Рішення № 33091505, 14.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-55/1262-2012 14.08.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 5011-55/1262-2012

за позовом закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь»;

до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»;

про визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним та

застосування реституції.

Представники сторін:

від позивача: Стемковська О.О., довіреність № 16/05/13-а від 16.05.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщини» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроскоп Україна» (надалі - відповідач) про визнання недійсною угоди.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що оспорюваний Договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 27.12.2006р. було укладено без належного волевиявлення юридичної особи, оскільки зі Статуту ЗАТ «ВТФ «Радосинь», в редакції чинній на час укладення оспорюваного Договору, вбачається, що договори на суму, що перевищує 100000,00 грн., голова правління ЗАТ «ВТФ «Радосинь» мав право укладати угоди лише за згодою Спостережної ради. Проте, Спостережна рада згоду на укладання вказаного договору не надавала.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2012р. (суддя Ягічева Н.І.) порушено провадження у справі № 5011-55/1262-2012 та призначено її розгляд на 22.02.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-55/1262-2012 від 22.02.2012р., на підставі ст. 38,77,86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 14.03.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-55/1262-2012 від 14.03.2012р., на підставі ст.ст. 38, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 28.03.2012р.

У судовому засіданні 28.03.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 04.04.2012р. продовжено процесуальний строк розгляду спору на 15 днів.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення позовних вимоги та призначення судової експертизи заперечував, натомість просив задовольнити заяву про застосування строків позовної давності та відмовити в позові повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2012р. провадження у справі № 5011-55/1262-2012 було зупинено, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з призначенням господарським судом судової технічної та почеркознавчої експертизи.

24.07.2013р. на адресу суду надійшов висновок експертів № 4515/12-33/4516/12-32 за результатами проведення почеркознавчої та технічної експертизи документів у справі № 5011-55/1262-2012.

У зв'язку з перебуванням головуючої судді Ягічевої Н.І. у відпусці по догляду за дитиною, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 04-1/418 від 24.07.2013р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5011-55/1262-2012.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу № 5011-55/1262-2012 передано до провадження судді Привалову А.І.

Ухвалою від 26.07.2013р. суд, на підставі ч. 3 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, поновив провадження у справі та призначив розгляд справи на 08.08.2013р.

05.08.2013р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Також, 08.08.2013р. від позивача в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України надійшла заява про зміну (доповнення) підстав позову.

Присутній у судовому засіданні 08.08.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав наведених у позові та з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребуваних судом пояснень по суті спору не надіслав.

Ухвалою від 08.08.2013р. суд відклав розгляд справи на 14.08.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача.

Присутній у судовому засіданні 14.08.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав наведених у позові та з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребуваних судом пояснень по суті спору не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про поновлення провадження у справі від 26.07.2013р. та ухвалу про відкладення розгляду справи від 08.08.2013р. були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.

Відповідач отримав ухвалу про поновлення провадження у справі від 26.07.2013р. - 05.08.2013р., а ухвалу про відкладення розгляду справи від 08.08.2013р. - 13.08.2013р., про що свідчать залучені до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та зібраних судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2006р. між закритим акціонерним товариством «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» в особі заступника голови правління Журби Сергія Володимировича та закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», від імені якого діяв перший заступник директора Філії «Розрахунковий центр ПриватБанку» Мартинюк Володимир Андрійович було укладеного Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, зареєстрований в реєстрі за № 3064.

За умовами вказаного договору, позивач зобов'язується передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти у власність частину нежилого приміщення (в літ. А), площею - 310,6 кв. м. від загальної площі - 2 874, 0 кв. м. будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Т. Драйзера, 4, відповідно до плану-схеми розташування, та оплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених у договорі.

Відповідно до п. 10.1. договору, за згодою сторін продаж здійснено за 2 039 089, 00 грн.

28.12.2006р. сторони підписали Акт прийому-передачі нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 4, згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв нежиле приміщення площею 310,6 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 4.

Згідно з меморіальними ордерами № 2601 від 27.12.2006р. на суму 1 050 000,00 грн. та № 7101 від 28.12.2006р. на суму 989 089,00 грн., відповідач здійснив оплату придбаних приміщень.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 27.12.2006р. було укладено без належного волевиявлення юридичної особи, оскільки зі Статуту ЗАТ «ВТФ «Радосинь», в редакції чинній на час укладення оспорюваного Договору, вбачається, що договори на суму, що перевищує 100000,00 грн., голова правління ЗАТ «ВТФ «Радосинь» мав право укладати угоди лише за згодою Спостережної ради.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Загальних зборів акціонерів Товариства, оформленого протоколом № 8 від 25.03.2004р., вирішено переобрати Спостережну раду Товариства у складі: Гевелюк М.М. (Голова), ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

30.11.2006р. відбулось засідання Спостережної ради Товариства, на якому були присутні Голова Спостережної ради Гевелюк М.М., а також члени Спостережної ради: ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_8

На вказаному засіданні було прийнято рішення, оформлене протоколом від 30.11.2006р., про надання дозволу на реалізацію частини приміщення площею 310,6 кв.м., що дорівнює 11/100 частин від загальної площі будівлі 2 870,0 кв.м., яка знаходиться по вул. Драйзера, 4, та надання доручення на підпис з публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Розрахунковий центр ПриватБанку» договору купівлі-продажу приміщення та всіх інших документів, пов'язаних з договором, заступнику голови Правління Товариства Журбі С.В.

