Рішення № 33052155, 19.08.2013, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/1261/13-ц

Провадження № 2/515/1461/13

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2013 року. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючої - судді Чебан А.П.

при секретарі Білик М.М.

за участю адвоката ОСОБА_2розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Татарбунари справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

28.05.2013 року позивачка звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсним акт службового розслідування фактів від 10.04.2013 року, визнати недійсним наказ від 22.04.2013 року №56/1 щодо безпідставного її звільнення за п.1 ст. 41 КЗпП України, визнати недійсним наказ від 30.04.2013 року №133-ОС «Про виконання наказу від №56/1 22.04.2013 року «Про звільнення з посади», поновити її на посаді завідуючої Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, матеріальну та моральну шкоду, судові витрати, посилаючись на слідуючі обставини.

З 28.07.1971 року позивачка працює в санепідемслужбі Одеської області. З 11.06.1975 року переведена на посаду завідуючої епідеміологічного відділу Татарбунарської СЕС, а з 12.10.1987 року на посаді головного Державного санітарного лікаря Татарбунарського району. В кінці 2012 року Держсанепідемслужбу в Україні було ліквідовано, та створено нові установи : Татарбунарське міжрайонне управління Головного управління Держсанепідслужби в Одеській області та Татарбунарський міжрайонний відділ лабораторних досліджень ДУ «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України». Тому позивачка 29.12.2012 року була звільнена з посади головного Державного санітарного лікаря Татарбунарського району за власним бажанням у зв'язку з переведенням до Татарбунарського міжрайонного відділу Державної установи «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» згідно п.5 ст. 36 КЗпП України,а з 02.01.2013 року за наказом №2-ОС/мр від 02.01.2013 року прийнята на посаду завідувача лікаря-епідеміолога Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень.

У зв'язку з ліквідацією підприємства деяких працівників колишньої санепідемстанції було звільнено за п.1 ст. 40 КЗпП України, до новоутворених установ їх прийнято не було, що стало підставою для численних скарг, в тому числі і з приводу займання нею посади головного лікаря санепідемстанції, яку було ліквідовано. Наказом управління Держсанепідемслужби в Одеської області від 20.03.2013 року №68-Адм/28 було створено комісію щодо перевірки фактів, зазначених у скаргах, яка 22.03.2013 року, провівши перевірку на місті зазначених у скаргах порушень не виявила, про що усно було повідомлено позивачці. 25.03.2013 року наказом №70-Адм/30 обласного керівництва було збільшено склад вищезазначеної комісії щодо перевірки скарг. 10.04.2013 року було складено акт службового розслідування з приводу зазначених скарг, з яким її було запропоновано ознайомитись 26.04.2013 року та з яким вона категорично не погодилась з жодним з пунктів. Цього ж дня, 26.04.2013 року позивачці начальником Головного управління Держсанепідемслужи в Одеської області Засипка Л.І. було запропоновано звільнитись з роботи за власним бажанням, однак вона відмовилась, їй стало зле, з приводу чого вона заходилась на лікуванні з 26.04.2013 року по 08.05.2013 року, та з 13.05.2013 року по 20.05.2013 року. Після виходу з лікарняного 21.05.2013 року вона, прибувши на курси з питань охорони праці в м.Одесу, дізналась про те, що 22.04.2013 року був виданий наказ про її звільнення з посади за п.1 ст.41 КЗпП України. Позивачка вважає, що наказ про її звільнення фактично був складений заднім числом, оскільки про нього при зустрічі 26.04.2013 року її керівництво не повідомляло.

Позивачка вказує, що основною причиною її звільнення стало те, що під її керівництвом, всупереч вимогам Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» працювали її близькі родичі, але для усунення таких обставин п'ятнадцяти денного строку їй не надавали та згідно абзацу третього частини 2 ст. 9 цього ж Закону , у разі неможливості усунення зазначених обстав, звільненню підлягають, особи, які перебувають у підпорядкуванні, а не посадова особа -керівник.

До того ж ОСОБА_4 та ОСОБА_5, родичі позивачки звільнились з роботи 30.04.2013 року. Та основне, на думку позивачки, це те, що згідно п.4 частини першої ст. 9 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» на осіб, які працюють в галузі охорони здоров'я, не поширюються дія абзаців першого та другого частини першої зазначеної статті.

Позивачка також зазначає, що першим днем виходу її з лікарняного був 21.05.2013 року, тоді як матеріальні цінності її зобов'язано передати в термін до 30.04.2013 року.

Оскільки позивачку звільнено незаконно, відповідно до вимог ст.235 ч.1 КЗпП України вона має бути поновлена на попередній роботі та на її користь необхідно стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. Посилаючись на норму ст. 22 ЦК України позивачка просить стягнути на її користь вартість лікування в розмірі 1614,04 грн та 1197,10 грн, оскільки захворювання сталося з вини відповідача. Крім того, позивачка згідно ст.235 КЗпП України просить відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 20000 грн, яка виражена у тому, що вона у зв'язку із незаконним звільненням перенесла суттєві моральні страждання, був порушений її звичайний спосіб життя, погіршало здоров'я, що вимагало від неї додаткових зусиль по організації свого життя та існування.

