Рішення № 33098333, 22.08.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" серпня 2013 р.Справа № 916/1914/13

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОНД СПРИЯННЯ ДОБУДОВІ";

до відповідача Приватне підприємство "ПЕРСПЕКТИВА-РІЕЛТОР" Виконавчий комітет Одеської міської ради

про визнання недійсним договору

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

від позивача - Тодорашко А.В. за дорученням,

від відповідача - Сінюков А.С. за дорученням,

від відповідача - Іршко О.В. за дорученням,

від прокуратури: - Доброжан Н.І. згідно посвідчення.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОНД СПРИЯННЯ ДОБУДОВІ" (далі - позивач)звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - відповідач 1) та Приватного підприємства «Перспектива-Ріелтор» (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії.

Між Виконавчим комітетом Одеської міської ради (виконком) та Приватним підприємством «Перспектива-Ріелтор» (забудовник) укладено договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, зареєстрований в управлянні капітального будівництва Одеської міської ради за №298/кс від 15.11.2006 року (далі - «Договір»).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що Договір укладений з порушенням п. 4.8 «Правил забудови міста Одеси», які затверджені рішенням Одеської міської ради від 26.09.2003 року №1716-ХХIV, згідно з яким «Плата за пайову участь у розвитку інженерних мереж здійснюється після закінчення будівництва об'єкту на підставі розрахунку, здійсненого по розробленій та затвердженої міською радою методиці», в зв'язку з чим позивач вважає що при укладенні Договору відповідачами не було дотримано вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме не було дотримано вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.» (в редакції ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України на момент укладання Договору). Також позивач вважає, що Договір також не відповідає теперішнім вимогам законодавства в частині визначення розміру пайової участі, а саме суперечить нормам ст. ст. 40 Закону України від 17.02.2011, № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.07.2013р. за даним позовом було порушено провадження у справі №916/1914/13 та призначено розгляд справи в засіданні суду 12.08.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні 12.08.2012 р. підтримав позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Також представник позивача підтримав заяву позивача про забезпечення позову, в якій позивач просив заборонити відповідачу 1 вчиняти дії щодо стягнення будь-яких платежів з Відповідача 2 щодо пайової участі, пені, 3% річних, індексу інфляції, визначених відповідно до Договору, додаткових угод до Договору, виконавчих документів по справі №15/97-08-2186 по стягненню з відповідача 2 платежів за Договором; заборонити іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, а саме вчиняти дії щодо стягнення будь-яких платежів з відповідача 2 щодо пайової участі, пені, 3% річних, індексу інфляції, визначених відповідно до Договору, додаткових угод до Договору, виконавчих документів по справі №15/97-08-2186 по стягненню з відповідача 2 платежів за Договором; заборонити відповідачу 2 здійснювати дії щодо сплати платежів з пайової участі, пені, 3% річних, індексу інфляції, визначених відповідно до Договору, додаткових угод до Договору, виконавчих документів по справі №15/97-08-2186 по стягненню з відповідача 2 платежів за Договором.

Представник відповідача 1 проти задоволення позову та заяви про забезпечення доказів заперечував, відзив не надав, заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості надати відзив та витребувані документи.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, на виконання вимог ухвали суду від 22.08.2013 р. через канцелярію суду надав 09.08.2013 року заяву, в якій визнав позов в повному обсязі та надав копії виписки з ЄДР та статуту відповідача 2.

Ухвалою від 12.08.2013 р. суд відмовив позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на те, що позивач не обґрунтував підстави, за яких невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, як це передбачено ст. 66 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 12.08.2013 р. суд відклав розгляд справи на 19.08.2013 р., у зв'язку із неявкою повноважного представника відповідача 2 та невиконанням ухвали суду відповідачем 1.

Представник позивача в судовому засіданні 19.08.2012 р. підтримав позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечував, надав відзив на позов, засвідчених копій витребуваних статутних документів не надав.

Згідно відзиву відповідач 1 просить Відмовити у задоволені позовної заяви позивача, посилаючись на визначення умов пайової участі Постановою КМ України від 30 грудня 2000 року №1930. що діяв на момент укладання угоди. «Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів», а також на те, що згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, та згідно ст. 627 ЦК України у відповідності до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Також представник відповідача 1 в якості обґрунтування відзиву посилається на те, що між відповідачем 1 та позивачем укладено мирову угоду, затверджену ухвалою господарського суду Одеської області від 14.09.2009 року по справі №15/97-08-2186.

