Постанова № 33049832, 14.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2013 р. Справа№ 911/1567/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Цурановій І.А.

за участю представників:

від позивача: Сінькевич В.А. - представник за дов.№35-30-18 від 08.08.2013р.;

від відповідача: Олешкевич С.В. - представник за дов. №3389 від 13.05.2013р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області

на рішення господарського суду Київської області

від 04.06.2013р. (дата підписання - 05.06.2013р.)

у справі №911/1567/13 (суддя - Заєць Д.Г.)

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області

про стягнення 32 813,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013р. Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області про стягнення заборгованості за укладеним між позивачем та Лінійним відділом на повітряному та водному транспорті ГУ МВС України в Київській області, правонаступником якого є відповідач, Договором оренди окремого індивідуально визначеного майна №02.1.2-24-034 від 10.05.2007р. у розмірі 32 813,72 грн., з яких: 30 252,15 грн. основного боргу, 1 963,29 грн. пені та 598,28 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за користування майном у період з січня 2012р. по січень 2013р. включно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.04.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №911/1567/13.

Відповідач позов не визнав. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначив, що у відповідності до п.12.2 Договору він 09.02.2011р. та 08.06.2012р. направив на адресу позивача лист про припинення дії Договору, які останній отримав 14.02.2011р. та 11.06.2012р. Відтак, за оцінкою відповідача, укладений між сторонами Договір був припиненим з 14.02.2011р., а заявлені Державним підприємством вимоги - безпідставними.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.06.2013р. у справі №911/1567/13 (суддя - Заєць Д.Г.) позовні вимоги задоволені повністю, визначено до стягнення із Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 30 252,15 грн. заборгованості, 1 963,29 грн. пені та 598,28 грн. 3% річних. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720,50 грн. покладено на відповідача.

Відхиляючи заперечення відповідача та задовольняючи позов у повному обсязі, господарський суд виходив з того, маючи намір припинити дію укладеного між сторонами Договору, відповідач продовжував користуватися орендованим майном. Висновок місцевого господарського суду мотивований відсутністю у матеріалах доказів фактичного повернення майна орендодавцю, а саме: відсутній двосторонньо підписаний акт прийому-передачі орендованого майна, або доказів направлення такого акту орендарем на адресу орендодавця.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог та, перевіривши правильність виконаних позивачем розрахунків пені і 3% річних, задовольнив позов у заявленому до стягнення розмірі.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого рішення, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Київської області від 04.06.2013р. у даній справі та прийняти новий судовий акт, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягає скасуванню. За оцінкою скаржника, господарський суд неправомірно залишив поза увагою доводи відповідача про те, що він намагався повернути позивачу орендоване майно, однак, останній відмовився від його отримання та складання відповідного акту. На думку апелянта, укладений між сторонами Договір був припинений на підставі листів відповідача від 09.02.2011р. та від 08.06.2012р., однак господарський суд належної правової оцінки цій обставині не надав, у зв'язку з чим дійшов хибного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. №911/1567/13 (колегія суддів у складі:головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 14.08.2013р.

22.07.2013р. через канцелярію суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2013р. №911/1567/13 у зв'язку із перебуванням суддів Михальською Ю.Б. та Тищенко А.І. у відпустці здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий судя - Кропивна Л.В., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.

У судовому засіданні 14.08.2013р. представник відповідача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційного оскарження заперечив, просив апеляційну скаргу відхилити, а оскаржений судовий акт - залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 10.05.2007р. між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - орендодавець, позивач, Державне підприємство) та Лінійним відділом на повітряному та водному транспорті ГУ МВС України в Київській області , правонаступником якого є Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області (далі - орендар, відповідач) був укладений Договір оренди індивідуально визначеного майна №02.1.2-24-034 (далі - Договір), за умовами якого, починаючи з дати підписання сторонами акту передачі-приймання орендованого майна, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, яке знаходиться на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що балансова вартість майна становить 123 682,33 грн.

Відповідно до п.2.1 Договору фактичне передання майна у користування орендарю оформлюється актом передачі-приймання майна, який засвідчується підписами та печатками сторін.

Згідно п.3.1 Договору оплата за користування майном здійснюється орендарем починаючи з дати підписання відповідного акту передачі-приймання майна, підписаного сторонами.

У пункті 3.2 Договору передбачено, що базова орендна плата визначається згідно з Методикою розрахунку орендної плати, затвердженою Кабінетом Міністрів України і за місяць становить 1 030,72 грн.

У відповідності до п.3.3 Договору орендна плата за перший місяць фактичного користування майном визначається шляхом корегування базової орендної плати на індекс інфляції на дату виставлення рахунку.

За змістом п.3.4 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Якщо індекс інфляції за поточний місяць складає менше 100%, то орендна плата визначається на рівні орендної плати за попередній місяць.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що орендодавець щомісячно виставляє орендарю рахунок за оренду майна за звітний місяць та акт приймання-передачі виконаних послуг. Орендар з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії орендодавця рахунок та акт приймання-передачі виконаних послуг. Сплата рахунку проводиться орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-передачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію орендодавцю протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів акт не буде повернутий орендодавцю, він вважається підписаним сторонами.

Згідно пункту 4.3 договору орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

На виконання умов Договору 20.06.2007р. позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування майно, про що сторонами був складений та підписаний акт передачі-приймання майна від 20.06.2007р. (а.с. 21-22).

