Постанова № 33051675, 20.08.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2013 р.Справа № 915/977/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Подуст Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 16 липня 2013 року

у справі № 915/977/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго"

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва

про стягнення 259.926 грн. 90 коп.

ВСТАНОВИЛА:

05.06.2013 р. Публічне акціонерне товариство „Миколаївобленерго" (далі позивач, ПАТ) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (далі відповідач, КЕВ) про стягнення грошових коштів в сумі 259.926 грн. 90 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач, всупереч умовам укладеного між сторонами у справі договору № 44/2769 від 13.01.2012 р. та додатків до нього в жовтні 2012 р. перевищив договірну величину споживання електроенергії на 108793 кВт/год, у зв'язку з чим повинний оплатити її вартість у подвійному розмірі в загальній сумі 102994 грн. 33 коп. та у листопаді 2012 р. перевищив договірну величину споживання електроенергії на 165768 кВт/год, у зв'язку з чим повинний оплатити її вартість у подвійному розмірі в загальній сумі 156932 грн.57 коп., а всього сплатити позивачеві 259.926 грн. 90 коп., а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову в сумі 5198 грн. 38 коп.

У відзиві на позов КЕВ вимоги ПАТ про стягнення заборгованості за перевищення договірної величини споживання електроенергії в сумі 259.926 грн. 90 коп. вважав необґрунтованими, посилаючись на те, що відповідач здійснив повну оплату поточної заборгованості за спожиту електроенергію, крім частини, яка відповідає штрафній санкції за перевищення договірних величин споживання електроенергії.

Одночасно, відповідач просив місцевий суд зменшити розмір неустойки що підлягає стягненню з нього на користь позивача до 10.000 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.07.2013 р. (суддя Олейняш Е.М.) позов та клопотання КЕВ про зменшення штрафних санкцій задоволені частково та з відповідача на користь позивача стягнуто 129.963 грн. 45 коп. - боргу за перевищення договірної величини споживання електроенергії в жовтні - листопаді 2012 р. та 5.198 грн. 38 коп. - понесених витрат на сплату судового збору, а в решті частині позову - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач, всупереч умовам укладеного між сторонами у справі договору № 44/2769 від 13.01.2012 р. та додатків до нього в жовтні 2012 р. перевищив договірну величину споживання електроенергії на 108793 кВт/год, подвійна вартість якої складає 102994 грн. 33 коп. та у листопаді 2012 р. перевищив договірну величину споживання електроенергії на 165768 кВт/год, подвійна вартість якої складає 156932 грн.57 коп., але на підставі ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України зменшив розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача до 129.963 грн. 45 коп.

Понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору покладені судом на відповідача у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПАТ просить рішення місцевого суду частково скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що подвійна вартість електроенергії за перевищення договірної величини споживання електроенергії не є штрафною санкцією у розумінні ст. 230 ГК України, а тому не може бути зменшеною на підставі ст. 233 ГК України. Крім того, будь-яких інших умов для зменшення відповідальності за споживання електричної енергії понад договірну величину чинним законодавством не передбачено, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає частковому скасування, а позовні вимоги ПАТ підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Про день, час і місце розгляду справи сторони були своєчасно та належним чином повідомлені, але не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Проте, 16.08.2013 р. до апеляційного суду надійшла заява скаржника про відмову від апеляційної скарги, припинення провадження у справі та повернення судового збору сплаченого ПАТ за подану апеляційну скаргу.

Вищенаведене свідчить про те, що скаржник відмовляється від поданої апеляційної скарги за умови повернення йому сплаченого судового збору за подану апеляційну скаргу, що є неприпустимим, оскільки відмова від апеляційної скарги не може бути пов'язана з будь-якими вимогами заявника, в тому числі і з вимогами щодо повернення сплаченого судового збору. Крім того, у п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що статтею 7 Закону України „Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 ЦПК України і статтею 157 КпАС України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються, а тому припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору, у зв'язку з чим сплачений скаржником судовий збір за подану апеляційну скаргу не може бути повернутий останньому апеляційним судом.

Таким чином, часткове задоволення заяви скаржника, а саме: в частині відмови від поданої апеляційної скарги та припинення провадження у справі з одночасною відмовою у задоволенні цієї заяви в частині повернення сплаченого судового збору суперечить вимогам ст. ст. 22, 100 ГПК України, так як такі дії порушують права та охоронювані законом інтереси самого скаржника, якому сплачений судовий збір не може бути повернутий у цьому випадку.

