Рішення № 33099865, 19.08.2013, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/4982/13-ц

Провадження № 2/265/1982/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2013 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Козлова Д. О.,

при секретарі Скоробогатько Г. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства «Азовжитлокомплекс» про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом до ЖКП «Азовжитлокомплекс» з вимогами про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що 10 червня 2013 року нею ЖКП «Азовжитлокомплекс» було подано заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в зв'язку з порушенням законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, оскільки систематично затримувалась виплата заробітної плати. Так на час звільнення заборгованість по заробітній платі складала більше ніж 4 місяці. 12 червня 2013 року позивач отримала трудову книжку, з якої дізналась, що її звільнили за ч. 1 ст. 38 КЗпП, тобто за власним бажанням. У той же день нею директору ЖКП «Азовжитлокомплекс» було подано заяву про виправлення підстав звільнення позивача з ч. 1 ст. 38 КЗпП на ч. 3 ст. 38 КЗпП. Однак вказана вимога не була виконана. Вважає, що вказані дії представників відповідача є безпідставними. У відповідності до норм закону та умов колективного договору ЖКП «Азовжитлокомплекс» зобов'язано сплачувати працівникам заробітну плату два рази на місяць до 23 числа аванс, та 7 числа заробітну плату відповідно, що відповідачем систематично порушувалось. Заробітна плата виплачувалася у останню чергу або не у повному обсязі, що призвело до великої заборгованості по заробітній платі, у зв'язку з чим позивач змушена була звільнитись. Окрім цього вказує, що підприємство не провело із позивачкою повного розрахунку при звільненні на час подання позову, в порушення ст. 116 КЗпП України. ЖКП «Азовжитлокомплекс» не сплатило позивачу на момент подання позову заробітну плату за червень 2013 року, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу в зв'язку зі звільненням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України на підставі ст. 44 КЗпП. Тому вважає, що відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На підставі переліченого просила суд стягнути з ЖКП «Азовжитлокомплекс» на її користь заробітну плату за червень 2013 року та компенсацію за невикористану відпустку, зобов'язати відповідача змінити формулювання причин її звільнення у наказі № 108-к від 10 червня 2013 року та трудовій книжці з ч. 1 ст. 38 КЗпП на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, вказавши як підставу звільнення - звільнення за власним бажанням у зв'язку невиконання роботодавцем законодавства про оплату праці та умов колективного договору, стягнувши вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У судовому засіданні позивачка, ОСОБА_1, наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. При цьому додавала, що вона самостійно не мала змоги при звільнені нарахувати собі заробітну плату, бо не мала на те законних підстав, бо був відсутній документ, що підтверджував її звільнення та оскільки вирішення питання про виплату заробітної плати приймає директор ЖКП «Азовжитлокомплекс». Вона натомість здійснювала контроль за виплатою заробітної плати. Вказувала також, що у теперішній час підприємство розрахувалось перед нею по заробітній платі та по компенсації за невикористані відпустки. Однак вважає, що відрахування у профспілковий комітет коштів при виплаті їй компенсації за невикористані відпустки не повинно було бути, бо вона вже звільнилась з ЖКП «Азовжитлокомплекс».

Представник відповідача, директор ЖКП «Азовжитлокомплекс», Водолазька Л. В., в судовому засіданні не визнаючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1, вказувала, що працює на посаді директора ЖКП «Азовжитлокомплекс» з 1 березня 2013 року. Приступивши до виконання повноважень стикнулась з наявністю значної заборгованості по заробітній платі на підприємстві перед працівниками, яку до теперішнього часу погашає. Підтвердила, що дійсно вона звільнила ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 38 КЗпП, хоча позивачка прохала провести звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП. При цьому додала, що не приймала рішення про відмову в звільненні ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 38 КЗпП. Пояснювала, що одразу розрахуватись із ОСОБА_1 підприємство не мало змоги, бо існувало низка грошових зобов'язань у ЖКП «Азовжитлокомплекс» як по виплаті заборгованості по виплаті заробітної плати, так і по інших обов'язкових платежах. 9 липня 2013 року позивачці було сплачено усю суму боргу по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки.

