Рішення № 33049981, 15.08.2013, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.08.2013

Справа № 920/1302/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІВІЯ», м. Суми;

до відповідачів: 1. Сумської міської ради, м. Суми;

2. Виконавчого комітету Сумської міської ради, м. Суми;

про визнання права власності

СУДДЯ КОВАЛЕНКО О.В.

Представники:

Від позивача: Ломака Ю.М., довіреність від 15.07.2013 року,

Від відповідачів: не з’явився;

У засіданні брали участь:

Секретар судового засідання: Cаленко Н.М.

Суть спору: відповідно до вимог позовної заяви позивач просить суд визнати право приватної власності на нерухоме майно на літній майданчик, як приналежну річ до головної - нежитлової будівлі – кафе, площею 344,20 кв.м., які розташовані за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 2а, що знаходяться на земельній ділянці, загальною площею 0,0653 га згідно до договору оренди земельної ділянки від 21.04.2010 року; судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача в рівних частинах.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги.

Представник Сумської міської ради в судове засідання не з’явився, у письмовому запереченні від 13.08.2013 року вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки з позовної заяви вбачається, що спірний об’єкт не відноситься до нерухомих речей згідно до норм діючого законодавства, до того ж торгівельний літній майданчик споруджений з полегшених конструкцій, має ознаку тимчасовості (літній), є одноповерховим та споруджений без улаштування фундаменту. Таким чином, вказаний об’єкт не може бути нерозривно пов'язаний із землею та його переміщення можливе без його знецінення та зміни призначення, а отже він не є об’єктом нерухомого майна. До того ж, позивач не надав доказів того, що у нього наявна належним чином погоджена та затверджена в установленому законом порядку проектна документація, дозвіл на виконання будівельних робіт, літній торгівельний майданчик не введений в експлуатацію згідно з чинним законодавством. Позивачем не надано доказів про невизнання чи оскарження відповідачем права власності на майно, не вказано які саме права та законні інтереси порушила Сумська міська рада.

Представник виконавчого комітету Сумської міської ради в судове засідання не з’явився, у письмовому запереченні від 13.08.2013 року підтримує позицію Сумської міської ради та вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив:

Між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛІВІЯ» було укладено договір оренди земельної ділянки від 21.04.2010 року, відповідно до умов якого позивачеві передано в оренду строком до 23.12.2019 року земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 2а, загальною площею 0,0653 га з цільовим використанням під розміщення кафе з літнім майданчиком.

За змістом вказаного договору оренди вбачається, що на час укладення зазначеного договору на орендованій земельній ділянці вже знаходились нежитлова будівля та літній майданчик, згідно до експлікації, яка наведена у кадастровому плані та плані встановлення меж, що знаходяться в матеріалах справи.

В свою чергу, позивач орендував зазначену ділянку і у період з 22.04.2004 року по 31.12.2009 року, що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 22.04.2004 року.

Виходячи із змісту цього договору, орендована земельна ділянки мала тверде покриття та на ній знаходилось кафе з літнім майданчиком, згідно до плану встановлення меж.

Як свідчать матеріали справи, вищенаведена земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги річки Псел у межах м. Суми, що підтверджується листом управління містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 18.07.2013 року № 71/11.01-24.

Крім того, за вказаною адресою за позивачем закріплено територію площею 0,3100 га згідно до план – схеми, розробленої КП «Архітектура. Будівництво. Контроль» Сумської міської ради, для здійснення соціально – економічного розвитку району шляхом забезпечення утримання цієї території в належному санітарно – технічному стані, здійснення благоустрою та облаштування цієї території у відповідності до договору № 397/1 від 21.03.2013 року.

Як встановлено судом, на вищевказаній орендованій земельній ділянці та на земельній ділянці, наданій позивачеві для здійснення заходів з благоустрою розташовано: нежитлова будівля – кафе, загальною площею 344,2 кв.м., критий літній майданчик, піч, сходи, тротуарне замощення, вуличне освітлення тощо.

В свою чергу, право власності позивача на нежитлову будівлю – кафе, після її реконструкції підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим Виконкомом Сумської міської ради від 02.12.2011 року та зареєстрованим в КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» від 07.12.2011 року згідно до витягу про державну реєстрацію прав за № 32373426.

Разом з тим, позивачем вказане нежитлове приміщення – кафе було придбано у попереднього власника за договором купівлі – продажу нежитлового приміщення від 27.06.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу за № 1186 та зареєстровано в КП «СМБТІ» від 16.07.2003 року згідно до витягу № 1017390.

Крім того, згідно до договору купівлі – продажу № 14 від 16.07.2003 року та акту приймання – передачі від цієї ж дати, позивач придбав у попереднього власника незавершений будівництвом літній майданчик загальною площею 128 кв.м., розташований за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 2а, який складається з огорожі з каменю, тротуарної плитки, сходів.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об’єктів благоустрою належать території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Згідно до ст. 21 цього ж Закону, елементами благоустрою, зокрема є малі архітектурні форми, до яких віднесено альтанки, павільйони, навіси, сходи.

Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону, підприємства, установи, організації забезпечують благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону.

Підприємства, установи, організації, які розміщуються на території об'єкта благоустрою, можуть утримувати закріплену за ними територію або брати пайову участь в утриманні цього об'єкта відповідно до частини четвертої статті 15 цього Закону.

