Постанова № 33070134, 06.08.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2013 р. Справа №805/6454/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: об 11 год. 43 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ткаченко Т.С., при секретарі судового засідання Скутельник Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Макіїввугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 8 805 552,14 гривень та пені у розмірі 15849,99 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Чебаненко Є.О. за дов. № 03-19/5 від 02.01.2013 р.

від відповідача: Черемісіна К.А. за дов. № 08-81/89д від б/д

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державного підприємства «Макіїввугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 8 805 552,14 гривень та пені у розмірі 15849,99 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в порушення вимог частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідач не виконав норматив по створенню 154 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. У зв'язку з порушенням термінів сплати відповідачем санкцій за 2012 рік була нарахована пеня в розмірі 15849,99 гривень. Загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 8 821 402,13 гривень.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив про його задоволення з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила у їх задоволенні відмовити, зазначивши, що Державним підприємством «Макіїввугілля» вживалися всі можливі заходи щодо працевлаштування інвалідів, а тому підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій немає. Крім того, представник відповідача зауважила, що обов'язок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач - Державне підприємство «Макіїввугілля» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 32442295, місцезнаходження: 86157, Донецька область, м. Макіївка, вул. Радянська, буд. 2.

Відповідачем поданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, у якому відповідачем наведено, що: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 17531 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 547; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 701; фонд оплати праці штатних працівників - 1002403,40 гривень; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 57179 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 8805551 гривень.

На підставі вказаного звіту позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2012 р. у розмірі 8 805 552,14 грн. та розрахунок суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2012 році у розмірі 15849,99 грн.

Вказані розрахунки здійсненні із показником кількості нестворених робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів - 154 особи.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні визначає Закон України ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами

За змістом ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ передбачена відповідальність за те, що підприємство, на якому середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому, суд зауважує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена законодавством, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Суд зазначає, що працевлаштування інвалідів залежить від їх волевиявлення при зверненні до підприємства чи служби зайнятості.

З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що підприємство самостійно забезпечує працевлаштування інвалідів, тобто на підприємстві має працювати необхідна визначена кількість осіб, з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, шляхом забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, за умови їх безпосереднього звернення до підприємства чи до державної служби зайнятості.

Реалізація обов'язків підприємства полягає у самостійному створені вільних (вакантних) місць для інвалідів в залежності від працюючих осіб на підприємстві, направленні звітів до Фонду, інформації до центру зайнятості, працевлаштуванні таких інвалідів при їх зверненні до підприємства або направлених з відповідного центру зайнятості населення.

Тобто, нормами цього Закону визначено, що підприємство забезпечує працевлаштування інвалідів у випадку, якщо такі звернулися до нього або направлені з центру зайнятості. При цьому, законодавством не передбачений обов'язок підприємства у встановленому порядку проводити дії, направленні на самостійне відшукування таких інвалідів, запрошення інвалідів для працевлаштування на наявні створені місця для них. Законодавством чітко визначено, що підприємство лише забезпечує працевлаштування таких осіб, тобто оформлює інвалідів на роботу відповідно до вимог трудового законодавства, які прибули працевлаштовуватися або були направлені з відповідного центру зайнятості.

Системний аналіз наведених норм законодавства та матеріалів справи дає підстави вважати, що обов'язок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутністю у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Зазначена правова позиція відображена у висновках Верховного Суду України в постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11 та від 26 червня 2012 року № 21-105а12.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проводились заходи щодо залучення працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а саме протягом 2012 року до Макіївського міського центру зайнятості надавались звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН, в тому числі для працевлаштування інвалідів.

Крім того, підприємство самостійно розробляло різноманітні заходи з працевлаштування інвалідів продовж 2012 року, зокрема, надавало оголошення, якими повідомляло, що на відокремлених підрозділах приймають на роботу інвалідів.

Так, протягом 2012 року до Державного підприємства «Макіїввугілля» звернулося 18 інвалідів, які в свою чергу підприємством були працевлаштовані.