Відповідач позов не визнав, надав письмові заперечення (а.с.39-42), згідно яких вважає, що позивачку було звільнено на законних підставах за результатами проведеного службового розслідування згідно акту від 10.04.2013 року.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав:

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового «грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства іт.д.

Під п. 1 ст. 41 КЗпП підпадають такі порушення, у яких ознакою грубості характеризуються усі факти, що характеризують їх склад (і характер дії або бездіяльності працівника, і істотність наслідків порушення трудових обов'язків, і особливості причинного зв'язку між порушенням і його наслідками, і форма вини). Водночас тягар наслідків може дати підстави для кваліфікації дій працівника як грубого порушення трудових обов'язків навіть за наявності необережної вини. Порушення трудових обов'язків з прямим умислом може бути визнане таким, що підпадає під п. 1 ст. 40 КЗпП навіть за відсутності шкідливих наслідків.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків, що проявились в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №2-ОС/мр від 02.01.2013 року позивачка прийнята на посаду завідувача лікаря-епідеміолога Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень після звільнення її з посади головного Державного санітарного лікаря Татарбунарського району згідно п.5 ст. 36 КЗпП України.

Згідно акту службового розслідування фактів, викладених у індивідуальному зверненні ОСОБА_6 без дат і другому колективному зверненні колишніх працівників Татарбунарської СЕС від 10.04.2013 року вбачається, що комісією встановлено ряд порушень з боку колишнього головного Державного санітарного лікаря Татарбунарського району ОСОБА_1 в частині дотримання виконавчої і трудової дисципліни, використання службових обов'язків в особистих цілях, незабезпечення належного контролю за веденням кадрової роботи, встановлено перевищення службових повноважень при працевлаштуванні ОСОБА_6, використання службового становища при працевлаштуванні ОСОБА_4, організації ремонту лабораторного обладнання ОСОБА_7, встановлено використання працівників для своїх особистих цілей. За результатами перевірки комісія вирішила рекомендувати в.о. директора ДУ «ООЛЦДСЄЕУкраїни» Болотніковій Л.В. вирішити питання про звільнення родичів ОСОБА_1 або звільнити її саму.

З наказу від 22.04.2013 року №56/1 (а.с.43-44) вбачається, що в.о. директора ДУ «Одеський ОЛЦ ДСЕСУ» ОСОБА_8, розглянувши матеріали службового розслідування від 10.04.2013 року, яким Комісією з розслідування було встановлено факт, що ОСОБА_1 будучи на посаді завідувача Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Одеський ОЛЦ ДСЕСУ» рекомендувала виконуючому обов'язки директора до зарахування на роботу в новоутворену структуру Татарбунарський міжрайонний відділ лабораторних досліджень ДУ «Одеський ОЛЦ ДСЕСУ», під своє підпорядкування своїх прямих родичів, видала наказ, яким звільнила від займаної посади - завідувача відділом Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Одеський ОЛЦ ДСЕСУ» ОСОБА_1 з 01.05.2013 року згідно п.1 ст. 41 КЗпП України.

Згідно підпису ОСОБА_1 отримала наказ 21.05.2013 року.

З наказу від 30.04.2013 року №113-ОС (а.с.45) вбачається, що ОСОБА_1 за наказом від 22.04.2013 року №56/1 має бути звільнено в перший день після закінчення лікарняного. Даний наказ ОСОБА_1 отримано 21.05.2013 року.

Листками непрацездатності (а.с.19) ОСОБА_1 підтверджує знаходження її на лікарняному з 26.04.2013 року по 08.05.20113 року, та з 13.05.2013 року по 20.05.2013 року.

Витрати на лікування позивачка підтверджує фіскальними чеками (а.с.20,21).

Копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.69-70) підтверджується, що позивачка працювала з 12.10.1987 року на посаді головного Державного санітарного лікаря Татарбунарського району. 29.12.2012 року була звільнена з посади головного Державного санітарного лікаря Татарбунарського району за власним бажанням у зв'язку з переведенням до Татарбунарського міжрайонного відділу Державної установи «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» згідно п.5 ст. 36 КЗпП України. З 02.01.2013 року за наказом №2-ОС/мр від 02.01.2013 року прийнята на посаду завідувача лікаря-епідеміолога Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень.

З п.2.6 Посадової інструкції завідуючої Татарбунарського міжрайонного відділу ДУ «Одеський ОЛЦ ДСЕСУ» вбачається, що завідуючий здійснює добі кадрів у відділ ( а.с.67-78).

Довідками (а.с.65,67) підтверджуються доходи ОСОБА_1 з січня по травень 2013 року та середньоденний заробіток у січні 2013 року.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення суд виходить з того, що в діях відповідача при звільнені ОСОБА_1 встановлено ряд порушень норм трудового законодавства.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не вправі визнати звільнення працівника правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Під п.1 ст. 41 КЗпП України підпадають такі порушення, у яких ознакою грубості характеризуються усі факти, що характеризують їх склад ( і характер дії або бездітності працівника, і істотність наслідків порушення трудових обов'язків, і особливості причинного зв'язку між порушенням і його наслідками, і форма вини).

