Рішення № 33058897, 16.08.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц /790/3725/13 Головуючий 1 інстанції

Справа № 2/2018/967/2012/02 Божко В.В.

Категорія: договірні Доповідач-Гальянова І.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого-судді : Гальянової І.Г.

суддів: Колтунової А.І.

Ларенка В.І.

при секретарі : Ленюк Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в особі його представника ОСОБА_5, на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на житловий будинок,-

ВСТАНОВИЛА :

05 грудня 2011 року позивач звернувсь у суд з позовом, в якому , з посиланням на ст. 220 ЦК України, просив визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 180, 4 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 16.12.2007 року між ним та відповідачами був укладений усний договір купівлі-продажу вказаної житлового будинку, який належить відповідачу на праві власності на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 08.04.2007 року та це право власності було зареєстровано в БТІ м. Харкова

Позивач зазначає ,що на підтвердження вказаного правочину відповідач передав йому правоустановчі документи.

Як на підставу своїх вимог позивач зазначає, що відповідач обіцяв оформити продаж вказаного житлового будинку, однак у зв»язку з його відсутностю в м.Харкові це не здійснив.

Позивач вважає, що вони досягли з відповідачем домовленості про всі істотні умови договору купівлі-продажу. Він виконав умови договору, передав гроші , прийняв документи на будинок та ключі від нього, а також поселився в житловому будинку.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач підтримав позовні вимоги з зазначених підстав.

Справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2012 року позовні вимоги позивача задоволено.

Суд визнав договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташований в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 16 грудня 2007 року дійсним та визнав за позивачем право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями та визнав за ОСОБА_6 право власності на вказаний житловий будинок.

На вказане заочне рішення ОСОБА_4, в особі свого представника ОСОБА_5, подано апеляційну скаргу в якій він просить скасувати вказане заочне рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 05 травня 2008 року між

ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було укладено договір позики , який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 на підставі якого ОСОБА_4 передав відповідачу у вказаній справі 57500 доларів США та які останній зобов»язувався повернути не пізніше 05 листопада 2008 року. На забезпечення виконання зазначених зобов»язань між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в цей же день було укладеного нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_7 передав в іпотеку зазначений житловий будинок.

Апелянт зазначає, що в період з 05 травня по 30 жовтня 2009 року ОСОБА_7 ще 4 рази звертався до ОСОБА_4 за отриманням додатковий коштів, у зв»язку з чим було укладено ще 4 додаткові договори до договору позики та у зв»язку з чим борг відповідача збільшився на 134500 доларів США , а загалом складає 192000 доларів США. Апелянт також зазначає, що у зв»язку з укладенням додаткових договорів в частинах збільшення суми позики за основним договором одночасно вносились зміни і до правочину, який його забезпечував .

Апелянт зазначає , що при укладенні договору про забезпечення вимог іпотеко держателя ОСОБА_7 передав ОСОБА_4 правоустановчі документи на вказаний житловий будинок. А також на те, що договір іпотеки своєї дії не припинив тому що ОСОБА_7 не виконав основне зобов»язання..

Апелянт також зазначає, що при розгляді вказаної справи ОСОБА_4 не був залучений до участі у справі та заочним рішення від 17.02.2012 року суд змінив обсяг прав та обов»язків ОСОБА_4 як іпотекодержателя за договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як на підставу скасування вказаного заочного рішення апелянт зазначає на неправомірне застосування судом ч.2 ст. 220 ЦК України та невідповідність рішення суду п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними » .

Ухвалою судді апеляційного суду Харківської області від 03 серпня 2012 року вказана апеляційна скарга була повернута ОСОБА_4 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначена вище ухвала суду апеляційної інстанції скасована, а справа направлена до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, судова колегія приходить до висновку ,що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача , визнаючи дійсним договір купівлі продажу спірного будинку та визнаючи на позивачем на нього право власності, суд першої інстанції,з посиланням на вимоги ч.2 ст. 220, ст. 182, ч.3, 4 ст. 334, ч.3 ст. 640, ст. 657 ЦК України, виходив з того,що сторонами 16 грудня 2007 року було укладено у простій письмовій формі такий договір, яким обумовлені всі його суттєві умови та позивач виконав свої обов»язки за цим договором ,правомірно набувши право власності на цей об»єкт нерухомого майна.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовились щодо всіх істотних умов договору,що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсними.

Таким чином, за змістом ч.2 ст. 220 ЦК України передбачає одною з необхідних умовою для визнання в судовому порядку договору дійсним -ухилення відповідача від нотаріального посвідчення такого договору.