В матеріалах справи також наявні копії звітів відокремлених підрозділів за формою № 3-ПН за 2012 рік, де були зазначені усі вільні професії та посади, в тому числі для працевлаштування інвалідів.

Разом із тим, центром зайнятості продовж 2012 року було направлено лише 2 особи, які були працевлаштовані.

Представником позивача суду надано лист Макіївського центру зайнятості від 18.06.2013 року № 02-23/3998 щодо подання звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН Державним підприємством «Макіїввугілля» та його відокремленими підрозділами.

Як вбачається з додатку до вказаного листа міським центром зайнятості на підприємство відповідача у 2012 році було направлено 13 інвалідів, з яких восьми особам було відмовлено у працевлаштування (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10), а п'ять осіб працевлаштовані (ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15)

Між тим, судом було встановлено, що на підприємство ДП «Макіїввугілля» ОСОБА_4 (на ВП «Шахта ім. Бажанова»), ОСОБА_6 (ВП «Макіївський РМЗ»), ОСОБА_8 (ВП «Ясинівська-Глубока»), ОСОБА_9 (ВП «УМТЗ»), ОСОБА_7 (апарат управління ДП «Макіїввугілля») Макіївським міським центром зайнятості взагалі не направлялися, про що свідчать листи-відповіді відокремлених підрозділів та відповідь Макіївського центру зайнятості № 03-08/4751 від 19.07.2013 року.

Щодо ОСОБА_14, який по даним Макіївського міського центру зайнятості був направлений саме у 2012 році як інвалід та був працевлаштований на Відокремлений підрозділ «Шахта Ясинівська-Глибока», судом встановлено, що ОСОБА_14 був направлений на підприємство лише у 2013 році, про що свідчить направлення на працевлаштування № 05311301310004001 від 31.01.2013 року та наказ про прийняття на роботу.

Крім того, працівниками центру зайнятості несвоєчасно видавалися направлення на працевлаштування, після надання підприємством звітів про прийняття працівників (про закриття вакансії) на раніше заявлені вакансії.

Так, підприємством було відмовлено у працевлаштуванні ОСОБА_3 на відокремлений підрозділ «Шахта Холодна Балка», оскільки вакансія, на яку він направлявся, була заявлена 15.05.2012 року, між тим 17.05.2012 року зазначена вакансія була зайнята іншою особою, про що центр зайнятості своєчасно було повідомлено звітом про прийнятих робітників від 18.05.2012 року, проте, центром зайнятості направлення на працевлаштування ОСОБА_3 видано лише 23.05.2012 року. Теж саме стосується ОСОБА_5, якого було направлено після зняття зазначеної вакансії іншим працівником.

Представник відповідача у судовому засіданні зауважила, що ні одне направлення на працевлаштування, які видавалися Макіївським міським центром зайнятості продовж 2012 року (а їх на думку Макіївського МЦЗ виписано тринадцять - фактично вісім), не містить даних про те, що особа, яка направляється для працевлаштування, є саме інвалідом. Так, ОСОБА_13 працевлаштований на загальних підставах ВП «Холодна Балка», ОСОБА_12 працевлаштований на загальних підставах ВП «Макіївський РМЗ».

Також, як зазначила представник відповідача, деякі відокремлені підрозділи не подавали до міського центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН за 2012 рік оскільки кількість працюючих інвалідів на цих підрозділах відповідала встановленим 4 % квоти, тобто норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів повністю було виконано.

Таким чином, судом не береться до уваги лист Макіївського центру зайнятості від 18.06.2013 року № 02-23/3998 з додатком щодо подання звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН Державним підприємством «Макіїввугілля» та його відокремленими підрозділами, оскільки відомості надані міським центром зайнятості не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстави для застосування до відповідача санкцій, визначених ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - відсутні, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 2-11, 69-71, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Макіїввугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 8 805 552,14 гривень та пені у розмірі 15849,99 гривень - відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 06 серпня 2013 року у присутності сторін, що з'явились.

Повний текст постанови складено та підписано 12 серпня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ткаченко Т.С.