Постанова № 33056136, 25.07.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2296/13-а

25 липня 2013 року 15год. 13хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Палагнюк В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Лукащук В.М., Журов Р.В.

відповідача: представник Троянчук Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватне підприємство - фірма "Софтланд" до Державна податкова інспекція у м.Рівному про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство-фірма «Софтланд» (далі - ППФ «Софтланд») звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Рівному) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Зі змісту вказаного адміністративного позову вбачається, що позивач просить суд визнати нечинними податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Рівному від 25.01.2013 р.:

- № 0000432342, яким для позивача збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток» на суму 2 962,00 грн. (в тому числі 2 961,00 грн. - сума основного зобов'язання та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- № 0000442342, яким для позивача збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на суму 2 705,25 грн. (в тому числі 2 500,00 грн. - сума основного зобов'язання та 205,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Вказані податкові повідомлення-рішення винесені на підставі висновків податкового органу, викладених в акті перевірки позивача від 08.01.2013 р. № 2/22-200/23305096 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ППФ «Софтланд» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «РМ-Техно» за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 р.».

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що посадові особи відповідача за наслідком проведеної перевірки безпідставно прийшли до висновку про порушення ним вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 та 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, подав письмові заперечення у справі та пояснив наступне. Так, у ході проведення перевірки встановлено порушення, які слідують з підстав неможливості проведення перевірки ТОВ «РМ-Техно» як постачальника ППФ «Софтланд» щодо розбіжностей між задекларованими податковими зобов'язаннями ТОВ «РМ-Техно» по податку на додану вартість та податковим кредитом ППФ «Софтланд». Правочини між підприємствами не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є такими, що порушують публічний порядок, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток у зв'язку зі зменшенням доходів на суму витрат, які сформовані на підставі господарських операцій із зазначеними суб'єктами, та податок на додану вартість у зв'язку з неправомірним віднесенням сум ПДВ до податкового кредиту. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ППФ «Софтланд» зареєстроване 14.11.1996 р. розпорядженням голови м. Рівне та з 20.11.1996 р. перебуває на податковому обліку в ДПІ ум. Рівному. З 07.12.2007 р. ППФ «Софтланд» є платником податку на додану вартість згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 100081701, індивідуальний податковий №233050917160 (т.1 а.с.47-49).

В період з 25.12.2012 р. по 28.12.2012 р. ДПІ у м. Рівному на підставі наказу № 1128 від 21.12.2012 р. проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ППФ «Софтланд» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «РМ-Техно» за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 08.01.2013 р. № 2/22-200/23305096 (т.1 а.с.9-26).

Згідно з актом, контролюючим органом встановлено порушення підприємством вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, внаслідок чого завищено витрати на суму 12500,00 грн., в т.ч.: 1 квартал 2011 року - 4300,00 грн., 2 квартал 2011 року - 4115,00 грн., 3 квартал 2011 року - 4085,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2 961,00 грн., та п. 198.3 та 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 2 500,00 грн.

Враховуючи наведене, за наслідком проведеної перевірки відповідачем 25.01.2013 року прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- № 0000432342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток» на суму 2 962,00 грн. (в тому числі 2 961,00 грн. - сума основного зобов'язання та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- № 0000442342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на суму 2 705,25 грн. (в тому числі 2 500,00 грн. - сума основного зобов'язання та 205,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції) (т.1 а.с.7,8).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який ведеться підприємством та є обов'язковим видом обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ, згідно визначення наведеного в ст.1 зазначеного Закону, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 185.1 «а» ст. 181 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

В п. 198.1 «а» ст. 198 цього ж Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що між ППФ «Софтланд» та ТОВ «РМ-Техно» 01.04.2011 року було укладено договір поставки продукції № 80 (т.1 а.с.50-54).

З метою доведення його позиції про товарність усіх операцій згідно укладеного договору позивачем надано суду копії договору, всіх належним чином оформлених податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, виписок з банківського рахунку.

Крім того, позивачем на підтвердження факту використання в його господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «РМ-Техно», представлено копії видаткових накладних, актів виконаних робіт, які виписувалися при подальшій реалізації позивачем вказаної продукції, облікові картки по руху отриманих товарів та акти списання при їх використанні.

Судом беруться до уваги вищенаведені представлені позивачем первинні та облікові документи, які є відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами в розумінні приписів Податкового кодексу України, Законів України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств» та підтверджують товарність вказаних операцій.

Відсутність в ТОВ «РМ-Техно» як суб'єкта господарювання транспортних засобів та штату працівників, на що посилається відповідач, не може бути достатнім підтвердженням його висновків про неможливість ведення підприємницької діяльності таким суб'єктом, оскільки вказані ресурси можуть залучатися на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Таким чином, факт не декларування контрагентом позивача усіх належних сум зобов'язання з податку на додану вартість чи несплата таких сум при фактичному здійсненні господарських операцій не впливає на податковий кредит позивача.

Тому, зазначені в акті перевірки висновки про безтоварність операцій, з виконання договірних зобов'язань між позивачем та його вищенаведеним контрагентом є нічим іншим як припущеннями, оскільки зроблені без наявності достатніх та відповідних на те доказів.

Ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

З вищенаведеного вбачається, що нікчемним є договір лише у випадках прямо передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 5 ст.203 вищенаведеного Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однак, відповідач не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження обставин, які б слугувати підставою для визнання нікчемним договору, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ «РМ-Техно».

Судом також береться до уваги той факт, що договір, який на думку відповідача є нікчемним, в судовому порядку недійсним не визнавався.

Суд не бере до уваги доводи ДПІ у м. Рівному щодо наявності розбіжностей у декларуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту по господарських операціях між позивачем та ТОВ «РМ-Техно». Недекларування податкових зобов'язань контрагентом не є підставою для відмови добросовісному платнику податків в праві на формування валових витрат та податкового кредиту по фінансово-господарських операціях по яких він поніс фактичні витрати, пов'язані із здійсненням господарської діяльності та фактично сплатив податок на додану вартість в складі ціни придбаних ним товарів, робіт, послуг.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано витрати, які враховувалися для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податковий кредит з податку на додану вартість за перевірений період.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені судом обставини, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, у той час як позивач довів обґрунтованість своїх позовних вимог, а відтак адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.

Враховуючи повноваження, визначені ч.1 ст.162 КАС України, суд змінює спосіб захисту прав позивача, а саме: визнає протиправними та скасовує податкові повідомлення-рішення від 25.01.2013 року №0000432342 та від 25.01.2013 року № 0000442342.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України на користь позивача присуджуються судові витрати у вигляді судового збору на суму 114 грн. 70 коп.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 25.01.2013 року № 0000432342 та від 25.01.2013 року № 0000442342.

Присудити на користь позивача Приватне підприємство - фірма "Софтланд" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Борискін С.А.