Постанова № 33076670, 09.08.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 серпня 2013 р. (16 год. 10 хв.) Справа №801/3503/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Устінової І. В.,

представника позивача Нестерової С.А.,

представника відповідача Жукової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання" Центрального району м. Сімферополя

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання необґрунтованими та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом (з урахуванням уточнень від 18.06.2013 р.) до Державної податкової інспекція у м. Сімферополі АР Крим про визнання необґрунтованими та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.02.2013 р. № 0002181502 та від 04.04.2013 р. № 0007051502. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 471/15-2/05480536 від 30.01.2013 року, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Під час проведення перевірки підприємством були надані всі документи, які підтверджують взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами (договори, акти виконаних робіт, податкові накладні та інші). Фінансово-господарські операції відображені в податковому та бухгалтерському обліку КП "Житлово-експлуатаційне об'єднання" Центрального району м. Сімферополя відповідно до вимог діючого законодавства. Проте, відповідач з надуманих підстав робить висновок про порушення підприємством податкового законодавства у перевіряємий період.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою правову позицію виклав у письмових запереченнях на позов.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши думку представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання" Центрального району м. Сімферополя є юридичною особою, яка 12.05.1992 року зареєстрована виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради.

Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання" Центрального району м. Сімферополя перебуває на обліку в ДПІ у м. Сімферополі АР Крим та являється платником податку на додану вартість.

Зазначене вище свідчить, що позивач є суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності зі ст.20 розділу 1, п.п.78.1.1, п.78.1 ст.78, ст.79 глави 8 розділу II Податкового кодексу України та на підставі наказу ДПІ в м. Сімферополі від 17.01.2013 № 129 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки КП "ЖЕО" Центрального району м. Сімферополя (код ЄДРПОУ 05480536)", була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Базис Торг" (код ЄДРПОУ 36165986), ПП "Визит Торг" (код ЄДРПОУ 37081939), ПП "Скипер" (код ЄДРПОУ 37081677), БВП "Строитель-Плюс" (код ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.08.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складений акт № 471/15-2/05480536 від 30.01.2013 року ( а. с. 104-114)

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки відповідачем, серед іншого, зроблений висновок про порушення КП "ЖЕО" Центрального району м. Сімферополя п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями), а також п.185.1 ст.185, п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VІ із змінами і доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит в деклараціях з податку на додану вартість всього у сумі 24350 грн., у т.ч: серпень 2009 року - 379 грн., травень 2011 року - 976 грн., червень 2011 року - 3358 грн., липень 2011 року - 7735 грн., вересень 2011 року - 4750 грн. , жовтень 2011 року -2006 грн., грудень 2011 року-5146 грн..

З урахуванням п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ належить до сплаті ПДВ в бюджет у сумі 23971 грн.

Крім того, встановлено завищення обсягу придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) я основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника ні підлягають оподаткуванню (п.3.2 ст.3 Закону) або/та звільнені від оподаткування (статті 5, 1 Закону, інші нормативно-правові акти) (р. 10.2.), у загальній сумі 117 грн.. у т.ч. за серпень 2009 року.

Встановлено завищення обсягу придбання (виготовлення, будівництво, спорудженні створення, ввезення) з податком на додану вартість товарів/послуг та необоротних активів, які частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково в операціях, які не є об'єктом оподаткування (стаття 196 розділу V Кодексу), та/або звільнені від оподаткування (стаття 197 розділу V Кодексу, підрозділ 2 розділу XX Кодексу, міжнародні договори (угоди)), та/або не оподатковуються (постачання послуг за межами митної території України та послуг, місце постачання яких визначено відповідно до пунктів 186.2, 186.3 статті 186 розділу V Кодексу за межами митної (р. 15.2.) у загальній сумі 6308 грн., у т. ч. за травень 2011 року - 257, червень 2011 року - 884 грн., липень 2011 року - 2036 грн., вересень 2011 року - 1250,00 грн., жовтень 2011року - 528 грн., грудень 2011 року - 1354 грн.

13.02.2013р. на підставі вищевказаного акта перевірки ДПІ у м. Сімферополі було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002181502 про донарахування податку на додану вартість у сумі 23 971,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9 819,50 грн.

Матеріали справи свідчать, що позивач відповідно до вимог Податкового кодексу України надіслав до ДПС в АР Крим скаргу на вказане податкове повідомлення - рішення.

ДПС в АР Крим 18.03.2013 р. було прийнято рішення, відповідно до якого скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим № 0002181502 від 13.02.2013 року, прийняте стосовно КП ЖЕО Центрального району м. Сімферополя, у частині визначення штрафних санкцій у сумі 4909,25 грн., а первину скаргу в іншій частині не задоволено ( а. с. 9-11).

