Постанова № 33080026, 14.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2013 року м. Київ К/9991/23833/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі - ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011

у справі № 2а-870/09/1370 (51177/09/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 04.04.2008 № 0000892320/0/7801 та від 04.04.2008 № 0000631730/0/7807.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що у період, охоплений податковою перевіркою, кредиторська заборгованість позивача перед Українсько-Ізраїльським товариством з обмеженою відповідальністю «Екклезіаст» не набула ознак безнадійної заборгованості, позаяк строк позовної давності по зобов'язанням позивача перед цим контрагентом не сплинув. Крім того, за висновком судів, податковою інспекцією не доведено факту використання директором Товариства ОСОБА_1 послуг з міжнародного роумінгу в особистих цілях, що виключає можливість кваліфікувати вартість цих послуг як надане працівникові додаткове благо.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2007, оформлену актом від 24.03.2008 №123/23-2/23883373. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2008 № 0000892320/0/7801, за яким позивачеві донараховано 44423,40 грн. з податку на прибуток (у тому числі 31731 грн. за основним платежем та 12692,40 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 04.04.2008 № 0000631730/0/7807, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити 5501,94 грн. з податку з доходів найманих працівників (у тому числі 1833,98 грн. за основним платежем та 3667,96 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування податку на прибуток став висновок податкового органу про заниження позивачем у 2 кварталі 2007 року оподатковуваного доходу на 126 926 грн. внаслідок невключення до його складу кредиторської заборгованості перед Українсько-Ізраїльським товариством з обмеженою відповідальністю «Екклезіаст», яка залишилася нестягнутою після скасування державної реєстрації цього контрагента за рішенням господарського суду від 24.05.2007 у зв'язку з банкрутством.

Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 названого Закону сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Таким чином, у разі виникнення обставин, які позбавляють зустрічного виконання зобов'язання з оплати придбаних товарів платника перед контрагентом, то відповідна заборгованість платника перетворюється у безповоротну фінансову допомогу, яка відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 названого Закону підлягає включенню до валового доходу як дохід з інших джерел.

Однією з підстав припинення зобов'язання відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України є ліквідація юридичної особи (зокрема, кредитора).

З урахуванням викладеного за фактом скасування державної реєстрації Українсько-Ізраїльського товариства з обмеженою відповідальністю «Екклезіаст» позивач повинен був включити до валового доходу заборгованість перед цим товариством з оплати за поставлені товари безвідносно до строку платежу, визначеного договором.

Невиконання позивачем цього обов'язку обумовлює законність донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Також під час проведення податкової перевірки ДПІ було встановлено, що позивач не включив до бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб надану директору Товариства ОСОБА_1 матеріальну вигоду у вигляді послуг з міжнародного роумінгу. За висновком податкового органу, оскільки на час перевірки позивачем не представлено доказів перебування цього працівника у закордонних службових відрядженнях, то витрати на оплату цих послуг не пов'язані з господарською діяльністю Товариства, а є додатковим благом, наданим працівникові.

В силу вимог підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

За визначенням, наведеним у пункті 1.1 статті 1 цього ж Закону, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

У розглядуваному випадку судами встановлено, що Товариством було понесено витрати на оплату послуг міжнародного роумінгу не в інтересах конкретної фізичної особи, а в інтересах самого Товариства. Адже зазначеними послугами користувався директор Товариства, при цьому використання цих послуг було зумовлено необхідністю виконання ним своїх посадових обов'язків під час перебування у відрядженнях закордоном (що підтверджується наявними у справі наказами, посвідченнями про відрядження, листуванням з контрагентами, відмітками у закордонному паспорті про перетин митного кордону України). Товариством було здійснено зазначені витрати з метою забезпечення фізичній особі (в силу специфіки його діяльності) умов доступу до засобів мобільного зв'язку, можливості ведення переговорів з партнерами та перебування у контакті з іншими працівниками Товариства. Таким чином, у даному випадку фізична особа, що користувалася послугами міжнародного роумінгу, не отримала доходу у розумінні підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Оплата зазначених послуг у наведеній ситуації була пов'язана з господарською діяльністю платника (позивача у справі). Факт документального підтвердження вказаних витрат ДПІ не оспорюється, доказів того, що директор Товариства використовував спірні послуги в особистих цілях податковою інспекцією не представлено.

За таких обставин висновок судів про протиправність оспорюваного донарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб слід визнати таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства та відповідає дійсним обставинам справи, а отже є правильним.

З огляду на правильність оскаржуваних судових рішень у частині, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне їх змінити з прийняттям нового рішення у відповідній частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-870/09/1370 (51177/09/9104) змінити в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 04.04.2008 № 0000892320/0/7801.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-870/09/1370 (51177/09/9104) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько