Рішення № 33068497, 14.08.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/71/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2013 Справа № 908/2501/13

За позовом Прокурора Приазовського району Запорізької області (72401, Запорізька область, Приазовський район, смт. Приазовське, вул. Фрунзе, 2А)

до відповідача: Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (72400, Запорізька область, Приазовський район, смт. Приазовське, вул. Леніна, 31)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Дзержинського, 108)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Фермерське господарство "Діоби О.С." (72401, Запорізька область, Приазовський район, смт. Приазовське, вул. Куйбишева, 92)

2. Добрівська сільська рада Приазовського району Запорізької області (72443, Запорізька область, Приазовський район, с. Добрівка, вул. Нова, 32А)

про визнання недійсним п. 2 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації № 526 від 11.08.2008 р.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від прокурора - Красних О.О. (службове посвідчення № 013462);

Від відповідача - Капінос С.Б. (дов. № 01-06/0353 від 08.04.2013 р.);

Від третьої особи (Державної інспекції сільського господарства) - Яцун О.В. (дов. № 28 від 04.01.2013 р.);

Від третьої особи (ФГ "Діоби О.С.") - Діоба О.С. (голова господарства);

Від третьої особи (Добрівської сільської ради) - Бордюг А.С. (сільський голова)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про визнання недійсним пункту 2 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області № 526 від 11.08.2008р. "Про надання в оренду земельних ділянок ФГ "Діоба О.С.".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.07.2013 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2501/13, справі присвоєно номер провадження 20/71/13, справу призначено до розгляду на 06.08.2013 р. Ухвалою суду від 06.08.2013р. на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.08.2013р.

14.08.2013р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Прокурор підтримав викладені у позовній заяві позовні вимоги, які мотивовано наступним. У розумінні ст.202 ЦК України оскаржуване розпорядження є одностороннім правочином. Із аналізу приписів ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст.20, 50, 52 Закону України «Про землеустрій», постанови Кабінету міністрів України №677 від 26.05.2004 «Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» укладенню договору оренди земельних ділянок передують прийняття рішення про надання земельних ділянок в оренду, розроблення проектів їх землеустрою, плану або схеми земельної ділянки, її кадастрового плану, акту визначення меж земельної ділянки в натурі. Відповідно до оскаржуваного пункту 2 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області №526 від 11.08.2008р. надано в оренду ФГ «Діоба О.С.» земельну ділянку площею 16 га (пасовища), в контурі №10 (невитребувані земельні частки (паї)), розташовану на території Добрівської сільської ради, згідно з додатком, для товарного сільськогосподарського виробництва. Проте, під час винесення розпорядження межі земельних ділянок не були визначені в натурі (на місцевості), кадастровий номер їм не присвоєно, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок чи технічна документація із землеустрою щодо складення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою цим розпорядженням не затверджувалось. Отже, пункт 2 розпорядження вищевказаним вимогам законодавства не відповідає, воно винесено з порушенням чинного на той час земельного законодавства, що згідно з ч.3 ст.152 Земельного кодексу України, ст.50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», є підставою для визнання його недійсним. На підставі викладеного, ст.ст.14, 19, 121 Конституції України, п.2 ч.5 ст.23, ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.17, ч.1 ст.79 Земельного кодексу України, п.2 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст.202, 203 ЦК України прокурор просить позов задовольнити, вказуючи, що прокуратура Приазовського району дізналася про оскаржуване розпорядження лише у квітні 2013 року при проведенні перевірки, відтак причини пропуску позовної давності є поважними.

Відповідач у своєму відзиві зазначив, що прокурор, вказуючи про порушення інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, однак при цьому не визначає чи є в наявності орган, уповноважений здійснювати функції держави у цій сфері, та звертається до суду як позивач. По суті позовних вимог відповідач заперечив із наступних підстав. Земельні ділянки надані з числа не витребуваних земельних часток (паїв). Відповідно до приписів ст.ст.2,13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки за рішеннями сільської, селищної міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначення. Для реєстрації договору оренди орендодавець подає договір у двох примірниках та сертифікат на право на земельну частку (пай). На відміну від земельної ділянки земельна частка (пай) є умовною часткою земель, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені. Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об'єктів нерухомого майна. Таким чином, прокурор необґрунтовано посилається на ч.1 ст.79 Земельного кодексу України та помилково вважає необхідним застосування ст.123 цього кодексу щодо необхідності розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою для передачі земельної ділянку в оренду. Крім того, відповідач виклав свої заперечення проти визнання поважною причини пропуску позовної давності, просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку з його пропуском.

Прокурор надав письмове пояснення на заперечення відповідача, в якому зазначив, що чинним законодавством не визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, у Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області повноваження щодо звернення до суду відсутні, тому прокурор виступає як позивач за позовом, заявленим в інтересах держави. Додатково зазначив, що згідно з інформацією відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області технічна документація з оренди земельної частки (паю) площею 16 га відсутня, сертифікати на вищезазначену земельну ділянку у відділі відсутні.

Третя особа - ФГ «Діоби О.С.» письмового пояснення не надала, в судовому засіданні голова господарства усно зазначив, що з позовом не згодний.

Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій області по суті спору пояснила, що за вимогою прокуратури 24.04.2013р. було проведено перевірку ФГ «Діоба О.С.» та 11.06.2013р. повторну перевірку виконання припису, за результатами виявлено порушення, складено акти перевірки, приписи, протоколи про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення. ФГ «Діоба О.С.» користується земельною ділянкою площею 16 га (пасовища) земель сільськогосподарського призначення, невитребувані земельні частки (паї), за межами населеного пункту на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 11.08.2008р., зареєстрованого у книзі записів Добрівської сільської ради за №3. Використовується з відхиленням від затвердженого проекту землеустрою, а саме: технічної документації по складенню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишнього КСП «ім.Леніна», який виготовлено ЗФ інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 2001 році.

Добрівська сільська рада надала пояснення стосовно реєстрації договору оренди земельної частки (паю) в Книзі записів реєстрації договорів оренди сільради 11.08.2008р. за №3, зазначила, що орендна плата вноситься ФГ «Діоба О.С.» щороку своєчасно та в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області від 11.08.2008р. №526 «Про надання в оренду земельних ділянок ФГ «Діоба О.С.»: 1. Визнано земельні частки (паї) загальною площею 16,0 га, які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, в контурі №10 (пасовища) згідно з схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишнього КСП ім.Леніна Приазовського району Запорізької області, як невитребувані, з можливістю надання їх в оренду до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку; 2. Надано в оренду ФГ «Діоба О.С.» земельну ділянку площею 16,0 га (пасовища), в контурі №10 ( невитребувані земельні частки (паї)), розташовану на території Добрівської сільської ради, згідно з додатком, для товарного сільськогосподарського виробництва; 3. Встановлено орендну плату на земельні ділянки у грошовій формі у розмірі за один календарний рік 2400,00 грн., за місяць - 200,00 грн. на загальну площу; 4.Затверджено умови договору оренди. Додатком до розпорядження є список громадян - власників сертифікатів невитребуваних земельних часток (паїв) по Добрівській сільській раді, які надаються в оренду ФГ «Діоба О.С.»

11.08.2008р. Приазовською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ФГ «Діоби О.С. (Орендар) укладено договір оренди земельної частки (паю) розміром 16,0 га (пасовища), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, в контурі №10 згідно з схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишнього КСП ім.Леніна Приазовського району Запорізької області, для товарного сільськогосподарського виробництва. Договір зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Добрівської сільської ради за №3.

У липні 2013 року прокурор Приазовського району Запорізької області (позивач) звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави про визнання недійсним пункту 2 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області № 526 від 11.08.2008р. "Про надання в оренду земельних ділянок ФГ "Діоби О.С.".

Позов мотивовано тим, що вказане розпорядження, яке прокурор визначає як односторонній правочин, винесено в порушення чинного на час його прийняття земельного законодавства, а саме: проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок чи технічна документація із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, цим розпорядженням не затверджувалась. Межі земельних ділянок, що передавались в оренду, не були визначені в натурі (на місцевості), кадастровий номер їм не присвоєно.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає на наступних підставах.

Згідно з п.п.1.2.4, 1.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» за змістом статей 13,14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123,124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявленням власника землі і реалізуються відповідні права у цивільно-правових відносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам. Зокрема, відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно з статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д)застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 16 ЦК України також встановлені способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, 2) визнання правочину недійсним; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, ст.152 ЗК України та ст.16 ЦК України визначають визнання правочинів (угод) недійсними і визнання недійсними (незаконними) рішень органу державної (виконавчої) влади як різні способи захисту права.

Згідно з ст.202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Прокурор вважає, що в розумінні наведеної статті оскаржуване розпорядження є одностороннім правочином. Однак, правову природу розпорядження визначено в ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», а саме: розпорядження голови є актом місцевої державної адміністрації, а не правочином.