04.04.2013 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0007051502 , згідно з яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 23 971 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4910,25 грн. ( а. с. 87).

Не погодившись з зазначеними вище діями та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про визнання необґрунтованими та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополі від 13.02.2013 р. № 0002181502 та від 04.04.2013 р. № 0007051502.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано: 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо: 7) 3 дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії. не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише, встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії: безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно: досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання необґрунтованими та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.02.2013 р. № 0002181502 та від 04.04.2013 р. № 0007051502, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними та розсудливими.

На час проведення позивачем господарської діяльності у травні - грудні 2011 р. набрав чинності Податковий Кодекс України (далі ПК України) в розділ V якого визначено платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

У п.187.1. ст. 187 ПК України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1.ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Матеріали справи свідчать, що в період з травня по грудень 2011 року позивач мав взаємовідносини з ПП "Визит Торг", ПП"Скипер", БВП"Строитель-Плюс".

Так, ПП "Визит Торг" для позивача були поставлені товари на підтвердження чого позивачем надано рахунок-фактура № ЧП-000012 від 19.04.2011 року на суму 1 966,80 грн., видаткова накладна № ЧП 258 від 10.05.2011 року на суму 1 966,80 грн. (а.с. 56), податкова накладна від 10.05.2011 року № 27 на суму 1 966,80 грн. (ПДВ 327,80 грн. ( а. с. 55), рахунок-фактура № ЧП-000013 від 19.04.2011 року на суму 1 970,40 грн. (а. с. 60), видаткова накладна № ЧП 259 від 10.05.2011 року на суму 1 970,40 грн. ( а. с. 59), податкова накладна від 10.05.2011 року № 28 на суму 1 970,40 грн. (ПДВ 328,40 грн. ( а. с. 58), рахунок-фактура № ЧП-000014 від 19.04.2011 року на суму 2 224,80 грн.( а. с. 66), видаткова накладна № ЧП 257 від 10.05.2011 року на суму 2 224,80 грн. ( а. с. 65), податкова накладна від 10.05.2011 року № 26 на суму 2 224,80 грн. (ПДВ 370,80 грн. ( а. с. 64), платіжні доручення № 769 від 06.05.2011 року на суму 6 162,00 грн. ( а. с. 71), рахунок-фактура № 407 від 20.06.2011 року на суму 1 080,00 грн. (ПДВ 180,00 грн. ( а. с. 68), видаткова накладна № 365 від 20.06.2011 року на суму 1 080,00 грн. (ПДВ 180,00 грн. (а. с. 69), податкова накладна від 20.06.2011 року № 88 на суму 1 080,00 грн. (ПДВ 180,00 грн. ( а. с. 67), платіжні доручення № 304 від 17.06.2011 року на суму 1 080 ( а. с. 71) та № 336 від 06.07.2011 року на суму 1 364,88 грн., рахунок-фактура № 651 від 01.07.2011 року на суму 1 364,88 грн. (ПДВ 227,48 грн. ( а. с. 63), видаткова накладна № 377 від 13.07.2011 року на суму 1 364,88 грн. (ПДВ 227,48 грн. (а. с. 62), податкова накладна від 13.07.2011 року № 64 на суму 1 364,88 грн. (ПДВ 227,48 грн. ( а. с. 61), платіжне доручення № 336 від 06.07.2011 року на суму 1 364,88 грн. ( а. с. 70).

Також, 01.04.2011 року між БВП "Строитель-плюс" та КП "ЖЕО" Центрального району м. Сімферополя було укладено договір надання транспортних послуг № 522, відповідно до якого БВП "Строитель-плюс" своїми силами та транспортом надає транспортні послуги з перевезення вантажу КП "ЖЕО" Центрального району м. Сімферополя в об'ємі, кількості і за адресою, відповідно до заявок КП "ЖЕО" Центрального району м. Сімферополя на протязі дії цього договору (з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року) (а. с. 14), на підтвердження виконання цього договору надано рахунки - фактури від 23.05.2011 року № 658 на суму 35 853,81 грн. (ПДВ 5 975,64 грн. ( а. с. 16), № 1509 року на суму 17 1777,40грн. (ПДВ 2 862,90 грн. (а. с. 32), № 1510 на суму 15 950,84 грн. ( ПДВ 2 658,47 грн. (а. с. 33), акти здачі-прийняття (наданих послуг) від 23.05.2011 року № 658 на загальну суму 35 853,81 грн. (ПДВ 5 975,64 грн. (а. с. 20), № 1509 на загальну сум 17 177,40 грн. (ПДВ 2 862,90 грн. (а. с. 22), № 1510 на загальну сум 15 950,84 грн. (ПДВ 2 658,47 грн. (а. с. 34), розрахунок вартості роботи транспорту БВП "Строитель-плюс" ЗИЛ ММЗ АК 30-47АА за травень-липень 2011 року( а. с. 21), податкові накладні від 23.05.2011 року № 298 на суму 17 177,40 грн. (ПДВ 2 862,90 грн. ( а. с. 24), № 300 на суму 35 853,81 грн. (ПДВ 5 975,63 грн. ( а. с. 25), № 299 на суму 15 950,85 грн. (ПДВ 2 658,47 грн. ( а. с. 26).