Представник відповідача, яка діє на підставі довіреності, Перепелиця О. Л., вказувала, що вона працює на посаді головного бухгалтера ЖКП «Азовжитлокомплекс». При цьому повністю підтримала заперечення, висловлені директором «Азовжитлокомплекс», вказуючи, що позивачка мала змогу 10 червня 2013 року провести з собою повний розрахунок при звільненні. Тому просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивачка з 1 лютого 2003 року була прийнята на посаду головного бухгалтера АП «Азовжитлосервіс», а 10 червня 2013 року була звільнена на підставі наказу № 108-к від 10 червня 2013 року за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.

Згідно копії наказу від 10 червня 2013 року № 108-к ОСОБА_1 на підставі заяви була звільнена з посади головного бухгалтера ЖКП «Азовжитлокомплекс» за ст. 38 ч. 1 КЗпП України, за власним бажанням.

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 від 10 червня 2013 року, адресованої директору ЖКП «Азовжитлокомплекс» вбачається, що позивачка просила звільнити її на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 10 червня 2013 року, оскільки підприємство порушує законодавство про працю, умови колективного договору, внаслідок систематичної затримки у виплаті заробітної плати. При цьому ОСОБА_1 також вимагала виплатити їй вихідну допомогу за ст. 44 КЗпП. Вказана заява була зареєстрована ЖКП «Азовжитлокомплекс» з відміткою директора про необхідність розірвати договір з позивачкою на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Таким чином суд в судовому засіданні пересвідчився, що ОСОБА_1 була подана заява про її звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а натомість вона була звільнена на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, що не заперечувалось учасниками процесу.

На підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови трудового договору.

Аналізуючи закріплену норму суд приходить до висновку, що роботодавець зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю або умови колективного чи трудового договору.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 24 Закону «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Такий самий порядок виплати заробітної плати закладений в положеннях ст. 115 Кодексу Законів про Працю України (далі за текстом - Кодекс).

За ст. 10 Кодексу колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 18 Кодексу положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Згідно до положень колективного договору, укладеного Профспілковим комітетом та Житлово-комунальним підприємством «Азовжитлокомплекс», який був оглянутий у судовому засіданні, вбачається, що за п. п. 5.14, 5.15 виплата працівникам заробітної плати проводиться 2 (два) рази на місяць: до 23 числа аванс, до 7 числа заробітну плату.

Згідно наданих суду розрахункових листів по заробітній платі за квітень 2013 року, травень 2013 року, червень 2013 року, та виписці з карткового рахунку ОСОБА_1 у ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», вбачається, що з позивачкою ЖКП «Азовжитлокомплекс» розрахувалось по заробітній платі: за лютий 2013 року - 17 червня 2013 року, за березень 2013 року - 18 червня 2013 року, за квітень 2013 року - 20 червня 2013 року, за травень 2013 року - 19 червня 2013 року та за червень 2013 року - 9 липня 2013 року.

Вказані обставини у судовому засіданні підтвердили сторони.

Оскільки у судовому засіданні представники ЖКП «Азовжитлокомплекс» не заперечували несвоєчасну виплату заробітної плати ОСОБА_1, що між тим підтверджується письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні, то суд вважає встановленим факт порушення вимог як законодавства України про оплату праці так і умов колективного договору з ЖКП «Азовжитлокомплекс».

Таким чином суд встановив, що ОСОБА_1 мала згідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України у визначений нею строк розірвати трудовий договір за власним бажанням із відповідачем, який не виконував законодавство про працю та умови колективного договору.

З огляду на перелічене суд вважає неправомірним вказівку у наказі від 10 червня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 з ЖКП «Азовжитлокомплекс» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, оскільки суд встановив наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 саме за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тому вимоги позивачки про зміну формулювання підстав її звільнення у трудовій книжці та наказі про звільнення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом зобовязання відповідача змінити формулювання підстав звільнення 10 червня 2013 року з ЖКП «Азовжитлокомплекс» ОСОБА_1 у наказі від 10 червня 2013 року № 108-к та в трудовій книжці позивачки з вказівкою підстави звільнення - звільнення за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП, тобто у зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору.