Представник відповідача 2 позов визнав, просив його задовольнити, відзив не надав.

Ухвалою від 19.08.2013 р. суд відклав розгляд справи на 22.08.2013 р., у зв'язку із невиконанням ухвали суду відповідачем 2.

Присутній у судовому засіданні від 22.08.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник відповідача 2 позов визнав, просив його задовольнити з підстав, викладених у відзиві на позов, який відповідач 2 надав 21.08.2013 року через канцелярію суду.

Також представник відповідача 2 подав 21.08.2013 року через канцелярію суду клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України щодо припинення Державною виконавчою службою дій щодо стягнення заборгованості за Договором по виконавчим документам, виданим Господарським судом Одеської області по справі №15/97-08-2186 та наполягав на його задоволенні. Судом вказане клопотання було відхилено, як таке, що не підлягає задоволенню.

У судове засідання 22 серпня 2013 року з'явився представник прокуратури міста Одеси, надав заяву про вступ у справу.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно. Таким чином, враховуючи, що предмет спору виник з правовідносин, які зачіпають інтереси територіальної громади міста Одеси, прокуратура вважає за необхідне вступити у розгляд справи для захисту інтересів територіальної громади міста Одеси.

Допустити до участі у справі №916/1914/13 - Прокуратура міста Одеси.

Представник прокуратури позов не визнав, заперечував проти його задоволення та визнання спірного договору з додатковими угодами недійсними.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Між Виконавчим комітетом Одеської міської ради (виконком) та Приватним підприємством «Перспектива-Ріелтор» (забудовник) укладено договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, зареєстрований в управлянні капітального будівництва Одеської міської ради за №298/кс від 15.11.2006 року (надалі - «Договір»).

З тексту преамбули Договору вбачається, що Договір був укладений відповідно до положень Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування», указу Президента України «Про пріоритетні завдання в сфері містобудування», Земельного кодексу України, Постанови КМУ «Про встановлення граничного розміру залучення грошових коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів», а також на підставі «Правил забудови міста Одеси», затверджених рішенням Одеської міської ради від 26.09.2003 року №1716-ХХIV (надалі - «Правила забудови м. Одеси»).

Пунктами 3.2 та 3.4 Договору визначені обов'язки ПП «Перспектива-Ріелтор» щодо передачі житла та перерахування пайової участі при будівництві Об'єкту - Житлового комплексу із вбудовано-прибудованими об'єктами суспільного призначення за адресою м. Одеса, вул. Генерала Плієва, 1 (надалі - об'єкт) на підставі протоколу засідання комісії з визначення розміру залучання коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси від 07.11.2006 року №11.

Відповідно до зазначених пунктів Договору розмір пайової участі ПП «Перспектива-Ріелтор» у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси визначено частково у грошовому виразі (4 964 833,00 гривень) та частково в розмірі 9,7% житла від загальної площі квартир кожного жилого будинку житлового комплексу за подальшою передачею цих квартир.

Згідно додаткової угоди від 28.07.2009 року до Договору було внесено зміни до розміру пайової участі, а саме: встановлено пайову участь у розмірі 351,5 кв. м та 9,7% житла від загальної площі квартир другої черги та 351,5 кв. м. та 9,7% житла від загальної площі квартир третьої черги та грошові кошти в розмірі 6 383 792,82 грн.

Відповідно того ж пункту 3.4 Договору в редакції додаткової угоди від 28.07.2009 сплата пайової участі передбачена до прийняття об'єкту в експлуатацію.

Однак відповідно до п. 4.8 Правил забудови м. Одеси «Плата за пайову участь у розвитку інженерних мереж здійснюється після закінчення будівництва об'єкту на підставі розрахунку, здійсненого по розробленій та затвердженої міською радою методиці».

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Тобто Правила забудови м. Одеси, є нормативно-правовим актом, яким в тому числі були врегульовані цивільні відносини щодо умов договорів на право забудови, та відносяться до актів цивільного законодавства України.

Частиною 1 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України в редакції, яка була чинною на момент укладення Договору, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто при укладенні Договору відповідач 1 та відповідач 2 не мали прав самостійно визначати певні умови Договору, які б за змістом суперечили б актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.»