На підтвердження отримання у липні 2011 року автотранспортних послуг від БВП "Строитель-плюс" позивачем також надано податкову накладну від 29.07.2011 року № 482 на суму 42 669,00 грн. (ПДВ 7 111,50 грн. ( а. с. 27), рахунок-фактура № 2824 від 03.08.2011 року на суму 42 669,00 грн. (ПДВ 7 111,50 грн.), акт про надання послуг з перевезення твердих побутових відходів автомобілем ЗИЛ ММЗ АК 30-47АА на суму 35 557,50 грн. (ПДВ 7 111,50 грн. (а. с 36).

01.11.2011 року між ПП"Скипер" та КП "ЖЕО" Центрального району м. Сімферополя було укладено договір надання транспортних послуг № 267, відповідно до якого ПП"Скипер" своїми силами та транспортом надає транспортні послуги з перевезення вантажу КП "ЖЕО" Центрального району м. Сімферополя в об'ємі, кількості і за адресою, відповідно до заявок КП "ЖЕО" Центрального району м. Сімферополя на протязі дії цього договору (з 01.11.2011 року по 31.11.2011 року) (а. с. 15), на підтвердження виконання цього договору надано рахунок № 631 від 30.11.2011 року на суму 32 500,00 грн. (ПДВ 5 416,67 грн. (а. с. 19), акт про надання послуг з перевезення твердих побутових відходів на загальну суму 32 500,00 грн. (ПДВ 5 416,66 грн. ( а. с. 23).

На підтвердження отримання у грудні 2011 року транспортних послуг від ПП "Скипер" позивачем надано податкові накладні від 08.12.2011 року № 114 на суму 10 000,00 грн. (ПДВ 1 666,67 грн. ( а. с. 28), від 09.12.2011 року № 122 на суму 10 000,00 грн. ( ПДВ 1 666,67 грн. (а. с. 29), від 12.12.2011 року № 138 на суму 12 5000,00 грн. (ПДВ 2 083,33 грн. (а. с. 30).

Матеріали справи свідчать, що висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість був зроблений на підставі тверджень про фіктивність та безтоварність господарських операцій позивача з ПП "Визит Торг", ПП"Скипер", БВП"Строитель-Плюс", непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність,що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Однак, наведені обставини взагалі не були предметом дослідження під час проведення відповідачем перевірки, у зв'язку з чим суд критично ставиться до висновків податкового органу щодо невідповідності первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку діючому на момент їх складення законодавству.

При цьому, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 71 КАС України, зокрема, обумовлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч цьому, відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази того, що господарські операції позивача з контрагентом ПП "Визит Торг" не пов'язані з господарською діяльністю або взагалі не були виконані.

Таким чином, рух активів, господарська мета при вчиненні позивачем вищевказаних правочинів з ПП "Визит Торг"" та їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту за результатом виконання цих угод неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Посилання податкового органу на матеріали досудового слідства в кримінальній справі суд не може прийняти до уваги як належного та допустимого доказу, оскільки вони не мають наперед встановленої сили до ухвалення вироку в кримінальній справі.

При цьому, суд звертає увагу на ч. 4 ст. 72 КАС України, відповідно до якої вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того, слід зауважити, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ПП "Визит Торг» відомості стосовно підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

При цьому, стосовно посилань відповідача на нікчемність правочинів, укладених позивачем з вищевказаним контрагентом, суд зазначає наступне.

Так, відповідачем не було враховано припис акта цивільного законодавства України, викладений в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

В свою чергу, стосовно наданих БВП "Строитель-плюс" транспортних послуг у період з червня по жовтень 2011 року, сума ПДВ за якими становить 17 678,00 грн. та ПП "Скипер" в грудні 2011 року сума ПДВ за якими становить 5 146,00 грн. і які були віднесено до складу податкового кредиту відповідного періоду, суд зазначає наступне.

Так, документальне оформлення транспортних послуг було здійснено шляхом складання рахунків - фактури, актів здачі-прийняття (наданих послуг) розрахунку вартості роботи транспорту БВП "Строитель-плюс" ЗИЛ ММЗ АК 30-47АА за травень-липень 2011 року, податкових накладних.

Суд зазначає, що під час розгляду справи позивачеві неодноразово повідомлялося про необхідність надання товарно-транспортних накладних на підтвердження отримання транспортних послуг, які позивачем надані не були.