За ст. 83 Кодексу в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Вказана норма дублюється у ст. 24 Закону України «Про відпустки».

На підставі наданих представниками ЖКП «Азовжитлокомплекс» розрахунків компенсації відпускних ОСОБА_1 на момент її звільнення вбачається, що кількість днів невикористаної відпустки позивачки складає 99 днів, а загальна сума компенсації за невикористані дні відпустки, виведена за формулою, складає - 30995,20 грн. Вказаний розрахунок компенсації відпускних не заперечувався позивачкою та був визнаний сторонами.

При цьому вказана сума відпускних ОСОБА_1 була виплачена 9 липня 2013 року повністю разом із заборгованістю по заробітній платі за червень 2013 року, з урахуванням відповідних обов'язкових відрахувань, що було підтверджено в судовому засіданні наданою ОСОБА_1 випискою з її карткового рахунку.

Суд однак відхиляє посилання ОСОБА_1 на необґрунтоване відрахування членської сплати до профспілкового комітету ЖКП «Азовжитлокомплекс» при виплаті позивачці компенсації за невикористані дні відпустки, бо остання визнавала, що була дійсно членом профспілкового комітету ЖКП «Азовжитлокомплекс», а нарахована компенсація за невикористані дні відпустки була проведена за час роботи на підприємстві ОСОБА_1, тому суд вважає обґрунтованою таке відрахування.

Відповідно до ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

При цьому при прийняті заяви про звільнення позивачки відповідач не виплатив останній компенсацію за невикористані ОСОБА_1 дні відпустки, тим самим не провівши з працівником повного розрахунку, оскільки на момент звільнення позивачки у ЖКП «Азовжитлокомплекс» була заборгованість перед нею також по виплаті заробітної плати.

На підставі викладених норм суд встановив, що виплата сум, належних ОСОБА_1 від ЖКП «Азовжитлокомплекс», не була проведена в день звільнення позивачки.

При цьому суд вважає вимоги ОСОБА_1 в частині виплати їй заробітної плати за червень 2013 року та компенсацію за невикористані дні відпустки такими, що не підлягають задоволенню, бо заробітна плата ОСОБА_1 за вказаний період в сумі 1897,82 грн. та компенсація за невикористану відпустку в розмірі 30995,20 грн. була відповідачем сплачена позивачці 9 липня 2013 року.

Згідно до ст. 117 Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

На підставі п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року (далі за текстом - Постанова Пленуму) вбачається, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При цьому за п. 20 Постанови Пленуму вбачається також, що в разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно до п. 21 Постанови Пленуму при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 (далі за текстом - Порядок обчислення зарплати), застосовується у випадках, крім іншого, виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки; виплати вихідної допомоги; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення зарплати обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. При цьому у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 7 Порядку обчислення зарплати нарахування виплат компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Згідно до п. 8 Порядку обчислення зарплати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

За п. 6 Постанови Пленуму задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Відповідно до ст. 44 Кодексу при припиненні трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного договору (ст. 38 Кодексу) - у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Представниками ЖКП «Азовжитлокомплекс» суду був наданий розрахунок середньоденного заробітку ОСОБА_1 за час роботи на підприємстві (275,60 грн.), а ОСОБА_1 був наданий розрахунок - її середньогодинного заробітку у відповідача (39,76 грн.), які між собою не різняться за вихідними даними, що слугували розрахункам.

За копією колективного договору ЖКП «Азовжитлокомплекс» (додаток № 10) вбачається, що з 1 березня 2013 року на період 6 місяців на підприємстві було встановлено неповний робочий день з 35-годинним робочим тижнем.