Згідно п. 1.5 Правил забудови м. Одеси «Дійсні правила обов'язкові для всіх суб'єктів містобудівної діяльності - фізичних та юридичних осіб, незалежно від форми власності, організаційно - правової форма, які займаються містобудівною діяльністю у межах міста, та поширюються на всі категорії об'єктів, крім вказаних в п. 1.4.»

Таким чином при укладенні Договору відповідачем 1 та відповідачем 2 не було дотримано п. 4.8 Правил забудови м. Одеси, що призвело до недотримання в момент укладення Договору положень Цивільного кодексу України стосовно загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України в редакції, що була чинною на момент укладання Договору, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За приписами ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що Договір, укладений відповідачем 1 та відповідачем 2, було укладено з порушенням на момент укладення чинних нормативних актів України, а саме ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та п. 4.8 Правил забудови м. Одеси, що свідчить про недійсність Договору.

Заперечення відповідача 1 з цього приводу з посиланням на Постанову КМ України від 30 грудня 2000 року № 1930 «Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів», яка діяла на момент укладання Договору, не приймаються судом до уваги з огляду на те, що зазначена постанова КМ України не змінює строків сплати пайової участі, встановлених п. 4.8 Правил забудови м. Одеси.

Відповідно до вимог ч. 7 Розділу V. Прикінцеві положення Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності"(надалі - Закон України про регулювання містобудівної діяльності) « 7. Якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.»

За приписами п. 2 абз. 2 ч. 6 ст. 40 Закону України про регулювання містобудівної діяльності « 6. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: … 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

Згідно ч. 7 ст. 40 Закону України про регулювання містобудівної діяльності органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що Договір, укладений відповідачем 1 та відповідачем 2, не відповідає вимогам діючого законодавства в частині визначення розміру пайової участі, а саме суперечить нормам ст. 40 Закону України про регулювання містобудівної діяльності.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 2 29.10.2012 року було укладено договір про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна № 2012-12, який був викладений в новій редакції 29.03.2013 року (надалі - договір про участь в будівництві нерухомого майна).

Відповідно до п. 2.1 договору про участь в будівництві нерухомого майна метою спільної діяльності позивача і відповідача 2 є завершення будівництва Об'єкту. Таким чином, позивач є особою, яка заінтересована у здійсненні діяльності по будівництву Об'єкту із чітким дотриманням вимог законодавства та у запобіганні порушень прав та інтересів третіх осіб.

Відповідач 1 та відповідач 2 уклали Договір набагато раніше укладення договору про участь у будівництві нерухомого майна між позивачем та відповідачем 2.

Про укладення Договору та про умови Договору Позивачу не могло бути відомо раніше дати укладення договору про участь в будівництві нерухомого майна - 29.10.2012 року, а за твердженнями позивача йому стало відомо про Договір 03.06.2013 року у зв'язку із обговорюванням рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №134 від 28.03.2013 р. «Про затвердження Методики визначення пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси», що було розміщено на офіційному сайті Одеської міської ради.

Дії відповідача 2 та відповідача 1, направленні на виконання Договору, що має ознаки недійсного, також порушують загальні засади цивільного законодавства, якими згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 по справі №1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно до ч.1 ст. 5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського кодексу України конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять в тому числі: забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом; захист прав споживачів; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання та свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Позивач, як суб'єкт цивільно-правових відносин, керуючись загальними засадами цивільного законодавства України, конституційними основами правопорядку у сфері господарювання, прагне в здійсненні діяльності щодо будівництва Об'єкту в суворому дотриманні нормативним актам, не порушуючи права третіх осіб, що відповідає Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно пояснень позивача житловий комплекс за адресою м. Одеса, вул. Ген. Плієва, 1 будується з 2007 року із перервами в будівельних роботах, пов'язаних із кризовою ситуацією в будівництві. Відновлення будівництва об'єкту сталося виключно за допомогою додаткових інвестицій.

Тому суд вважає обґрунтованими твердження позивача та вважає направлення інвестицій від третіх осіб на сплату необґрунтованої пайової участі, яка є завищеною відповідно до вимог чинного законодавства, замість направлення цих коштів на відновлення будівництва таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а саме розумності, добросовісності та справедливості.