Також, внаслідок неявки представника скаржника в судове засідання апеляційний суд позбавлений можливості роз'яснити йому наслідки припинення апеляційного провадження, що є порушенням процесуальних прав останнього, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення заяви скаржника про відмову від апеляційної скарги, припинення провадження у справі та повернення судового збору сплаченого останнім за подану апеляційну скаргу, а тому визнає за необхідне розглянути апеляційну скаргу ПАТ по-суті.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 13.01.2012 р. між сторонами у справі укладено договір про постачання електричної енергії № 44/2769 за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві електроенергію, а останній оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 9.4 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків до повного їх завершення.

Розділом 5 договору сторонами передбачено, що для визначення договірних величин споживання електричної енергії на наступний рік споживач не пізніше 15 листопада поточного року надає постачальнику електричної енергії відомості про розмір очікуваного споживання електроенергії з помісячним розподілом. У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений термін розмір очікуваного споживання електроенергії на наступний рік установлюється постачальником на рівні відповідних періодів поточного року. Договірні величини споживання електричної енергії визначаються на рівнях заявлених Споживачем згідно з пунктом 5.1 цього договору і погоджених Постачальником обсягів, та зазначаються у додатку № 1 „Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу" (п.5.2. договору).

У Додатках № 1 і № 1а до договору обсяг договірної величини споживання електроенергії відповідачеві на жовтень - листопад 2012 року встановлений в обсязі 0 кВт/год.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами у справі фактично у жовтні 2012 р. відповідач спожив 108793 кВт/год електроенергії, тобто допустив перевищення договірної величини споживання електроенергії в цьому місяці на 108793кВт/год., подвійна вартість якої складає 102994 грн. 33 коп. при тарифі 0,94670 грн. за 1 кВт/год, так як згідно ч. ч. 5, 6 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику" та п. 4.2.2 договору за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього Договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

06.11.2012 р. позивач виписав відповідачеві Повідомлення про перевищення договірної величини споживання електричної енергії у жовтні 2012 р. та виставив додатковий рахунок № 44/2769/11/1 на суму 102.994 грн. 33 коп., які рекомендованим листом направив відповідачеві. Ця кореспонденція отримана останнім 08.11.2012 р.

Відповідно п. 2 додатку № 10 до договору відповідач повинний був оплатити отриманий рахунок № 44/2769/11/1 протягом 10 операційних днів з моменту його отримання.

Але, відповідач зазначений рахунок позивача не оплатив до сьогоднішнього часу, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що у жовтні 2012 р. відповідач перевищив договірну величину споживання електроенергії на 108793 кВт/год, а тому повинний оплатити позивачеві її вартість у подвійному розмірі в сумі 102994 грн. 33 коп.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами у справі фактично у листопаді 2012 р. відповідач спожив 165768 кВт/год електроенергії, тобто допустив перевищення договірної величини споживання електроенергії в цьому місяці на 165768 кВт/год., подвійна вартість якої складає 156932 грн. 57 коп. при тарифі 0,94670 грн. за 1 кВт/год, так як згідно ч. ч. 5, 6 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику" та п. 4.2.2 договору за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього Договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

11.12.2012 р. позивач виписав відповідачеві Повідомлення про перевищення договірної величини споживання електричної енергії у листопаді 2012 р. та виставив додатковий рахунок № 44/2769/12/1 на суму 156932 грн. 57 коп., які рекомендованим листом направив відповідачеві. Ця кореспонденція отримана останнім 13.12.2012 р.

Відповідно п. 2 додатку № 10 до договору відповідач повинний був оплатити отриманий рахунок № 44/2769/12/1 протягом 10 операційних днів з моменту його отримання.

Але, відповідач зазначений рахунок позивача не оплатив до сьогоднішнього часу, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що у листопаді 2012 р. відповідач перевищив договірну величину споживання електроенергії на 165768 кВт/год, а тому повинний оплатити позивачеві її вартість у подвійному розмірі в сумі 156932 грн. 57 коп., а всього за перевищення договірних величин споживання електроенергії у жовтні - листопаді 2012 р. відповідач повинний оплатити позивачеві її вартість у подвійному розмірі у загальній сумі 259.926 грн. 90 коп.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов до висновку, що названа відповідальність за перевищення договірної величини споживання електроенергії є штрафною санкцією у розумінні вимог ст. 230 ГК України та на підставі ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України зменшив розмір цієї штрафної санкції, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 129.963 грн. 45 коп.