При цьому у судовому засіданні сторони визнали, що підприємство у період з 1 березня 2013 року проводило погодинну оплату праці, що також підтверджується оглянутими в судовому засіданні копіями розрахункових листів ОСОБА_1, де вказано кількість відпрацьованих щомісяця робочих годин.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає можливим прийняти до уваги обидва розрахунки, бо незважаючи на доцільність розрахунку середнього заробітку позивача як середньогодинного, однак зважаючи на одні й ті ж самі вихідні данні для розрахунку середнього заробітку, середньотижнева та середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за обома розрахунками співпадатиме. Окрім цього надані розрахунки були зроблені у відповідності до «Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Таким чином, з огляду на надані суду розрахунки, де середньомісячна заробітна плата позивачки складає 5649,89 грн., то розмір вихідної допомоги позивачки, яка підлягає сплаті на користь ОСОБА_1 відповідачем складає (5649,89 грн. х 3 місяці) 16949,67 грн. відповідно до положень ст. 44 Кодексу, оскільки судом було встановлення факт порушення ЖКП «Азовжитлокомплекс» законодавства про працю та умов колективного договору перед позивачкою.

Суд, вважаючи обґрунтованою вимогу позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку із нею по заробітній платі при звільненні, та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, вирішує питання про розмір стягуваної суми, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 в судовому засіданні був наданий розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 11 червня 2013 року по 19 серпня 2013 року, який був виконаний у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, враховуючи кількість робочих годин (днів), що минули з часу її звільнення.

Суд при цьому вважає за необхідне зауважити, що вихідна допомога не входить до складу сум, що належать працівнику від підприємства при його звільненні, бо у ст. 116 Кодексу йдеться про суми належні працівникові саме на момент його звільнення.

За ст. 129 Кодексу та ст. 26 Закону «Про оплату праці» не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

З огляду на перелічені норми суд наголошує, що вихідна допомога, яка виплачується при звільненні за ст. 44 Кодексу, є окремою гарантією захисту порушених прав працівника, тому має особливий правовий статус регулювання.

Враховуючи перелічене, суд не вбачає законних підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про проведення стягнення з відповідача середнього заробітку з часу звільнення позивачки до моменту ухвалення судового рішення по справі, бо розрахунок з позивачкою по сумах, які належали до виплати на момент звільнення ОСОБА_1, представниками ЖКП «Азовжитлокомплекс» був проведений 9 липня 2013 року в повному обсязі.

При цьому суд керується керівними роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (п. 20), за якими при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином суд робить розрахунок середнього заробітку, належного до виплати ОСОБА_1 з моменту її звільнення до 9 липня 2013 року включно.

Оскільки середньогодинний заробіток ОСОБА_1 складає 39,76 грн., а за період з 10 червня 2013 року по 9 липня 2013 року минуло 140 робочих годин (20 робочих днів), то сума середнього заробітку за цей період часу становить - 5566,40 грн.

Тому суд вважає необхідним задовольнити вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ЖКП «Азовжитлокомплекс» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в загальному розмірі 5566,40 грн.

Таким чином загальна сума, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за вказаним позовом з відповідача складає (16949,67 грн. + 5566,40 грн.) 22516,07 грн.

Відповідно ст. 88 ЦПК України з ЖКП «Азовжитлокомплекс» підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 229,40 грн.

На підставі Кодексу Законів про Працю України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства «Азовжитлокомплекс» про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги - задовольнити частково.

Зобов'язати Житлово-комунальне підприємство «Азовжитлокомплекс» змінити формулювання підстав звільнення 10 червня 2013 року з ЖКП «Азовжитлокомплекс» ОСОБА_1 у наказі від 10 червня 2013 року № 108-к та в трудовій книжці ОСОБА_1, вказавши як підставу звільнення - звільнення за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП, тобто у зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору.

Стягнути з Житлово-комунального підприємства «Азовжитлокомплекс», ЄДРПОУ: 32320788, що знаходиться в м. Маріуполі по вулиці Воїнів Визволителів 82, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої в АДРЕСА_1, середній заробіток за час затримки у виплаті в розмірі 5566,40 грн., вихідну допомогу в розмірі 16949,67 грн., а усього - 22516 (двадцять дві тисячі п'ятсот шістнадцять) гривень 07 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Житлово-комунального підприємства «Азовжитлокомплекс» на користь держави судовий збір в сумі 229,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя