Постанова № 33068649, 19.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2013 р. Справа№ 910/4703/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: Пушанко І.О. - представник, дов. № юр-222/д від 08.05.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2013

у справі № 910/4703/13 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 593 796,98 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/4703/13 відкладено на 19.08.2013.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 змінено склад колегії суддів.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі № 910/4703/13 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 286,25 грн., 3 % річних, 579,50 грн. інфляційних втрат, 11 647,32 грн. судового збору, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідач порушив свої зобов'язання перед позивачем, визначені договором № 20/3/1152 від 13.12.2012, оскільки оплата поставленого 02.01.2013 товару мала бути здійснена відповідачем до 17.01.2013, а здійснена 05.04.2013; договір, укладений між сторонами, не містить положень про нарахування пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, тому позовні вимоги щодо стягнення пені з відповідача не доведені та не обґрунтовані; вимоги про стягнення індексу інфляції, нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі № 910/4703/13 скасувати у частині задоволення позовних вимог з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник стверджує про порушення ст.ст. 612, 625 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 49, 82 ГПК України.

Посилаючись на положення листа Державної податкової адміністрації України від 28.12.2005 № 1178/10/31-106 та п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", скаржник стверджує про те, що 27.12.2012 між сторонами підписано акт приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання), проте, акту приймання-передачі товару, який відповідав би вимогам, передбаченим п.2 ст.9 зазначеного Закону, між сторонами складено не було, тому, на думку скаржника, перебіг 10-ти денного строку для оплати, передбаченого в п.4 додатку до договору № 20/3/1152-МРТ, не настав, отже відповідач не припустився порушення, що надавало б підстави для застосування п.2 ст.625 ЦК України.

Як стверджує скаржник, в тексті судового рішення не аналізується та не наводиться обґрунтувань неправильних дій відповідача, що надали підстави для покладання на останнього судового збору в розмірі 10 344,86 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на наявність у справі підписаного сторонами акту приймання-передачі по якості та комплектності транспортного засобу від 02.01.2013; те, що договором не передбачено складання акту приймання-передачі товару на відповідальне зберігання, крім того, підтвердження факту приймання-передачі товару видатковою накладною № СФ-0000001 від 02.01.2013; оскільки відповідач вчасно не оплатив отриманий товар, на вимогу погасити заборгованість пояснень не надав, то внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, який не вжив заходів до поновлення порушених ним прав і законних інтересів позивача і виник спір, тому, на думку позивача, судом правильно, відповідно до ст.49 ГПК України покладено витрати по сплаті судового збору на відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріалів справи, заслухавши представника відповідача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до суду першої інстанції подано позов про стягнення з відповідача 579 500,00 грн. основного боргу, 11 431,23 грн. пені, 2 286,25 грн. 3% річних, 579,50 грн. збитків, завданих інфляцією, 11 875,94 грн. судового збору.

У порядку ст.22 ГПК України 09.04.2013 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив, у зв'язку із сплатою відповідачем основного боргу в сумі 579 500,00 грн., стягнути з відповідача 11 431,23 грн. пені, 2 286,25 грн. 3% річних, 579,50 грн. збитків, завданих інфляцією, 11 875,94 грн. судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 13.12.2012 між сторонами укладено договір № 20/3/1152-МТР (далі - № 20/3/1152), згідно із п.1.1 якого позивач, за договором продавець, передає, а відповідач, за договором покупець, приймає і оплачує продукцію, поіменовану надалі "Товар", відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.

Умовами п.п. 3.1, 3.2, 3.5, 5.2 договору № 20/3/1152 передбачено, що умови постачання товару перелік вантажовідправників і вантажоодержувачів вказуються в додатку; датою поставки товару вважається дата підписання акту прийому-передачі товару, якщо виникла необхідність його складання (за вимогою однієї із сторін), в інших випадках - відмітка про отримання на товаросупровідних документах; по прибуттю товару в кінцевий пункт призначення його прийом проводиться безпосередньо вантажоотримувачем з обов'язковим оформленням акту приймання; покупець проводить оплату товару на умовах, зазначених у додатку.

Згідно із додатком до договору № 20/3/1152, сторони погодили умови про те, що постачанню підлягає товар - сідельний тягач МАЗ-543205-220 та вантажний напівпричеп бортовий 2-х осн. МАЗ-938660-044, всього на загальну суму вартості, в тому числі ПДВ -579 500,00 грн.