Таким чином, прокурор неправильно визначив правову природу спірного розпорядження і відповідно, неправильно обрав спосіб захисту права. У зв'язку з цим, вказані у позовній заяві ст.ст.202, 203,215 ЦК України не можуть бути підставою для задоволення позову.

Крім того, вирішуючи спір, суд бере до уваги наступне.

Згідно з ч.3 ст.78, ч.1 ст.84 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

За приписами статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ч.3 ст.2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на

земельні частки (паї).

Оскільки прокурор оскаржує розпорядження, яке стосується надання в оренду фермерському господарству для товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом згідно з Схемою поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишнього КСП ім..Леніна Приазовського району Запорізької області з можливістю надання їх в оренду до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку (п.1 розпорядження №526 від 11.08.208р.), при вирішенні спору суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п.5.4 Рішення Конституційного Суду України №5-рп від 22.09.2005 (у справі про постійне користування земельними ділянками) конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод. Конституція України закріпила рівність суб'єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов'язків власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13,41 Конституції України). Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Роздержавлення земель недержавних сільськогосподарських підприємств та їх паювання в Україні проводилось відповідно до норм, встановлених Земельним кодексом України (редакція від 15.05.1992 р.), та Указів Президента України. Паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств здійснювалося відповідно до Указу Президента України від 08.081995 р. N720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям". Після того, як колгоспи та радгоспи було перетворено на колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), а землю передано з державної в колективну власність КСП, кожний член господарства отримав право на її умовну частину - земельну частку (пай). Ці земельні паї входили до складу загального масиву земель КСП, а члени колективного господарства обробляли всю землю разом. При цьому земельних часток не виділяли на місцевості. Бо земельний пай - це ще не конкретна земельна ділянка, а тільки право громадянина (члена сільськогосподарського підприємства) на виділення її із земель КСП. Таке право засвідчує спеціальний документ - земельний сертифікат. Так, згідно з Указом Президента України від 08.081995р. N720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно з п.п.16,17 Перехідних положень Земельного кодексу України (чинного з 01.01.2002р.) встановлено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Закон України «Про оренду землі» (ст.2) визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької діяльності. Відповідно до Перехідних положень цього закону передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, із змісту наведеного вище законодавства слідує, що законодавством не виключена можливість надання в оренду (укладення договорів оренди) земельних часток (паїв) до виділення в натурі (на місцевості). У такому випадку місце розташування таких земельних часток визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до Схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишніх сільськогосподарських підприємств. Порядок складання Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) на час паювання було передбачено «Методичними рекомендаціями щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій», затвердженими наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 р. N 47/172/48. У спірному розпорядженні мається посилання на Схему поділу земель колективної власності.

Більш того, правовідносини щодо земельних часток (паїв) регулюються спеціальним Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», який також вказаний у підставі прийняття спірного пункту розпорядження. Відповідно до вступної частини цього закону він визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі ( на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками. Із змісту закону слідує, що саме власникам земельних часток (паїв) виділяються в натурі земельні ділянки у разі виявлення ними бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) (ст.3) і в такому разі сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень, зокрема, уточнюють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації (ст.ст.5,7). Цим же законом передбачено особливості встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власниками земельних часток (паїв) (ст..11).

Приписами ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» регламентовано використання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок. Встановлено, що нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Водночас земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст.79 Земельного кодексу України). На момент прийняття спірного розпорядження не було встановлено вимог щодо формування земельної ділянки ( визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, що передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (Земельний кодекс доповнено ст.79-1 07.07.2011р.).

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об'єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Також пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.95 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Відповідно до абзацу першого розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119, встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

На підставі викладеного, судом не встановлено невідповідність спірного п.2 розпорядження №526 від 11.08.2008р. вимогам чинного на момент його прийняття законодавства чи компетенції, у позові відмовляється повністю. Посилання у позовній заяві на інші норми права не спростовують висновків суду.

Оскільки у позові відмовляється по суті, заява про пропуск позовної давності не розглядається.

Згідно з ст.49 ГПК України витрати зі сплати судового збору не стягуються.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові прокурора Приазовського району Запорізької області до Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання недійсним п. 2 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації № 526 від 11.08.2008 р. відмовити повністю.

Рішення складено у повному обсязі 19.08.2013р.

Суддя Л.П.Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.85 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.91,93 ГПК України шляхом подання через місцевий господарський суд апеляційної скарги.