Водночас, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2013р., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2013р., у справі № 910/6509/13 визнано недійсним з моменту його прийняття рішення Спостережної ради закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь», затвердженого протоколом від 30.11.2006р., про надання дозволу на реалізацію частини приміщення площею 310,6 кв.м., що дорівнює 11/100 частин від загальної площі будівлі 2 870,0 кв.м., яка знаходиться по вул. Драйзера, 4, та надання доручення на підписання з публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Розрахунковий центр ПриватБанку» договору купівлі-продажу приміщення та всіх інших документів, пов'язаних з договором, заступнику голови Правління закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» Журбі С.В.

Підставою для визнання вказаного рішення недійсним стало те, що засідання Спостережної ради, яке відбулося 30.11.2006р., було неправомочним з огляду на відсутність визначеного Статутом кворуму, необхідного для прийняття рішень.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно з положеннями статті 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки господарським судом встановлено не відповідність вимогам закону та положенням Статуту позивача рішення Спостережної ради закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь», затвердженого протоколом від 30.11.2006р., яким надано дозвіл на реалізацію частини приміщення площею 310,6 кв.м., що дорівнює 11/100 частин від загальної площі будівлі 2 870,0 кв.м., яка знаходиться по вул. Драйзера, 4, та підписання з відповідачем договору купівлі-продажу приміщення та всіх інших документів, пов'язаних з договором, тому зазначений договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним як правочин, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також суперечив волевиявленню учасника правочину.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на наведені норми чинного законодавства слідує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права.

Як вбачається з обставин справи та випливає з суті заявлених вимог, перебіг позовної давності починається з моменту визнання судом рішення Спостережної ради позивача оформленого протоколом від 30.11.2006р., недійсним, оскільки такі обставини є моментом, коли особа позивача довідалася про обставини недійсності рішення Спостережної ради та відповідно порушення його права при укладенні оспорюваного договору.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивачем строк позовної давності на звернення до суду не пропущено, а відтак позовні вимоги в частині визнання Договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006р. підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсності.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі те, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на приписи ст. 216 Цивільного кодексу України також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача повернути майно, передане по Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006 р., а саме, нежиле приміщення (в літ. А), площею 310, 6 кв. м. від загальної площі - 2 874, 0 кв. м. будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Т. Драйзера, 4.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

В матеріалах справи відсутня заява позивача або відповідача щодо виходу за межі позовних вимог та стягнення коштів, сплачених за недійсним правочином.

Відповідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, рішення суду про задоволення вимоги щодо повернення майна, переданого за недійсним правочином є підставою здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

За приписами ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Повага до права власності закріплена і у якості загальновизнаного міжнародно-правового принципу. Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р., ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено ст. 55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожній особі (у тому числі, і юридичній, оскільки останні відповідно до ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обовязки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині) належить невідємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 вказаного Кодексу та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння. Право на позов про визнання права власності виникає у особи у разі порушення або невизнання цього права іншими особами, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За висновками суду, з огляду на невизнання відповідачем права власності позивача на спірне майно, що підтверджується змістом поданої відповідачем до матеріалів справи заяви б/н від 13.03.2012р., позовні вимоги в частині визнання права власності також підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Доказів, які б спростовували вищевстановлені обставини, відповідачем не надано, з огляду на що, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір підлягає віднесенню на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006 р., укладений між заритим акціонерним товариством «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» та закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк».

3. Зобов'язати публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570) повернути заритому акціонерному товариству «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» (02217, м. Київ, пр. Маяковського, 6; код ЄДРПОУ 21538933) майно, отримане за Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006 р., а саме, нежиле приміщення (літ. А), площею 310,6 кв. м. від загальної площі 2874,0 кв. м. будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 4. Видати наказ.

4. Визнати за закритим акціонерним товариством «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» (02217, м. Київ, пр. Маяковського, 6; код ЄДРПОУ 21538933) право власності на нежиле приміщення (літ. А), площею 310,6 кв. м. від загальної площі 2874,0 кв. м. будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Т. Драйзера, 4.

5. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570) на користь закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» (02217, м. Київ, пр. Маяковського, 6; код ЄДРПОУ 21538933) судовий збір в розмірі 41 854 грн. 78 коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.08.13. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов