначає, що згідно до ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову зокрема про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень. Протиправність може полягати у незаконності чи невідповідності іншому правовому акту з вищою юридичною силою. По-друге, суд повинен скасувати рішення чи окремі його положення, якщо йдеться про правовий акт індивідуальної дії. Застосовуючи принцип диспозитивності суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. У даному випадку для повного захисту прав позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним рішення відповідача.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-УІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на викладене суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі від 24.04.2013 №1770.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 і.п.н. НОМЕР_1) судові витрати у суми 114,70 грн. з Державного бюджету України шляхом списання з розрахункових рахунків відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Т.С.Ольшанська