Постанова № 33039, 06.07.2006, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2006 р. Справа № 4/211-АП-06

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Сокуренко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" м.Херсон

до державного управління екології та природних ресурсів в Херсонській області м.Херсон

про скасування припису

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважені особи Огурцов О.В., Гордєєв А.А.

від відповідача - юрист Редькін М.Ю.

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом про скасування пункту 3 розділу "Приписи по виявлених порушеннях" акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 29 березня 2006 року, складеного державним управлінням екології та природних ресурсів в Херсонській області щодо отримання товариством з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" дозволу на спецводокористування.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та пояснив, що зазначений пункт припису не відповідає вимогам водного законодавства щодо отримання ним дозволу на спецводокористування, оскільки він не здійснює спеціального водокористування, не має власних водозабірних споруд, а отримує воду від міськводоканалу і в його мережі здійснює скид стічних вод, тобто він є вторинним водокористувачем і не використовує воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Відповідач позовні вимоги не визнає і вважає, що пунктом 3 припису зазначеного в акті від 29.03.2006року позивачу правомірно приписано відповідно до ст. 44 Водного Кодексу України отримання дозволу на спецводокористування. Відповідач вважає, що оскільки позивач використовує воду для задоволення господарсько-побутових та промислових потреб та здійснює скид стічних вод у водні системи первинного водокористувача - міськводоканалу, то він є вторинним водокористувачем і повинен отримати дозвіл на здійснення спеціального водокористування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

29 березня 2006року на підприємстві позивача працівники відповідача провели перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства за результатами якої було складено акт перевірки.

Пунктом 3 цього акту відповідачем видано припис щодо отримання позивачем дозволу на здійснення спеціального водокористування. Обгрунтуванням цього припису відповідач зазначив статтю 44 Водного Кодексу України. Зазначений пункт припису є предметом оскарження з боку позивача.

В акті від 29.03.20006року зазначено, що до такого висновку спеціалісти відповідача? якими здійснено перевірку, дійшли на підставі того, що, незважаючи на те, що водопостачання позивача здійснюється з міської водопровідної мережі на підставі укладеного між ним на виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м.Херсона (Міськводоканал) договором від 05.09.2003року №347, термін дії якого передбачено до 05.09.2006року, однак вода використовується позивачем на господарсько-побутові та виробничі потреби, а саме - для охолодження ливарних машин в оборотній системі. Саме через це, як пояснив представник відповідача в засіданні суду, він вважає, що позивач здійснює спеціальне водокористування як вторинний водокористувач, яке не допускається без отримання дозволу.

Крім того, в акті зазначено, що у статистичному звіті по формі 2-ТП (водгосп) позивачем надано недостовірну інформацію щодо скиду зворотних вод у водні об'єкти. Однак при цьому не зазначено на підставі чого відповідач прийшов до такого висновку та якими доказами це підтверджується.

Звернення позивача щодо скасування п.3 припису яке надіслано відповідачу 04.05.2006року за №1/303 відповідач відхилив своїм листом від 23.05.2006 року №09-8/9-2074 з посиланням на те, що пункт 3 акту перевірки від 29.03.2006року є правомірним і скасуванню не підлягає. При цьому в листі відповідач посилається на те, що позивач здійснює використання води для виробничих потреб, який є одним із видів спецводокористування, а Інструкцією по заповненню звіту форми 2-ТП (водгосп), затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 30.09.1997року №230 та зареєстрованою Міністерством юстиції України 16.10.1997року за №480/2284 державному обліку підлягає використання води промисловими, будівельними, транспортними, сільськогосподарськими та іншими підприємствами, організаціями і установами незалежно від форми власності та джерел водопостачання. За посиланням відповідача, до них відносяться і підприємства, які забирають воду із комунальної водомережі або інших водогосподарських систем при заборі ними 50 і більше кум.м. води на добу.

При розгляді спору суд виходить із того, що оскільки суб'єктним складом учасників даного спору є юридичні особи, при цьому відповідач є суб'єктом владних повноважень, то спір має розглядатися в господарському суді за нормами КАСУ.

У відповідності до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Підставами для визнання акта незаконним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до статті 44 Водного Кодексу України, яким врегульовані спірні правовідносини сторін, водокористувачі зобов'язані економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості води а також здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Статтею 46 цього Кодексу встановлено, що водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Поняття загального і спеціального водокористування закріплено нормам і статей 47,48 зазначеного закону.

Спеціальне водокористування, відповідно до статті 48 Водного Кодексу України - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування відповідно до вимог водного законодавства (ст.49 Кодексу) здійснюється на підставі дозволу, який видається державними органами охорони навколишнього природного середовища в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач не здійснює забір води із власних водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв.

Споживання води та скид стічних вод він здійснює на підставі договору від 05.09.2003року №347 укладеного ним з виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м.Херсона (Водоканалом). Дія договору була чинною і на момент здійснення перевірки. Пунктом 2.2 зазначеного договору передбачені обов'язки позивача, в тому числі: не допускати перевищення ліміту споживання води для кожного об'єкту відповідно до дислокації; здійснювати скид стічних вод в міську систему каналізації, якість яких не перевищує гранично-допустимі концентрації. Цим же договором передбачена і відповідальність позивача за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором.

Зазначене свідчить про те, що позивач не здійснює за допомогою технічних пристроїв забір води з водного об'єкту, яким відповідно до ст. 1 Водного Кодексу України є природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води ( море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водний горизонт). Не здійснює він і скид стічних вод у водні об'єкти.

За таких підстав, відповідно до ст. 47 та ч.3 ст. 48 Водного Кодексу України позивач є загальним, а не спеціальним водокористувачем, оскільки за ним не закріплені водні об'єкти, він здійснює інші роботи, які виконуються без забору води з водних об'єктів та скидання зворотних вод у водні об'єкти.

Посилання відповідача на те, що позивач повинен отримати дозвіл на спецводокористування, оскільки він використовує воду для задоволення господарсько-побутових та промислових потреб і здійснює скид стічних вод у водні системи первинного водокористувача - міськводоканалу, не відповідає вимогам закону. Так відповідно до ст.66 Водного Кодексу України водокористувачі повинні дотримуватися вимог спеціального водокористування коли вони користуються водними об'єктами для промислових потреб. Як було зазначено вище, позивач забір води з водних об'єктів не здійснює. Не здійснює він і скид води у водні об'єкти, а договором, укладеним позивачем з Водоканалом передбачено скид стічних вод в міську систему каналізації, якість яких не перевищує гранично-допустимі концентрації. Таким чином, ліміти використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин передбачені договором від 05.09.2003року який укладено позивачем з Водоканалом.

З урахуванням викладеного, пункт 3 припису не відповідає вимогам вищезазначених норм права, а тому він підлягає скасуванню.

В засіданні за згодою представників сторін оголошувалася вступна та резолютивна частина постанови.

Керуючись ст. 162,163,167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовільнити.

2. Скасувати пункт 3 розділу "Приписи по виявлених порушеннях" акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 29 березня 2006 року, складеного державним управлінням екології та природних ресурсів в Херсонській області щодо отримання товариством з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" дозволу на спецводокористування.

3. Стягнути з державного управління екології та природних ресурсів в Херсонській області м.Херсон пров. Козацький № 10 ідентифікаційний код 05524110 (інші реквізити суду невідомі) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" м.Херсон Миколаївське шосе, 5км р/р 26002301000509 в філії Херсон-Трансбанк МФО 352822 код 30667065 - 3грн.40коп. витрат по сплаті державного мита.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя З.І. Ємленінова

10.07.2006р.