Згідно п. 2.1 договору про участь в будівництві нерухомого майна позивач укладав договір з відповідачем 2 саме для забезпечення добудови об'єкту.

З врахуванням зазначеного захист інвестицій громадян (третіх осіб) які вже декілька років прагнуть отримати житло в цьому Об'єкті, та направлення отриманих від громадян коштів саме на будівельні роботи, є однією із цілей та задач позивача, задля яких Позивач й приймає учать у добудові Об'єкту.

В цьому полягає охоронюваний законом інтерес позивача, який на думку суду підлягає захисту.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що виконанням Договору, що має ознаки недійсного, відповідачі порушують охоронюваний законом інтерес Позивача, як суб'єкта цивільно-правових відносин та суб'єкта господарювання, який керуючись загальними засадами цивільного законодавства України, конституційними основами правопорядку у сфері господарювання, загальними принципами господарювання прагне здійснення будівництва Об'єкту та укладення (виконання) будь-яких угод пов'язаних із будівництвом Об'єкту, із суворим дотриманням вимог чинних нормативних актів та з метою (що відповідає Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам) здійснення господарської діяльності, не порушуючи права третіх осіб.

Тобто вимоги Виконавчого комітету Одеської міської ради щодо виконання Договору, що має ознаки недійсного є порушенням з боку відповідача 2 охоронюваних законом інтересів Позивача та суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а саме розумності, добросовісності та справедливості, чим порушуються вимоги п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Таким чином, на момент звернення позивача з даним позовом він є належними позивачем у справі.

З документів, доданих відповідачем 2 до клопотання та відповідачем 1 до відзиву на позов, суд встановив, що 28.01.2009 року Рішенням Господарського суду Одеської області по справі №15/97-08-2186 було стягнуто з відповідача 2 заборгованість за Договором.

Стягнення зазначеної заборгованості Господарського суду Одеської області у справі №15/97-08-2186 відбулось виходячи із умов оплати пайової участі - п. 3.4. Договору.

Зазначеним пунктом Договору встановлено, що пайова участь (в частині сплати грошових коштів) сплачується протягом двох місяців після прийняття Одеською міською радою рішення про відведення земельної ділянки на будівництво.

Судом при цьому встановлено, що відповідність зазначеної умови Договору Правилам забудови м. Одеси взагалі не досліджувалось Господарським судом Одеської області в межах справи №15/97-08-2186 та не була предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого інтересу.

За приписами п. 2 ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, повно та об'єктивно дослідивши обставини справи та подані докази, перевіривши на відповідність закону позовні вимоги позивача, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОНД СПРИЯННЯ ДОБУДОВІ" в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідачів підлягає стягненню судовий збір на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, укладений 15.11.2006 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ПП «Перспектива-Ріелтор», зареєстрований Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради за №298/кс від 15.11.2006 року із додатковою угодою від 28.07.2009 року, зареєстрованою Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради за №669/кс від 28.07.2009 року та із додатковою угодою №2 від 25.12.2009 року зареєстрованою Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради за №702/кс від 25.12.2009 року.

3. Зобов'язати Виконавчий комітет Одеської міської ради (65004, м Одеса, Думська пл. 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04056919) та Приватне підприємство «Перспектива-Ріелтор» (65026, Україна, м. Одеса, вул. Приморська, 49/1, каб. 214, ідентифікаційний код юридичної особи 33311203) укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до вимог чинного законодавства України з врахуванням положень ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

4. Стягнути з Приватного підприємства «Перспектива-Ріелтор» (65026, Україна, м. Одеса, вул. Приморська, 49/1, каб. 214; ідентифікаційний код юридичної особи 33311203) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОНД СПРИЯННЯ ДОБУДОВІ" (65009, м. Одеса, вул. Піонерська, буд. 11, кабінет №38, ідентифікаційний код юридичної особи 38437516) 1147 грн. судового збору.

5. Стягнути з Виконавчого комітету Одеської міської ради (65004, м Одеса, Думська пл.,1; ідентифікаційний код юридичної особи 04056919) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОНД СПРИЯННЯ ДОБУДОВІ" (65009, м. Одеса, вул. Піонерська, буд. 11, кабінет №38, ідентифікаційний код юридичної особи 38437516) 1147 грн. судового збору.

Повний текст рішення складено та підписано « 22» серпня 2013 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя Гуляк Г.І.