Рішення № 33084872, 15.08.2013, Київський районний суд м. Сімферополя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 123/2483/13-ц

Номер провадження 2/123/1640/2013

15.08.2013 року Київський районний суд м. Сімферополя у складі:

Головуючого - судді Тонкоголосюка О.В.,

при секретарі - Селезньовій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого зазначають, що відповідач з 30.07.1959 року є власником домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,0363 га.

Позивачі зазначають, що 26.02.2005 року вони одружилися, оселилися разом у вказаному домоволодінні, та зі згоди відповідача почали реконструкцію сараю літер «В» під житлове приміщення зі збільшенням площі забудови для їх спільного проживання разом із сином ОСОБА_2 - ОСОБА_4.

Проте, на сьогодні відповідач відмовляється від добровільного оформлення збудованого за їх кошти житла на їх ім'я, у зв'язку із чим вони були змушені звернутися до суду із цим позовом.

Позивачі, посилаючись на положення ст. ст. 328,331 ЦК України, просять визнати за ними право власності на об'єкт незавершеного будівництва, позначений на плані під літером «В» загальною площею 53,3 кв.м., що розташоване на території домоволодіння АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1, якій також представляє інтереси позивача ОСОБА_2, в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному об'ємі, з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 позов визнав, просив задовольнити його, посилаючись на те, що його довіритель не має бажання займатися цим питанням.

Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 57 ЦПК України, передбачено, що доказами по справі є будь які фактичні данні, на підставу яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інші обставини які мають значення для вирішення справи, ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказах, речових доказах, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Окрім того, Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» розтлумачив, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення, визнаються одні та відхиляються інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказане положення також закріплено і ст. 60 ч. 4 ЦПК України.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1959 року, посвідченого старшим нотаріусом Першої Сімферопольської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 3-5677 ( ас.13-15). Вказане домоволодіння складається з житлового будинку літер «А», прибудови літер «А1», сараю літер «В», вбиральні літер «У», воріт, парканів та мощення, що вбачається з технічного паспорту ( ас. 4-8).

Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 12.03.1999 року № 332 було вирішено передати ОСОБА_3 у особисту власність земельну ділянку, для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових домів, площею 363 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ( ас. 12).

На підставі рішення Сімферопольської міської ради від 01.06.1999 р. № 81 відповідачу було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 30.07.2008 року, серії КМ № 06215, на зазначену вищу земельну ділянку, якій було привласнено кадастровий № 0110100000:02:004:0168 (а.с. 10).

ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір'ю якої є ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження від 19.05.1962 року, актовий запис № 1215 ( ас.26).

ОСОБА_6 в свою чергу зареєструвала шлюб із ОСОБА_8, про що був зроблений відповідний актовий запис № 588 від 28 березня 1980 року у відділі державної реєстрації актів про шлюбу Сімферопольського МУЮ в АР Крим, та взяла прізвище останнього - ОСОБА_6 ( ас. 9). Цей шлюб згодом було розірвано.

26 лютого 2005 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюбу із ОСОБА_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб, актовий запис № 78 ( ас.16).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджують, а представник відповідача не заперечує, що позивачі по справі зі згоди ОСОБА_3 після одруження переїхали мешкати в домоволодіння АДРЕСА_1 та почали перебудову сараю літер «В» у житлову будівлю зі збільшенням площі.

Крім того, позивачі зазначають, що після смерті дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_7, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть, актовий запис № 745 ( ас. 25), відповідач заявив, що не має бажання займатися переоформленням права власності на перебудовану будівлю літер «В» на ім'я позивачів, що явилося підставою для їх, позивачів, звернення до суду.

Позивачі стверджують, що оскільки будівля, яка була зведена ними на місці сараю літер «В» збудована з дотриманням ДБН, за їх власні кошти, з дозволу власника земельної ділянки, тому за ними, на підставі ст. 328,331 ЦК України може бути визнане право власності на вказану будівлю, як на об'єкт незавершеного будівництва.

Проте суд не може погодитися з такою думкою позивачів виходячи з наступного.

Так дійсно, у відповідності до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 31-0260 від 21 червня 2013 року, на підставі проведених обстежень будівельного об'єкта в

натурі та аналізу нормативних діючих Державних будівельних норм, які пред'являються до житлових приміщень, експерт дає висновок, що об'єкт літ. «В», домоволодіння АДРЕСА_1, який переобладнаний в житлові приміщення, відповідає

чинним Державним будівельним нормам, які пред'являються до житлових приміщень(ас. 49-63).

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до положень ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі ( ч.1). Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації ( ч.2). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва ( ч.3).

Виходячи з аналізу вказаних положень ЦК України, суд приходить до висновку, що позивні вимоги є необґрунтованими, з наступних підстав.

Момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом.

При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 Цивільного кодексу України, зокрема із правочинів.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації. У разі необхідності право власності на незавершене будівництво, за наявності визначених законом умов, може бути зареєстровано органом, який здійснює державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 331 ЦК). З такого ж моменту виникає право власності на перероблену річ, створену з використанням іншої речі (матеріалу).

Згідно до листа Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК, частини першої статті 182 ЦК та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (зі змінами і доповненнями станом на 22 січня 2009 року), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК), відтак статтею 331 ЦК не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

Аналогічна позиція міститься у листі Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.12.2011 року «Щодо обов'язкових для усіх судів України правових позицій».

Позивачами заявлені вимоги саме про визнання права власності на недобудоване нерухоме майно, а ні на матеріали чи обладнання та інше майно, що було використано ними в процесі будівництва, а отже підстав для задоволення вимог останніх немає, тим паче, що земельна ділянка на якій вони проводили перебудування не перебуває у їх користування або власності, зворотного суду доведено не було.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тому суд доходить висновку, що обставини, на які посилаються позивачі, як на підставу своїх вимог, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону.

На підставі ст. ст. 328, 331 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 84, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України суд ,-

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Тонкоголосюк О. В.