Між тим, доказів того, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку матеріали справи не містять.

Більш того, як свідчать надані представником апелянта докази , 05 травня 2008 року між відповідачем у справі та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір позики на суму 51250 грн. та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого відповідач на забезпечення виконання зобов»язань щодо повернення вказаного боргу передав ОСОБА_4 в іпотеку спірний житловий будинок з надвірними будівлями та при його укладанні свідчив про те, що вказане нерухоме майно до цього часу нікому іншому не продано, не подаровано, не заставлено, не надано в іпотеку, у спорі, у податковій заставі , під арештом та забороною не перебуває , а також попередив іпотекодержателя про відсутність прав третіх осіб на зазначене вище нерухоме майно ( п.13 умов договору) ( а.с.57-59).

Матеріали справи також свідчать про те, що між ОСОБА_4 та відповідачем 05 серпня 2008 року, 02 квітня 2009 року,09 травня 2009 року та 30 жовтня 2009 року були укладені нотаріально посвідчені додаткові договору в вказаних вище договору позики та договору про задоволення вимог іпотекодержателя ( а. с . 62-68 ) як свідчать вказані договори розмір позики у відповідача перед позивачем становить 192 000 доларів США ( а.с.62-68).

Згідно до пункту 2 умов вказаного договору про задоволення вимогіпотеко держателя , в разі невиконання Боржником зобов»язань за вказаним договором позики , вчиняється виконавчий напис після якого право власності зазначений вище житловий будинок з надвірними будівлями переходить до іпотеко держателя

В п.18 умов вказаного договору також встановлено, що договір іпотеки набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення , і дія його припиняється на підставах, визначених ст. 17 Закону України «Про іпотеку» .

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Вимоги ж ст. 4 Закону України «Про іпотеку» та ст. 73 Закону України «Про нотаріат» зобов'язують нотаріуса накласти заборону на відчуження іпотечного майна при посвідченні зазначеного вище договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно до статті 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець виключно на підставі згоди іпотекодержателя має право, зокрема відчужувати предмет іпотеки. Відчуження спірного домоволодіння, яка є предметом іпотеки, без згоди і дозволу на це іпотекодержателя є порушенням і обмеженням майнових прав останнього та порушенням норм закону.

Про той факт, що спірне домоволодіння з 05.08.2008 року знаходилось під забороною свідчить той факт, що в червні 2012 року ОСОБА_6 звертався у Київський районний суд м.Харкова про звільнення майна із-під обтяжень та ухвалою суду від 27 червня 2012 року судом було відкрито провадження за вказаним позовом ( а.с.50-53)

Вказані вище обставини справи та вимоги норм матеріального права свідчать про те, що починаючи з 05 травня 2008 року спірне нерухоме майно знаходилось під забороною його відчуження та починаючи з зазначеної вище дати та на час звернення позивача до суду з позовом , а саме: на 05.12.2011 року, відповідач не мав права на можливості нотаріально посвідчити укладений між ним та позивачем договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна , тобто свідчить про відсутність з боку відповідача ухилення від нотаріального посвідчення договору.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення неповно з»ясував вказані обставини та застосував до виниклих між сторонами правовідносин ч.2 ст. 220 ЦК України при відсутності доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння, як підстави визнання судом такого договору дійсним.

Крім того, в ст. 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі - продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно до вимог ч.1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

В ч.3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності нотаріального посвідчення , і державної реєстрації-з моменту державної реєстрації.

Відповідно до роз»ясень, які містяться в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати,що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правовідносин, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України пов»язується з державною реєстрацією тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов»язків для сторін.

Суд першої інстанції на вимоги зазначених вище норм матеріального права уваги не звернув, визнавши дійсним укладений сторонами 16 грудня 2007 року договір купівлі-продажу зазначеного вище домоволодіння та право власності позивача на нього , хоча виниклі між сторонами правовідносини у відповідності до вимог ст.ст. 210, 640 ЦК України не створювали для них прав та обов»язків передбачених договором купівлі-продажу зазначеного вище нерухомого майна.

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене судом першої інстанції при неповно з»ясованих обставинах справи, з порушенням норм матеріального права , невідповідністю висновків суду обставинам справи та наявним у справі доказам , ( п.1, 3. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України), з ухваленням у справі нового рішення про відмови позивачу в задоволенні позовних вимог з зазначених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316, 317, 319, 218 ЦПК судова колегія, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, особі його представника, ОСОБА_5, задовольнити.

Скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2012 року.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на житловий будинок відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий, суддя :

Судді :