Постанова № 33080279, 20.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року Справа № 904/1433/13-г Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Торговий дім "Рубін"на постановувід 25.06.2013

Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Дніпропетровської області №904/1433/13-гза позовом Дніпропетровського заводу сантехвиробів - дочірнього підприємства Колективного підприємства "Дніпросантехмонтаж"доПриватного підприємства "Торговий дім "Рубін"простягнення заборгованості, за участю представників позивача - Шаповал В.А.відповідача -не з'явивсяВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2013 (суддя Татарчук В.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 (колегія суддів у складі головуючого судді Прокопенко А.Є., суддів Дмитренко А.К., Крутовських В.І.), задоволені уточнені позовні вимоги Дніпропетровського заводу сантехвиробів - дочірнього підприємства Колективного підприємства "Дніпросантехмонтаж" (далі - позивач) до Приватного підприємства "Торговий дім "Рубін" (далі - відповідач) про стягнення 51740,07 грн. основного боргу, 1816,25 грн. пені та 358,60 грн.3% річних.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: ст. 6 Закону України "Про оренду землі", ч. 1 ст. 210, ч. 2 ст. 230, ст. 319 Цивільного кодексу України, ст. 283 Господарського кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що спірний договір є договором оренди земельної ділянки, який у відповідності з нормою ст. 6 Закону України "Про оренду землі" підлягає державній реєстрації, у зв'язку з чим зазначає, що відсутність такої реєстрації свідчить про неукладеність договору. Крім того, на думку скаржника, позивач у справі був позбавлений права передавати майно в оренду, оскільки він не є власником майна.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.

Представник скаржника не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 25.07.2013.

Відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 19.08.2013 № 03-05/2023, у зв'язку з відпусткою судді Фролової Г.М., розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.І.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.06.2010 між Дніпропетровським заводом сантехвиробів - дочірнім підприємством Колективного підприємства "Дніпросантехмонтаж" (орендодавець) та Приватним підприємством "Торговий дім "Рубін" (орендар) укладено договір №01-10 оренди нежилих приміщень, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування майданчик для використання баштового крану - 900 м2, кімнату під офіс в приміщенні АБК цеху №2 - 30 м2 з санвузлом і умивальником (п.1.1 договору); орендований об'єкт використовується в якості майданчика для зберігання металопрокату (п.1.4 договору); розмір орендної плати складає 15990 грн. в місяць, в т.ч. ПДВ 2665 грн. (п.2.1 договору); оплата послуг за електроенергію здійснюється відповідно до показників лічильника, встановленого на вводі живлення баштового крану (п.2.3 договору); встановлену в п.2.1 договору орендну плату орендар зобов'язаний вносити у повному розмірі за кожен місяць, незалежно від результатів діяльності, на рахунок орендодавця не пізніше 5-го числа кожного місяця (п.2.4 договору); у випадку прострочення платежів, передбачених п. 2.1.даного договору, орендар сплачує пеню у розмірі 1,8% від суми боргу за кожний день прострочки (п.2.5 договору); договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 30.04.2011 (п.5.1 договору).

Додатковими угодами № 1 від 28.04.2011 та № 2 від 27.04.2012 сторони продовжували строк дії договору до 30.04.2012 та до 31.05.2013 відповідно.

Відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендних платежів та послуг за електроенергію у період з серпня 2012р. по лютий 2013р. належним чином не виконував, заборгувавши за вказаний період 51740,07 грн., в зв'язку з чим і на підставі п. 2.5 договору має сплатити пеню, з врахуванням обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ, за період прострочення з 05.09.2012 по 05.02.2013 в сумі 1816,25 грн., а на підставі ст. 625 ЦК України має сплатити 3% річних від простроченої суми, що за період з 05.09.2012 по 05.02.2013 становить 358,60 грн., втім, зазначених сум не сплатив, що і стало підставою для пред'явлення даного позову.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підставність і ґрунтовність позовних вимог, з чим колегія суддів погоджується та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, виходячи з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на зазначені законодавчі приписи та умови договору оренди, судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди та нарахування пені і 3% річних за період прострочення позивач довів за допомогою належних засобів доказування, натомість, відповідач цих вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов'язань щодо своєчасного і в повному обсязі сплати орендних платежів та послуг за спожиту електроенергію у спірний період не надав, відтак, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги.

Посилання відповідача на те, що спірний договір фактично являється договором оренди земельної ділянки правомірно відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки, як встановлено господарськими судами і підтверджено матеріалами справи, предметом оренди за договором є нерухоме майно - майданчик для використання баштового крану та кімната під офіс в приміщенні АБК цеху №2 з санвузлом і умивальником загальною площею 930 м2, яке і було здано в оренду і використовувалося з метою зберігання металопрокату, при цьому відсутні будь-які докази, що метою оренди було користування землею, а не складською територією, краном та кімнатою, і що об'єкт оренди використовувся не за призначенням.

Крім того, доводи скаржника відносно того, що позивач був позбавлений права передавати об'єкт оренди за договором з причин відсутності у нього права власності на зазначене майно відхиляються колегією суддів, оскільки в порушення вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження вказаних заперечень проти позову відповідачем взагалі не було надано господарським судам попередніх інстанцій жодного доказу.

Таким чином, доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та встановлення нових обставин справи, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Торговий дім "Рубін" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 у справі господарського суду Дніпропетровської області №904/1433/13-г залишити без змін.

Головуючий К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І.Глос