Однак таких доказів відповідачем суду не представлено. Твердження відповідача про те, що підставою для звільнення позивачки за п.1 ст.41 КЗпП України стали матеріали службового розслідування від 10.04.2013 року згідно яких Комісією з розслідування було встановлено факт, що ОСОБА_1 будучи на посаді завідувача Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Одеський ОЛЦ ДСЕСУ» рекомендувала виконуючому обов'язки директора до зарахування на роботу в новоутворену структуру Татарбунарський міжрайонний відділ лабораторних досліджень ДУ «Одеський ОЛЦ ДСЕСУ», під своє підпорядкування своїх прямих родичів, у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження (відповідачем не надано жодного підтверджуючого документа про погодження цього питання ОСОБА_1). До того ж, суд вважає, що відповідачем при вирішенні цього питання було порушено порядок, передбачений ст. 25-1 КЗпП України та Закону «Про засади запобігання та протидії корупції».

Інших підстав для звільнення ОСОБА_1 суд не вбачає, оскільки факти, викладені в акті від 10.04.2013 року стосуються періоду роботи позивачки на посаді головного Державного санітарного лікаря Татарбунарського району, та з цієї посади вона була звільнена 29.12.2012 року згідно п.5 ст. 36 КЗпП України, що не оспорюється сторонами.

Проте, суд вважає, що позивачкою також не представлено доказів, які спростовують факти, викладені у акті службової перевірки від 10.04.2013 року, за винятком що стосується зарахування на роботу в новоутворену структуру Татарбунарський міжрайонний відділ лабораторних досліджень ДУ «Одеський ОЛЦ ДСЕСУ», під своє підпорядкування своїх прямих родичів, а тому в цій частині вимог позивачки про визнання недійсним акту службового розслідування фактів від 10.04.2013 року, в задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 6 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначені сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивні частині рішення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

За цим Порядком середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за два останні повних відпрацьованих місяця, що передують звільненню працівника з роботи. Такими місяцями для ОСОБА_1 є квітень (5475,99 грн.) та березень (2847,98 грн.) 2013 року. За цей період ОСОБА_1 відпрацювала 43 робочих дня та її середньоденна заробітна плата становить 193,58 грн (5475,99 +2847,98 : 43 =193,58).

Позивачка ставить питання про стягнення компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні за період з 22.05.2013 року по 19.08.2013 року, тобто за 63 робочих дня, у зв'язку з чим компенсація підлягає стягненню на її користь в сумі 12195,54 грн (193,58х 63=12195,54).

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 тис. грн., заподіяння якої позивач обґрунтовувала погіршенням стану здоров'я внаслідок порушення її трудових права, необхідністю докладання додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення порушених прав, суд вважає, що вказані позивачем підстави заподіяння моральної шкоди знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, однак розмір відшкодування є завищеним.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди в порядку ст. 237-1 КЗпП України якою передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності, суд вважає, що незаконне звільнення позивача, яка з 1971 року працювала в Татарбунарській СЕС, спричинило їй моральні страждання, які виразилися у втраті нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, а тому відшкодування моральної шкоди визначає в розмірі 2000 грн.

Вимоги позивачки про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 2811,14 грн -вартість лікування, суд вважає не підлягають задоволенню, оскільки позивачкою не надано доказів призначення її зазначеного лікування, та відсутній причинний зв'язок між її лікуванням та звільненням з роботи.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивачки про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 2000 грн, оскільки нею не надано суду відповідний розрахунок вартості наданих послуг адвокатом, як того вимагає законодавство.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 234,88 грн за вимоги майнового характеру, та 234,88 грн за вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 41,147-1, 148, 149, 237-1 КЗпП України, ст.ст.58-60, 213, 215 ЦПК, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недійсним акт службового розслідування фактів, викладених у індивідуальному зверненні ОСОБА_6 без дати і другому колективному зверненні колишніх працівників Татарбунарської СЕС від 10.04.2013 року в частині того, що ОСОБА_1 будучи на посаді завідувача Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України»» рекомендувала виконуючому обов'язки директора до зарахування на роботу в новоутворену структуру Татарбунарський міжрайонний відділ лабораторних досліджень ДУ «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України», під своє підпорядкування своїх прямих родичів.

Визнати недійсним наказ від 22.04.2013 року №56/1 .

Визнати недійсним наказ від 30.04.2013 року №133-ОС «Про виконання наказу від №56/1 22.04.2013 року «Про звільнення з посади».

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючої Татарбунарського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України».

Стягнути з Державної установи «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» , що знаходиться в м.Одеса вул.Старопортофранківська,8, код ЄДРПОУ №38477737 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12195,54 грн.

Стягнути з Державної установи «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

Стягнути з Державної установи «Одеський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» на користь держави судовий збір в сумі 458,80 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати за один місяць в сумі 4258,76 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів с дня отримання копії цього рішення.

Суддя Чебан