Але, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки можливість нарахування і відповідно стягнення двократної вартості спожитої електроенергії за перевищення договірних величин споживання електроенергії передбачена ч. 6 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику". При цьому, у названій правовій нормі (статті) , а також інших нормах (статтях) цього Закону не визначено правової природи цього нарахування (стягнення), в тому числі це нарахування (стягнення) не визначено і як штрафна санкція - неустойка (пеня, штраф).

Слід зазначити, що ст. 27 вказаного Закону передбачена можливість накладання на споживачів штрафів за порушення в сфері електроенергетики. На виконання цієї норми Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1999 р. № 1312 затверджено Положення про порядок накладення на суб'єктів господарювання штрафів за порушення законодавства в галузі електроенергетики та сфері теплопостачання (далі Положення).

Крім того, можливість нарахування пені та штрафів передбачена Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28 з наступними змінами та доповненнями (далі Правила).

У зазначених правових нормах (ст. 27 Закону, Положенні та Правилах) чітко визначено перелік порушень за які можуть бути накладені штрафи та стягуватись пеня, однак не передбачена можливість накладення (стягнення) штрафів/пені за перевищення договірних величин споживання електроенергії, тобто до переліку порушень за які накладаються штрафи/пеня вказане порушення не входить.

Викладене свідчить, що законодавець за порушення в галузі електропостачання, в т.ч. за порушення Закону „Про електроенергетику" передбачив можливість відповідальності у вигляді штрафних санкцій (штрафу) для конкретних окремих порушень, однак не встановив ці санкції за перевищення договірних величин споживання електроенергії, а відтак з цих підстав вищезазначене нарахування за назване порушення не можна відносити до штрафних санкцій.

Слід також зазначити, що у вказаних Правилах у розділі „Права, обов'язки та відповідальність постачальника електричної енергії за врегульованим тарифом" визначено, що постачальник має право на отримання від споживача підвищеної плати за електричну енергію за обсяг перевищення споживачем договірних величин споживання електроенергії, тобто Правилами це нарахування визначене як підвищена плата, а не як штрафна санкція.

Крім того, колегія суддів вважає, що існують і інші підстави з урахуванням яких підвищену плату за перевищення споживачем договірної величини споживання електроенергії не можливо вважати штрафною санкцією .

Так, ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

- у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Згідно ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зменшуючи відповідачу нараховану позивачем двократну вартість електричної енергії за перевищення договірних величин споживання електроенергії, місцевий суд виходив з того, що вказане нарахування за своєю правовою природою відповідно до приписів ст. 230 ГК України є штрафною санкцією , а тому враховуючи приписи ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України її можливо зменшити.

При цьому, в обґрунтування своєї позиції місцевий суд послався у рішенні на постанови Вищого господарського суду України прийняті за наслідками розгляду конкретних справ по аналогічним спорам (позовним вимогам), а саме на постанови від 02.06.2010 р. № 29/209-09-5063, від 08.09.2010 р. № 33/124-09-5994, від 07.11.2012 р. № 5023/2656/12 і від 17.04.2013 р. № 5023/4584/12 в яких зроблено висновок що двократне нарахування за перевищення договірних величин споживання електроенергії є видом господарської відповідальності , а відтак є штрафною санкцією у розумінні ст. 230 ГК України, а тому цю санкцію можливо зменшувати відповідно до приписів ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України.

Колегія суддів погоджується з висновками Вищого господарського суду у зазначених місцевим судом постановах в частині того, що вказане нарахування, враховуючи приписи вищезазначених ст. ст. 216-218 ГК України, є видом господарської відповідальності за порушення умов договору у вигляді господарської санкції.

Але, висновок місцевого суду, про те, що вказана господарська відповідальність (господарська санкція) є штрафною санкцією у розумінні ст. 230 ГК України на переконання колегії суддів є помилковим, оскільки ст. 83 ГПК України надає суду право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а постанови Вищого господарського суду прийняті за наслідками перегляду конкретних справ у касаційному порядку на відміну від Постанов Пленуму Вищого господарського суду України не є обов'язковими для врахування судами при розгляді аналогічних справ.