Межі та режим використання закріпленої за підприємствами, установами, організаціями території визначають відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування залежно від підпорядкування об'єкта благоустрою.

В свою чергу, згідно до п. 1.12. Правил благоустрою м. Суми, затверджених рішенням Сумської міської ради від 25.02.2009 року № 2367 – МР, на території об’єкта благоустрою відповідно до затвердженої містобудівної документації можуть бути розташовані будівлі та споруди торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення. Власники цих будівель та споруд зобов’язані забезпечити належне утримання наданої їм у встановленому порядку земельної ділянки та прилеглої до неї території, а також можуть на умовах договору, укладеного з балансоутримувачем, забезпечувати належне утримання іншої закріпленої за ними території та/або брати пайову участь в утриманні об’єкта благоустрою.

До матеріалів справи позивачем було надано генеральний план розташування відкритого майданчику для літньої торгівлі датований 2000 роком та паспорт літнього торгівельного майданчика за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 2а, погоджений головним архітектором м. Суми у 2004 році та перепогоджений у 2006 році з відповідними узгодженнями на розміщення цього майданчику.

Крім того, позивачем було надано паспорт благоустрою літнього майданчику та прилеглої території, датований 2013 роком, погоджений головним архітектором м. Суми.

Отже, дослідивши вказані документи у сукупності, суд доходить висновку про те, що у 2000 році, згідно до генерального плану, на території за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 2а, попереднім власником було розміщено відкритий літній майданчик, який складався безпосередньо з його замощення фігурними елементами огороджений бутовою та цегляною кладкою, асфальтованих тротуарів, газонів, сходів, зовнішнього освітлення.

Розташування цього майданчику узгоджується з діючими на час його улаштування нормами матеріального права – «Порядком заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення», затвердженим Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 108, згідно до п. 7 якого господарюючі суб'єкти для заняття торговельною діяльністю могли мати у сфері торговельно – виробничої діяльності (громадське харчування): в т.ч. відкриті літні майданчики – стаціонарні пункти з кількістю місць для обслуговування 20 чоловік і більше, робочі місця яких повинні бути обладнані холодильним, торговельно-технологічним устаткуванням, мати електроенергію, холодну і гарячу проточну воду, каналізацію.

Улаштування відкритого майданчику узгоджується також з вимогами Державного стандарту України ДСТУ 4281:2004 «Заклади ресторанного господарства. Класифікація», затвердженому наказом Держспоживстандарту від 31.03.2004 р. № 59, де у таблиці 2 «Номенклатура додаткових послуг, які надають заклади ресторанного господарства» цього стандарту вказано, що заклади ресторанного господарства можуть організувати відкриті майданчика для харчування.

В подальшому, після придбання у попереднього власника будівлі кафе та зазначеного відкритого літнього майданчику, позивачем було здійснено зміни у благоустрої закріпленої території шляхом влаштування навісу з металевих конструкцій над літнім торгівельним майданчиком, а також розміщення біля нього печі, у відповідності до погодженого паспорту, датованого 2004 роком.

Згідно до п. 2.9. ч. 2 Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 24 жовтня 2005 р. N 327, визначено поняття сезонної мережі, згідно до якої мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, яка відкрита для обслуговування населення на певний сезон року - тільки на літо, весну або зиму тощо. У складі сезонної мережі можуть бути палатки, кіоски, ятки тощо, об'єкти ресторанного господарства (під тентами, на верандах, у павільйонах легкого типу, збірні та переносні), які розміщені на лижних базах, ковзанках, пляжах, стадіонах, у парках, на ярмарках і в інших місцях.

Таким чином, придбавши у власність нерухоме майно – нежитлову будівлю кафе, позивач здійснив благоустрій закріпленої за нею території шляхом влаштування над літнім торгівельним майданчиком навісу, влаштування тротуарів, печі, зовнішнього освітлення тощо, яке хоча і є приналежною річчю до належного позивачеві нерухомого майна, але за своєю правовою природою являються елементами благоустрою (малими архітектурними формами), забезпечуючи тимчасовий, сезонний (весняно – літній) характер господарської діяльності позивача.

Згідно з пунктом 1.3. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово – комунального господарства України 21.10.2011 року за № 244, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

З урахуванням викладеного вбачається, що торгівельний літній майданчик є тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності, споруджений з полегшених конструкцій, має ознаку тимчасовості (літній) є одноповерховим та споруджений без улаштування фундаменту, тому не може бути нерозривно пов’язаний із землею та його переміщення можливе без його знецінення та зміни призначення, а отже він не є об’єктом нерухомого майна.

Згідно до пункту 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червні 2011 року за 3 703 не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є можливим без їх знецінення та зміни призначення.

Суд встановив, що з огляду на конструкцію зазначеного майданчику, він може бути демонтований (розібрано металеві конструкції) та встановлений у будь-якому іншому місці без його знецінення, у разі відведення для цієї мети іншої земельної ділянки, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги недоведеність позивачем невизнання чи оскарження відповідачами права власності на майно, а саме не вказано які саме права та законні інтереси вони порушили, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, Закону України «Про судовий збір» від 06.10.2011 року № 3828-VІ судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст.49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення підписано 20.08.2013 року.

СУДДЯ О.В. КОВАЛЕНКО