Ухвала суду № 33074852, 23.07.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2013 р.Справа № 1570/2292/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АЯКС» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЯКС» до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

04.04.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «АЯКС» звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2012 року № 0000252201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 132 978 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 33 244,5 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року у задоволенні адміністративного позову товариству з обмеженою відповідальністю «АЯКС» відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, 27.06.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «АЯКС» подало апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач посилається на те, що в ході проведеної перевірки було встановлено неправомірне віднесення ТОВ «АЯКС» сум податку на додану вартість по операціям з ТОВ «Вітас Плюс» до складу податкового кредиту. Однак, товариство не погоджується з вказаним висновком податкового органу та зазначає, що підписання сторонами видаткових накладних свідчить про те, що постачальники виконали свої зобов'язання по укладеним договорам в частині передачі товару покупцю, тобто, позивач вважає, що наявність видаткових накладних є достатнім підтвердженням поставки товарів. Крім того, апелянт вважає, що платник податку не повинен нести відповідальність за невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Зважаючи на зазначене, апелянт вважає, що прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року та ухвалення нової постанови, якою позовні вимоги ТОВ «АЯКС» задовольнити.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного:

Спірні правовідносини регулюються Кодексом адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України.

Судом встановлено, що у період з 02.03.2012 року по 12.03.2012 року державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси була проведена невиїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «АЯКС» по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Вітас Плюс» за період вересень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт № 94/22-1 від 12.03.2012 року, на підставі якого державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси винесено податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 року № 0000252201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 132 978 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 33 244,5 грн.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що з листа ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.02.2012 року №3918/7/23-310 та акту № 885/23-3/32554779 від 21.02.2012 року «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Вітас Плюс» стало відомо про відсутність підтвердження передачі товарів від контрагентів до ПП «Вітас Плюс». Крім того, не було встановлено факту передачі товарів від ПП «Вітас Плюс» контрагентам покупцям у зв'язку з відсутністю підтверджуючих первинних документів.

Зважаючи на зазначене податковий орган дійшов висновку про порушення ТОВ "АЯКС" вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ПП "Вітас Плюс" за період вересень 2011 року на загальну суму 132978 грн.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «АЯКС», зважаючи на наступне:

Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В свою чергу, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи та акту перевірки, позивач здійснював господарські операції з придбання товарів з контрагентом ТОВ «Вітас Плюс», за рахунок яких ТОВ «АЯКС» сформувало податковий кредит.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на те, що юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту), є реальність господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції було встановлено, та підтверджено матеріалам справи, що 01.09.2011 року позивачем був укладений з ПП «Вітас Плюс» договір купівлі-продажу № 01 911. Відповідно до умов зазначеного договору ПП «Вітас Плюс» зобов'язувалось передати у власність позивача товар, в певній кількості, відповідної якості і за встановленою ціною, а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

На підтвердження виконання умов укладеного з ПП «Вітас Плюс» договору позивачем були надані первинні документи, зокрема, замовлення покупця, податкові накладні, видаткові накладні, які на думку товариства є достатнім підтвердженням реального виконання господарських операцій.

В свою чергу, податковий орган в акті перевірки посилався на відсутність підтвердження факту поставки товарів.

Дослідження реальності поставки є необхідною умовою для встановлення дійсного здійснення господарської операції, що, в свою чергу, дає право на формування податкового кредиту.

Таким чином, для достовірного з'ясування дійсного виконання господарських операцій, крім іншого, перевірці підлягають факти реальної передачі та отримання товарів за укладеними договорами.

Слід зазначити, що обов'язкове встановлення факту поставки, як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів.

При цьому, фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення господарських операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

В даному випадку, ТОВ «АЯКС» не було надано жодного підтвердження дійсної поставки товарів. Наявність одних лише видаткових накладних, на думку колегії суддів, не може бути достатнім підтвердженням факту поставки товару від продавця покупцю, за відсутності інших підтверджень.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно з п. 3.2. укладеного між ТОВ «АЯКС» та ТОВ «Вітас Плюс» договору, постачання товару повинно було здійснюватись силами та за рахунок постачальника на умовах правил міжнародної торгівлі Incoterms в редакції 2000 року, з урахуванням особливостей зовнішньодержавного здійснення поставки товарів.

Слід зазначити, що одним з доказів поставки товарів може бути товарно-транспортна накладна.

Відповідно до п. 11.1. наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Згідно п. 11.7 вказаних Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Позивачем не було надано копій товарно-транспортних накладних. Також ТОВ «АЯКС» не були надані докази оприбуткування товару, не надані докази подальшого використання отриманих від ТОВ «Вітас Плюс» товарів у власній господарській діяльності.

Слід зазначити, що згідно п.п. 14.1.36. п. 14. 1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу, позивачем не було надано достатніх доказів фактичного отримання товарів від продавця - ТОВ «Вітас Плюс» та наявності у підприємства мети на здійснення господарської діяльності для отримання економічного результату.

Зважаючи на все вищезазначене колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «АЯКС» не було дотримано вимог Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту за вересень 2011 року, сформованого на підставі виписаних TOB «Вітас Плюс» податкових накладних, а тому прийняте ДПІ у Суворовському районі м. Одеси податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 року № 0000252201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 132 978 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 33 244,5 грн. є обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АЯКС» залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: А.В. Бойко

Суддя: Т.М. Танасогло

Суддя: О.В. Яковлєв