Згідно ст. 233 ГК України суд має право зменшити штрафні санкції, а на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У ст. 230 ГК України законодавець дав тлумачення поняттю штрафних санкцій у розумінні цього кодексу, зокрема визначивши, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Однак, як у цій статті, так і в інших статтях вказаного Кодексу не дається тлумачення змісту понять неустойка, штраф, пеня.

Але, це питання чітко врегульовано ст. 549 ЦК України якою визначено, що:

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

- штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

- пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З викладеного вбачається, що законодавець встановив, що у цивільно-правових відносинах штраф і пеня, як різновиди неустойки можуть обчислюватись у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Проте, заявлене до стягнення в цій справі сума нарахована виходячи із двократної вартості спожитої електроенергії, тобто не відсотковому співвідношенні і не від невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а відтак не може вважатись неустойкою (пенею , штрафом) у розумінні ст. 549 ЦК України і відповідно штрафною санкцією у розумінні ст. 230 ГК України.

Слід зазначити, що ч. 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З вищевикладеного вбачається, що кратний розмір штрафної санкції може бути встановлений до суми невиконаного зобов'язання (його частини) і якщо розмір штрафних санкцій не визначено законом.

Проте, в даному випадку вказане нарахування за перевищення договірної величини споживання електричної енергії здійснено: по-перше, на підставі закону, а по-друге, не від суми невиконаного зобов'язання (його частини) , а відтак кратність цього нарахування не можна відносити до штрафної санкції у розумінні вказаної статті.

Згідно ч. 3 ст. 82 ГПК України при прийнятті рішення господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, а відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України прийнятими за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав передбачених статті 111-16 цього Кодексу.

Аналіз постанов Верховного Суду України у справах за позовами по яким стягувалась п'ятикратна вартість спожитої з перевищенням договірної величини електричної енергії (раніше діюча редакція ст. 26 Закону України „Про електроенергетику" передбачала можливість нарахування не двократної, а п'ятикратної вартості за перевищення договірних величин споживання) та інших стягнень за порушення умов договорів про електропостачання (за самовільне підключення, не облікове користування тощо) однозначно та беззаперечно свідчить про те, що Верховний Суд України відносить назване стягнення виключно до оперативно-господарських санкцій, встановлених Законом (постанови Верховного Суду України від 04.04.2011 р. у справі № 2-24/912-2010; від 29.11.2010 р. у справі № 3-30гс10; від 11.05.2011 р. у справі №3-37гс11).

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що відповідальність у вигляді подвійної вартості електроенергії за перевищення її договірної величини споживання та відповідне стягнення за своєю правовою природою є господарською відповідальністю у вигляді оперативно-господарської санкції, встановленої Законом.

Визначення штрафних та оперативно господарських санкцій, підстави та порядок їх застосування, як зазначалось вище містяться в одній главі ГК України, а саме у главі 26.

Однак, системний аналіз змісту правових норм цієї глави надає можливість зробити висновок, що ці санкції є окремими, самостійними видами господарської відповідальності (господарських санкцій), а ст. 233 ГК України, стосується лише штрафних санкцій і відповідно не розповсюджується на оперативно-господарські санкції, що унеможливлює її застосування до вказаного стягнення.

З огляду на викладене колегія судді дійшла висновку, що у місцевого суду не було правових підстав для зменшення цього стягнення (оперативно-господарської санкції, встановленої Законом) в порядку ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а відтак оскаржене рішення в цієї частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення вказаної суми в повному обсягу.

Оскільки, апеляційна скарга ПАТ підлягає задоволенню у повному обсязі, то відповідач на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України повинний відшкодувати позивачеві 2599 грн. 19 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору за подану апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" - задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 16.07.2013 року у справі № 915/977/13 - частково скасувати та викласти його в наступній редакції:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва на користь Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго": оперативно-господарську санкцію у вигляді подвійної вартості спожитої у жовтні та у листопаді 2012 року електричної енергії з перевищенням договірної величини її споживання в сумі 259.926 грн. 90 коп. та 5198 грн. 38 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва на користь Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" - 2599 грн. 19 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору за подану апеляційну скаргу.

Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.08.2013 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.