Відповідно до п.п. 3, 4 особливих вимог зазначеного додатку до договору № 20/3/1152 термін постачання: протягом 15 робочих днів з моменту підписання договору; умови оплати: по факту поставки протягом 10 банківських днів з моменту підписання акта прийому-передачі.

Листом від 25.12.12 за № 20-02-12/1578 відповідачем надано позивачу згоду на постачання згаданих сідельного тягача та напівпричепа для потреб структурних одиниць.

Згідно із актами прийому-передачі по якості та комплектності транспортного засобу від 02.01.2013 представником позивача здано, а представником відповідача прийнято відповідно до договору № 20/3/1152 вищезазначені транспортні засоби.

Як вбачається із зазначених актів від 02.01.2013, у відповідача відсутні претензії та зауваження до одержаного товару.

Про прийняття-передачу товару згідно з договором № 20/3/1152 сторонами також складено видаткову накладну № СФ-0000001 від 02.01.2013, згідно із якою позивачем передано, а відповідачем одержано вищезгаданий товар на загальну суму вартості з ПДВ - 579 500,00 грн.

Позивач у листі від 21.02.2013 за № 07/02/004-74 звернувся до відповідача з попередженням про звернення до господарського суду у разі несплати відповідачем загальної суми вартості договору в повному обсязі 579 500,00 грн. до 01.03.2013.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки сторонами акти прийому-передачі по якості та комплектності транспортних засобів складено 02.01.2013, то, з урахуванням п.4 особливих вимог додатку до договору № 20/3/1152, відповідач зобов'язаний був оплатити одержаний товар до 18.01.2013, однак, оплату товару відповідачем здійснено лише 08.04.2013 за платіжним дорученням № 3378-ПБ13 від 05.04.2013.

В п.2 ст.193 ГК України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши, апеляційна інстанція дійшла висновку, що нараховані позивачем суми 2 286,25 грн. 3% річних та 579,50 грн. інфляційних втрат є правильними.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем нараховано за прострочення платежу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, що склало суму 11 431,23 грн., керуючись ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР із змінами.

Однак, нормою зазначеної статті Закону передбачено лише те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а статтею 1 згаданого Закону встановлено, що розмір пені, яку сплачують платники грошових коштів на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу, встановлюється за згодою сторін.

Згідно із ч.1 ст.546, ст.547 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем перераховано позивачу суму основного боргу в розмірі 579 500,00 грн. після пред'явлення позивачем позову, а позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з погашенням відповідачем суми основного боргу в зазначеному розмірі.

Статтею 49 ГПК України встановлено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач не вжив заходів щодо своєчасного виконання договірного зобов'язання по оплаті одержаного товару, тобто, не вжив заходів до поновлення порушених ним прав і законних інтересів позивача, що змусило останнього звернутися за судовим захистом, таким чином, покладення судом першої інстанції на відповідача судового збору незалежно від результатів вирішення спору в розмірі, сплаченому позивачем за розгляд позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат й основного боргу, що у пропорційному розмірі становить суму 11 647,86 грн., є таким, що відповідає вимогам ст.49 ГПК України, п.4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" із змінами, п.4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України.

Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, як із такими, що не відповідають нормам законодавства та матеріалам справи, враховуючи викладене та наступні обставини.

Згідно із ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вже зазначалось, сторонами погоджено умову про строк оплати відповідачем одержаного товару - протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі. При цьому сторонами не передбачено наявності вимог, які є обов'язковими для змісту згаданого акту.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, відповідно до погодженого сторонами договірного зобов'язання, обов'язок оплати товару настав з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Чинним законодавством не встановлено того, що строк, термін виконання зобов'язання покупця оплатити одержаний товар повинні бути підтверджені певними засобами доказування (ст.34 ГПК України), отже, підписані сторонами та скріплені відбитками печаток акти прийому передачі по якості та комплектності транспортних засобів від 02.01.2013, наявні у справі № 910/4703/13, є належними та допустимими доказами.

Оскільки, як вже зазначалось, обов'язкові вимоги до вищезгаданого акту сторони не погодили, згідно із преамбулою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні та не встановлює порядок виконання договорів купівлі-продажу, то невідображення сторонами при складанні вищезгаданих актів якихось реквізитів, передбачених вищезгаданим Законом, не позбавляє підписані сторонами акти, складені відповідно до договору № 20/3/1152 з додатком, доказової сили факту настання обов'язку здійснення відповідачем платежу.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі № 910/4703/13 залишити без змін, а скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" без задоволення.

2. Справу № 910/4703/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.