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, Державне підприємство посилалося на ту обставину, що відповідач всупереч умов Договору, взятих на себе грошових зобов'язань не виконував, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 30 252,15 грн. за період користування майном з січня 2012р. по січень 2013р. включно.

Заперечуючи наявність у нього обов'язку розрахуватися із позивачем, відповідач вказував на безпідставність заявлених Державним підприємством вимог, оскільки вважав, що Договір був припинений з 14.02.2011р. і в спірний період не діяв.

Переглядаючи справу у повному обсязі, судовою колегією було встановлено наступне.

Пунктом 12.1 Договору встановлено, що він набуває чинності з дати підписання сторонами акту передачі-приймання майна і є дійсним протягом року.

Відповідно до пункту 12.2 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на кожний наступний рік на тих самих умовах.

З матеріалів справи випливає, що 09.02.2011р. орендар дійсно звернувся до орендодавця із листом (вих. №856 від 09.02.2011р. - а.с.138), в якому просив погодити припинення дії Договору оренди.

Вказаний лист був отриманий Державним підприємством 14.02.2011р., що підтверджується штампом вхідної кореспонденції на копії цього листа (а.с.138).

Крім того, з аналогічним проханням відповідач звернувся до позивача у листі від 08.06.2012р. (вих. №4332, а.с.137), який був отриманий Державним підприємством 11.06.2012р.

Позивач заперечив проти доводів апелянта щодо припинення дії Договору з 14.02.2011р., оскільки вважав, що за змістом положення п.12.2 Договору заява відповідача про припинення дії цього правочину повинна бути подана саме протягом місяця після закінчення строку його чинності. Оскільки жоден із листів відповідача - від 09.02.2011р. та від 08.06.2012р., у вказаний строк на адресу позивача не надходив, Державне підприємство вважало, що вони не можуть братись до уваги, оскільки відповідачем був пропущений місячний строк, встановлений п.12.2 Договору.

При цьому, як вбачається із пояснень Державного підприємства, позивач вважав, що укладений між сторонами Договір набув чинності 20.06.2007р., тобто з дати підписання Акту прийому-передачі орендованого майна, а не з дати підписання Договору. На думку позивача, після 20.07.2010р. у зв'язку з відсутністю заяв сторін про припинення дії Договору, він був пролонгований до 20.06.2011р., а потім, після 20.07.2011р. - до 20.06.2012р.

Утім, така позиція позивача суперечить приписам закону та змісту правовідносин оренди, що виникли між сторонами.

Так, в силу ч.1 ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, момент укладення договору пов'язується із моментом досягнення сторонами згоди щодо усіх його істотних умов і прийняття пропозиції про його укладення. Підписання акту прийому-передачі майна не може бути тією обставиною, з якою закон пов'язує момент набрання чинності правочином.

Отже, Договір оренди окремого, індивідуально визначеного майна, №02.1.2-24-034 набув чинності з моменту його підписання сторонами - 10.05.2007р.

Положення п.12.2 Договору кореспондується із положенням ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, направлений відповідачем 08.06.2012р. в межах місячного строку після закінчення чергового строку дії Договору - з 10.05.2012р. лист (вих.№4332) є тією підставою, з якою закон пов'язує припинення дії вказаного правочину.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Пунктом 2.5 Договору встановлено, що майно вважається повернутим орендодавцю з моменту оформлення сторонами відповідного акту передачі-приймання майна, який засвідчений підписами і печатками сторін.

Відповідно до пункту 2.6 договору обов'язок по укладанню акту передачі-приймання майна орендарю покладається на орендодавця, а в разі повернення майна орендодавцю, на орендаря.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, докази фактичного повернення орендованого майна від орендаря орендодавцю, зокрема, акт прийняття-передачі, у матеріалах справи відсутні.

При цьому, судова колегія критично оцінює доводи скаржника з посиланням на ту обставину, що відповідач намагався передати орендоване майно позивачу у встановленому Договором порядку, однак останній ухилився від його прийняття і оформлення відповідного акту, адже наведені доводи документально не підтверджені. Доказів направлення на адресу позивача акту приймання-передачі орендованого майна відповідач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надав.

За таких обставин, судова колегія погоджується із вірним висновком місцевого господарського суду про те, що після припинення дії Договору оренди відповідач продовжував користуватися орендованим майном.

У відповідності до п.3.8 договору при розірванні договору, оплата за оренду майна здійснюється до фактичного повернення орендарем майна, що має бути підтверджене актом передачі-приймання майна, належним чином оформленого сторонами.

З огляду на наведене, заявлені позивачем вимоги про стягнення із відповідача заборгованості за користування орендованим майном у період з січня 2012р. по січень 2013р. включно є обгрунтованими та документально підтвердженими, тому судова колегія погоджується із правомірним висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Відповідно до пункту 3.9 Договору у разі прострочення орендарем оплати, визначеної договором, орендарю нараховується пеня від суми заборгованості за кожну добу затримки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Крім того, частиною другою ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені у розмірі 1 963,29 грн. та 3% річних у розмірі 598,28 грн., судова колегія визнала його арифметично вірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржений судовий акт залишити без змін з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області на рішення господарського суду Київської області від 04.06.2013р. у справі №911/1567/13 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 04.06.2013р. у справі №911/1567/13 - без змін.

2. Матеріали справи №911/1567/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Зубець Л.П.

Новіков М.М.