Рішення № 33098361, 13.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13396/13 13.08.13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича

фармацевтична компанія «ЕЙМ»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі»

Про стягнення 292043, 60 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Шитель С. О. (дов. б/н від 08.07.2013 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 13.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фармацевтична компанія «ЕЙМ» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 292 043, 60 грн. заборгованості за договором поставки № 108 від 27.12.2011 року, також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/13396/13, розгляд справи призначено на 13.08.2013 року.

13.08.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, про відшкодування судових витрат, сплачених за правову допомогу, документи по справі, довідку про відсутність аналогічного спору.

13.08.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про свою відсутність суд повідомив.

Представник позивача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті позовних вимог, в яких просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, яка направлена відповідачеві 09.08.2013 року та оплачена судовим збором, прийнято судом в порядку ст. 22 ГПК України. Відповідно до зазначеної заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 292 043, 60 грн. основної заборгованості, 9 931, 43 грн. пені та 7631, 00 грн. 3 % річних, а також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору та витрати на адвоката. В подальшому позовні вимоги розглядаються судом з врахуванням поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, суд прийшов до висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У пункті 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року N 18 зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд звертає увагу на те, що відповідач як юридична особа не був позбавлений права та можливості на направлення іншого представника в судове засідання. Крім того, відповідача було завчасно повідомлено про розгляд справи (22.07.13 та 07.08.13 року), що свідчить про достатність часу для підготовки відповідачем відзиву щодо заявлених вимог та можливість відрядити уповноважену довіреністю особу до Господарського суду міста Києва для участі в судовому засіданні.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором поставки № 108 від 27.12.2011 року, в частині оплати поставленого товару.

Відповідач своїм правом на надання відзиву по справі не скористався.

Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2011 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки № 108 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупця лікарські препарати та косметичні засоби (далі пойменований - медтовар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити медтовар.

Відповідно до п. 7.1. договору розрахунки за медтовар, що поставляється за даним договором, здійснюються покупцем на умовах відстрочення платежу 45 календарних днів здати поставки медтовару.

Згідно п. 7.3. договору у випадку затримки платежу за отриманий медтовар більше строку, визначеного п. 7.1. та 7.2. договору, покупець зобов'язаний крім заборгованості за медтовар, сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого медтовару.

Пунктом 8.1. договору сторони погодили, що при отриманні покупцем медтовару на складі постачальника приймання медтовару за кількістю та за якістю здійснюється в момент його передачі покупцю, що підтверджується підписом особи, яка отримала медтовар, та накладної і довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 9.2. договору повернення бракованого медтовару постачальнику можливе тільки при дотриманні правил, передбачених інструкціями, сказаними в п. 8.2. договору або з його згоди, але в будь-якому випадку при повідомленні постачальника не менше ніж за два тижні.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу медтовари на загальну суму 298 687, 98 грн., по видаткових накладних № РН-0000449 від 14.03.2012 року, № РН - 0000507 від 21.03.2012 року, № РН - 0000696 від 18.04.2012 року, № 963 від 06.06.2012 року, № 987 від 12.06.2012 року, № 1060 від 27.06.2012 року, № 1198 від 24.07.2012 року, № 1405 від 29.08.2012 року, № 1811 від 30.10.2012 року, № 20 від 15.01.2013 року. Із матеріалів справи вбачається, що товар на суму 933, 19 грн. був повернутий позивачу відповідачем, у відповідності до п. 9.2. договору, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, за твердженням позивача, відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 6 644, 38 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки №108 від 27.12.2011 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 298 687, 98 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 6 644, 38 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 292 043, 60 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Видаткові накладні на повернення, копії яких наявні в матеріалах справи, на суму 933, 19 грн. не приймаються судом, як докази по справі, оскільки відповідно до таких накладних відповідачем повертався позивачу інший товар ніж той, за поставку якого позивач просить суд стягнути заборгованість.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 292 043, 60 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 292 043, 60 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 7.1. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 292 043, 60 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 9 931, 43 грн. за прострочення оплати поставленого товару по видаткових накладних № 1060 від 27.06.2012 року, № 1198 від 24.07.2012 року, № 1405 від 29.08.2012 року, № 1811 від 30.10.2012 року, № 20 від 15.01.2013 року за загальний період з 12.08.2012 року по 09.08.2013 року (розрахунок пені проведено позивачем по кожній накладній окремо).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 9 931, 43 грн. у відповідності до п. 7.3. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Матеріали справи містять розрахунок суми пені згідно п. 7.3. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 7 631, 0 грн. трьох відсотків річних нарахованих на суму боргу по видаткових накладних № РН - 0000507 від 21.03.2012 року, № РН - 0000696 від 18.04.2012 року, № 963 від 06.06.2012 року, № 987 від 12.06.2012 року, № 1060 від 27.06.2012 року, № 1198 від 24.07.2012 року, № 1405 від 29.08.2012 року, № 1811 від 30.10.2012 року, № 20 від 15.01.2013 року за весь час прострочення за період з 05.05.2012 року по 09.08.2013 року (розрахунок 3 % річних проведено позивачем по кожній накладній окремо).

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

У відповідності до ст. 49 ГПК України позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 15 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Судом встановлено, що 08 липня 2013 року між позивачем (далі за текстом - підприємство) та Адвокатом Шитель Сергієм Олександровичем (далі за текстом - адвокат) було укладено договір № 80 про надання правової допомоги (оригінал договору міститься в справі), предметом якого відповідно до п. 1.1. є надання адвокатом правової допомоги для юридичного забезпечення стягнення дебіторської заборгованості підприємства у такого боржника: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фалби», м. Київ, вул. Тулузи, 3-Б (прострочення оплати по договору поставки № 108 від 27.12.2011 року).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що за послуги, що надаються в рамках цього договору, адвокат отримує гонорар в розмірі 15 000, 00 грн., який повинен бути виплачений протягом 30 днів після укладання цього договору.

З матеріалів вбачається, що за надані по договору послуги клієнт сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн., що підтверджується копіями, завіреними адвокатом прибуткового касового ордеру від 08.08.2013 року та квитанції прибуткового касового ордеру № 04 від 08.08.2013 року, наявними в матеріалах справи.

Проте, п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З огляду на викладене, зважаючи на тривалість розгляду (одне судове засідання) і нескладність справи (стягнення заборгованості за поставлений товар), а також звичайний рівень цін на оплату послуг юристів (в тому числі і адвокатів), що склався в країні, суд дійшов висновку, що вимоги по стягненню з відповідача витрат на послуги адвоката підлягають задоволенню, виходячи із міркувань розумності та справедливості із розрахунку 1 % від суми позову, що становить 3096 (три тисячі дев'яносто шість) грн. 06 коп.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товаритсва з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (03170, м. Київ, вул. Тулузи, буд. 3-Б; код ЄДРПОУ 21568905; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фармацевтична компанія «ЕЙМ» (61124, Харківська область, м. Харків, вул. Грозненська, буд. 34, кв. 60; код ЄДРПОУ 22716897) 292 043 (двісті дев'яносто дві тисячі сорок три) грн. 60 коп. основної заборгованості, 9 931 (дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять одну) грн. 43 коп. пені, 7 631 (сім тисяч шістсот тридцять одну) грн. 3 % річних, 6192 (шість тисяч сто дев'яносто дві) грн. 15 коп. судового збору та 3096 (три тисячі дев'яносто шість) грн. 06 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.08.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко