Рішення № 33073507, 19.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10926/13 19.08.13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн»

про стягнення 24 533,72 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Санталова С.В. - представник за довіреністю

від відповідача: Кліміна А.І. - представник за довіреністю

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» заборгованості за Договором підряду з технічного обслуговування автомобіля(ів) № 60/04-2011 від 28.04.2011 року в розмірі 24 533,72 грн., в тому числі, 20 648,91 грн. основного боргу, 2 248,75 пені, 449,75 грн. 3 % річних, 61,93 грн. збитків від інфляції, 1 124,38 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року порушено провадження по справі № 910/10926/13, розгляд справи призначено на 22.07.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні 22.07.2013 року надав документи на часткове виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Представник відповідача 22.07.2013 року через відділ діловодства суду надав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

У відповідності до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 22.07.2013 року оголошено перерву до 05.08.2013 року.

05.08.2013 року представник позивача через відділ діловодства суду надав додаткові документи по справі.

У судовому засіданні 05.08.2013 року представники сторін подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору, яке було задоволено судом.

У відповідності до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 05.08.2013 року оголошено перерву до 19.08.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні 19.08.2013 року підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача через відділ діловодства суду 19.08.2013 року подав додаткові докази та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 19.08.2013 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач у позові, 28.04.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» (відповідачем) було укладено Договір підряду з технічного обслуговування автомобіля(ів) № 60/04-2011 (надалі - Договір).

За умовами Договору, позивач зобов'язується на свій ризик виконати роботи за завданням відповідача по технічному обслуговуванню автомобіля(ів), а відповідач зобов'язується прийняти і вчасно оплатити вказані роботи в порядку, у строк і на умовах, визначених Договором.

Позивач взяті на себе за Договором зобов'язання виконав в повному обсязі. А саме, за завданням відповідача на підставі відповідної заявки, позивачем були виконані роботи з технічного обслуговування належного відповідачу автомобіля TRANSPORTER VW NFZ (державний номерний знак АА2194СІ), про що було підписано Акт виконаних робіт №Н4136516 від 31.08.2012 року, претензії зі сторони відповідача стосовно виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором відсутні. Представник відповідача Гайдар А.А. діяв на підставі довіреності на ТМЦ серія АДД №430159 від 30.08.2012 року.

Відповідно до підписаного Сторонами Акту виконаних робіт №Н4136516 від 31.08.2012 року, відповідачу було виставлено рахунок №С4136516 від 31.08.2012 року на суму 20 648,91 грн.

Строком оплати відповідно до п. 3.4. Договору складає 3 (три) банківські дні з дати підписання Акту виконаних робіт.

Однак, відповідач в порушення п. 3.4. Договору зобов'язання з оплати виконаних робіт своєчасно та в повному обсязі не виконав. У зв'язку з чим, у відповідача за рахунком №С4136516 від 31.08.2012 року (Актом виконаних робіт №Н4136516 від 31.08.2012 року) виникла заборгованість у сумі 20 648,91 грн., яка не погашена на день звернення до суду.

З метою досудового врегулювання спору щодо погашення заборгованості відповідачу було направлено претензію від 26.02.2013 року №01-01/79-АМ з вимогою сплатити заборгованість, яка залишена без задоволення.

Відповідач в ході розгляду спору надав відзив, в якому проти позову заперечував. Стверджує, що представник Гайдар А.А. за Довіреністю Серії ААД № 430159 від 30.08.2012 року не мав повноважень на надання Заявки на виконання робіт, та на підписання Акту приймання робіт. Довіреність форми № М-2, видана Представнику, підтверджувала його право на отримання автомобіля, що передавався для здійснення Робіт і не могла надавати повноважень щодо підпису Акту та здійснення Заявки. Крім того, Довіреність № М-2, видана для отримання цінностей за Рахунком №С4115129 від 01.08.2012 року, тому не могла стосуватись Акту виконаних Робіт № Н4136516 від 31.08.2012 року, на підставі якого був виставлений Рахунок № С4136516 від 31.08.2012 року.

Дослідивши матеріали справи та враховуючи надані відповідачем заперечення, суд враховує, що згідно п. 1 «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року (далі - Інструкція), Інструкція поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Згідно п. 2 Інструкції, за довіреністю одержувачів відпускаються покупцям або передаються безплатно цінності, а саме: сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери.

Оскільки виконані роботи породжують певні товарно-матеріальні цінності (ремонт автомобіля з використанням нових запчастин, що впливає на якість та стан речі) відповідна довіреність розповсюджується як на отримання автомобіля з ремонту, так і на отримання виконаних ремонтних робіт по такому автомобілю. Крім того, видача довіреностей відповідного виду як для надання заявок, так і для прийняття робіт, передбачена п. 2.3.1. Договору.

В той же час, судом встановлено, що згідно п. 7.7. Договору, він діє в частині прийняття заявок на виконання робіт до 31.12.2011 року, оскільки спірна заявка була подана в серпні 2012 року, вона вважається поданою поза межами дії відповідного Договору. Крім того, Договір не містить положень щодо порядку його продовження і сторонами не надано доказів продовження дії Договору у встановленому порядку (в розумінні ст.654 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що правовідносини сторін відбувались не на підставі Договору підряду з технічного обслуговування автомобіля(ів) № 60/04-2011 28.04.2011 року, відтак, положення такого Договору не застосовуються при вирішенні даного спору.