Представник позивача посилався на те, що договірні відносини мали реальний характер, проте будь-які інші документи щодо реальності операцій по яким донараховано податкове зобов'язання та застосована штрафна (фінансова) санкція з ПП "Скипер", БВП "Строитель-Плюс" відсутні.

Позивачем надано суду акт від 27.06.2013 року про знищення місячних матеріальних звітів, зворотних відомостей по рахункам 361, 363, 364, 365, 633, путьових листів, табелів робочого часу, копій наказів, господарських договорів, звітів по поточному і капітальному ремонту за період з 2007 року по 30.06.2011 року.

В той же час, згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. N 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 13.1 Правил передбачено, що перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно до пункту 14.4 Правил остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених дорожніх листів разом з товарно-транспортними накладними, а при користуванні автомобілями, робота яких оплачується виходячи з часу роботи автомобіля у Замовника, - тільки дорожніх листів.

Згідно з пунктом 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. N 207, водій, який здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, повинен мати, зокрема, товарно-транспортну накладну.

Аналіз наведених документів дозволяє суду зробити висновок, що підприємство, яке сплатило кошти за вартість послуг з перевезення вантажу, для врахування вартості таких послуг у складі витрат при обчисленні податку на прибуток та для віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту повинно мати належним чином оформлену первинну транспортну документацію, що підтверджує одержання послуг з перевезення вантажів. При цьому, розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів здійснюються саме на підставі товарно-транспортної накладної та її заміна будь-яким іншим документом довільної форми не допускається. Аналогічна думка викладена в Листі Державної адміністрації автомобільного транспорту України від 10.08.2010 р. N 3845-01/09/19-10 та в Листі Держкомпідприємництва від 08.08.2006 N 6197.

Враховуючи зазначене, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортної накладної, сплачені за такі послуги суми коштів не підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а суми ПДВ - до складу податкового кредиту.

Суд зазначає, що наявність податкових накладних не є вичерпною умовою для формування податкового кредиту підприємства платника податків.

Так, згідно з пунктом 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Отже, враховуючи, що здійснення операцій з придбання послуг з перевезення вантажів має підтверджуватися товарно-транспортною накладною, відсутність зазначеного документа не надає платнику податків права на віднесення суми ПДВ за такими операціями до складу податкового кредиту.

З урахуванням цього, враховуючи ненадання позивачем товарно-транспортної накладної на підтвердження отримання транспортних послуг від БВП "Строитель-плюс" (сума ПДВ - 17 678,00 грн.) та ПП "Скипер" (сума ПДВ - 5 146,00 грн.), віднесення цих сум до складу податкового кредиту було здійснено позивачем безпідставно, а тому донарахування відповідачем податку на додану вартість на вказану суму, та, відповідно, застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 4910,25 грн. (25% від суми донарахувань відповідно до положень статті 123 Податкового кодексу України) суд визнає обґрунтованим.

Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 04.04.2013 р. № 0007051502 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині донарахування позивачеві податку на додану вартість в сумі 1 147,00 грн.

Що стосується позовних вимог про визнання необґрунтованим та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 13.02.2013 р. № 0002181502, то суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення - рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 13.02.2013 р. № 0002181502 позивачем оскаржено до Державної податкової служби в АР Крим.

ДПС в АР Крим 18.03.2013 р. було прийнято рішення, відповідно до якого скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим № 0002181502 від 13.02.2013 року, прийняте стосовно КП ЖЕО Центрального району м. Сімферополя, у частині визначення штрафних санкцій у сумі 4909,25 грн., а первину скаргу в іншій частині не задоволено ( а. с. 9-11).

04.04.2013 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0007051502 , згідно з яким позивачу нараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 23 971 грн. , застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4910,25 грн. по акту перевірки від 30.01.2013 року № 471/15-2/05480536.

Порядок відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги регламентується Податковим кодексом України, а також Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової служби України №985 від 22.12.2010 р.

Податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, у тому числі якщо: контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі (п.60.1.3 ст.60 ПК України). У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу(п.60.4 ст.60 ПК України).

Тобто, в даному випадку податкове повідомлення-рішення визнається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання. Позивач отримав відповідне податкове повідомлення-рішення (а.с.87), що не заперечується сторонами.

Таким чином, на даний час податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 13.02.2013 р. № 0002181502 відкликано, через що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Положенням частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачається, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В судовому засіданні 09.08.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 14.08.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 94, 160-167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекція у м. Сімферополі АР Крим від 04.04.2013 р. № 0007051502 в частині донарахування Комунальному підприємству "Житлово-експлуатаційне об'єднання" Центрального району м. Сімферополя податку на додану вартість в сумі 1 147,00 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання" Центрального району м. Сімферополя 10,00 грн. судового збору шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекція у м. Сімферополі АР Крим.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Кузнякова С.Ю.