Рішення № 33037808, 14.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2013 р. Справа № 911/2439/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик», м. Горлівка,

Донецька область;

до Фізичної особи-підприємця Кучер Алли Володимирівни, м. Ірпінь, Київська

область;

про стягнення 8281,89 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

представники сторін:

від позивача: Форофонтова-Гуз Г.Д. (довіреність б/н від 31.12.2012 р.);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кучер Алли Володимирівни (далі - відповідач) про стягнення 8281,89 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 2333-11 від 01.01.2011р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 7369,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 168,28 грн., штраф - 515,83 грн. та 20% річних у сумі 228,78 грн.

Ухвалою суду від 21.06.2013 р. порушено провадження у справі № 911/2439/13 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.07.2013 р.

Ухвалами від 09.07.2013 р., від 23.07.2013 р., від 06.08.2013 р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

Ухвалою від 18.06.2013 р. суд відклав розгляд справи на 02.07.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважних представників сторін та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутнім у судовому засіданні 14.08.2013 р. представником позивача вимоги підтримані у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання черговий раз не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 21.06.2013 р., від 09.07.2013 р., від 23.07.2013 р., від 06.08.2013 р. не виконав, витребувані документи та письмовий відзив на позов не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 21.06.2013 р., від 09.07.2013 р., від 23.07.2013 р., від 06.08.2013 р. надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2011р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 2517-11, у відповідності до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, алкогольні напої (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.

Постачання товару здійснюється силами та за рахунок постачальника, на умовах DDP відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2000р.). Сторони можуть визначити інші умови постачання товару, при узгодженні замовлення на товар (п. 3.1. договору).

У відповідності до п. 3.4. договору, підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та якістю. Претензії щодо якості товару після підписання ним накладеної на товар розглядаються та задовольняються постачальником в окремому порядку, який визначається Постачальником в кожному випадку окремо.

Згідно п. 3.6. договору, покупець зобов'язаний до моменту першої поставки надати постачальникові повідомлення зі зразками підписів осіб, уповноважених приймати товар і підписувати товаросупроводжувальні документи, та зразками печаток (штампів). Підпис особи уповноваженої приймати товар на товаросупроводжувальних документах, зразок якого є у повідомленні, наданому покупцем, вважається достатнім доказом того, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця, без необхідності завіряння такого підпису печаткою (штампом). Наявність на товаросупроводжувальних документах печатки (штампу), зразки яких було попередньо надано покупцем, є належним доказом того, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця, навіть якщо зразок підпису особи зазначений у повідомленні не збігається з тим, який наявний на товаросупроводжувальних документах. У випадку, якщо зарзок підпису та (або) зразок печатки (штампу) на накладній не збігається зі зразками підписів та (або) зразками печаток (штампів), наданих покупцем постачальнику у повідомленні, проте такий підпис (печатка, штамп) наявний на накладних, що були оплачені покупцем раніше, то вважається, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця.

Відповідно до п.п. 5.2., 5.3. договору, ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар. Загальна сума договору дорівнює загальній вартості товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на товар.

Розділом 6 договору визначено порядок розрахунків, зокрема, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - попередньої оплати (п. 6.1.); датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (п. 6.2.).

Даний Договорі чинний (строк дії): протягом 2 років з дати укладення. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах (п. 9.6. договору).

Доказів розірвання Договору поставки № 2333-11 від 01.01.2011р. сторони суду не надали, а, отже, на день розгляду справи, договір є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар у період з 02.03.2012 р. по 27.04.2013 р. на загальну суму 9263,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, перелік яких наведений у позовній заяві та копії залучені до матеріалів справи

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар у визначений договором строк розрахувався частково в сумі 1894,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 7369,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 7369,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 168,28 грн., штраф - 228,78 грн. та 20% річних у сумі 515,83 грн., які нараховані на суму боргу, що виникла окремо по кожній видатковій накладній станом на 17.06.2013 р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до п. 7.1. договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі сім відсотків від суми боргу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 168,28 грн., згідно з розрахунком, доданими позивачем до позовної заяви, який є арифметично вірним.

Крім того, оскільки прострочення по оплаті товару відповідачем мало місце більше ніж на 30 календарних днів, тому, відповідно до умов п. 7.1. договору, позивач також просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 515,83 грн.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 7.1. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості продукції, і є правовим наслідком прострочення оплати продукції з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині також визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, згідно п. 9.2. договору, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми борну за користування чужими коштами.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 20% річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України) та п. 9.2. договору, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 20% річних, підлягають задоволенню в сумі 515,83 грн., згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кучер Алли Володимирівни (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Паризької комуни, 32-А; код 2709403708) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (84601, Донецька область, м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2; код ЄДРПОУ 35871504) 7369 (сім тисяч триста шістдесят дев'ять), 00 грн. - боргу, 168 (сто шістдесят вісім) грн. 28 коп. - пені, 515 (п'ятсот п'ятнадцять) грн. 83 коп. - штрафу, 228 (двісті двадцять вісім) грн. 78 коп. - 20 % річних, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.08.2013

Суддя Карпечкін Т.П.