В той же час, суд вважає, що між сторонами фактично мали місце правовідносини щодо ремонту автомобіля TRANSPORTER VW NFZ (державний номерний знак АА2194СІ), про що було підписано Акт виконаних робіт №Н4136516 від 31.08.2012 року, підписаний представником відповідача Гайдар А.А.

При цьому, відповідач у відзиві, заперечуючи повноваження відповідного представника, по суті не наводить обставин щодо відсутності необхідності в ремонті автомобіля, чи відсутності самого факту надання відповідних послуг.

З пояснень відповідача вбачається, що автомобіль перебував на ремонті і зазначені в Акті роботи фактично були виконані належним чином, оскільки відповідні обставини відповідачем також не спростовуються.

За таких обставин, факт передачі автомобіля на обслуговування до позивача (що відповідачем не спростовано) свідчить про виникнення правовідносин з надання послуг, оскільки необхідність в проведенні певного виду ремонтних робіт могла бути виявлена лише під час діагностичного обстеження автомобіля позивачем, остаточний обсяг робіт міг бути виявлений під час надання послуг і погоджений сторонами (зі сторони відповідача особою, яка доставила автомобіль до СТО) у відповідній заявці та засвідчений в Акті виконаних робіт.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Також, суд враховує, що навіть за відсутності у представника належним чином оформленої довіреності, такий представник є працівником відповідача, і як свідчать надані позивачем документи, Гайдар А.А. підписував всі подані відповідачем заявки та акти виконаних робіт з часу укладення Договору, і такі заявки та Акти відповідачем визнавались та оплачувались.

Згідно ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Про схвалення факту ремонту автомобіля свідчить прийняття відповідачем відремонтованого автомобіля і відсутність вимог щодо відновлення його становища, яке існувало до передачі на ремонт.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У зв'язку з чим, суд враховує, що позивач діяв у відповідності до вимог, що звичайно ставляться, зокрема, прийняв автомобіль на ремонт від особи, яка на відповідному праві володіла і користувалась автомобілем, здійснив ремонт відповідно до вимог ДСТУ 2322-93 та ДСТУ 3649-97 та передав відремонтований автомобіль уповноваженій особі (в якої був технічних паспорт).

Також, суд звертає увагу, що в разі встановлення в діях відповідного працівника ознак перевищення повноважень, відповідач не позбавлений можливості звернутись до нього з відповідними майновими вимогами. Однак, необхідно враховувати, що з огляду на ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, зокрема, третім особам, якою є позивач.

У зв'язку з простроченням відповідачем оплати наданих послуг, позивач просить стягнути пеню у сумі 2248,75 грн., інфляційні витрати у сумі 61,93 грн., 3% річних від простроченої суми у сумі 449,75 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 1124,38 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки судом встановлено, що на правовідносини сторін не поширюється дія Договору, вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню, оскільки відсутній письмовий правочин щодо забезпечення зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій та враховуючи встановлені судом обставини, суд зазначає, що інфляційні та річні, оскільки строк виконання зобов'язання з оплати відраховується через сім днів від дати отримання відповідачем претензії про сплату, підлягають частковому задоволенню за період з 07.03.2013 року по заявлений в позові 28.05.2013 року.

Суд, здійснивши арифметичний розрахунок індексу інфляції та 3% річних за час прострочення за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення «Ліга:ЗАКОН» та згідно з Рекомендаціями Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладеними в Листі Верховного Суду України від 03.04.1997року № 62-97р, встановив, що визначений позивачем індекс інфляції підлягає стягненню з відповідача в сумі 20,65 грн., а 3% річних - в сумі 140,87 грн.

Також позивач заявляє про стягнення з відповідача по справі процентів за користування чужими коштами в розмірі 1124,38 грн. Свою вимогу позивач обґрунтував відповідно до норм Цивільного кодексу України.

Як зазначено в ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язується сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З точки зору правової природи процентів, проценти розглядаються як борг, а не як відповідальність. Та обставина, що проценти за цією статтею є боргом, виражається, зокрема у відсутності зв'язку між можливістю їх стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності, а також в неприпустимості їх зменшення за вимогою боржника. Позивач в свою чергу просить стягнути проценти за користування чужими коштами відповідно до ст. 536 ЦК України як відповідальність за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Також позивач обґрунтовуючи розмір вимоги щодо стягнення з відповідача по справі процентів за користування чужими коштами посилається на ст. 1048 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про проценти за договором позики.

Умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено, договори підряду і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору підряду положень про договір позики (зокрема, ст. 1048 ЦК України) є безпідставним.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 02.07.2013 року зі справи господарського суду Полтавської області № 18/1372/12.

Таким чином суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача по справі процентів за користування чужими коштами в розмірі 1124,38 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодування судових витрат покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» (01054, м. Київ, вул.. Богдана Хмельницького, 53, код 24738911) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» (02029, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 16, код 36824570) 20 648,91 грн. (двадцять тисяч шістсот сорок вісім гривень 91 коп.) боргу, 140,87 грн. (сто сорок гривень 87 коп.) 3% річних, 20,65 грн. (двадцять гривень 65 коп.) інфляційних та 1 459,39 грн. (одну тисячу чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 39 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позову відмовити.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.08.2013

Суддя Грєхова О.А.