Постанова № 33036783, 12.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 серпня 2013 року 17:50 № 826/11890/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доУповноваженого Верховної Ради України з прав людини провизнання протиправною бездіяльності,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідач - Таргулова І.Г.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 серпня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, що полягає в порушені норм Закону та права позивача на захист Омбудсменом і в невнесені ім'я позивача та його фактів в щорічну доповідь Уповноваженого.

Позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що відповідач своєю бездіяльністю порушив його права, оскільки не вказав його імені в щорічній доповіді «Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні».

Представник відповідача проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що Омбудсмен діяв в межах своїх прав та обов'язків.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено в позовній заяві, 05 червня 2013 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини ОСОБА_4 на пленарному засіданні парламенту представила щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

На думку позивача, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зобов'язаний був включити його ім'я та факти порушення його конституційних прав у щорічну доповідь, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 101 Конституції України проголошує, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Законом України від 23.12.1997 № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі Закон № 776/97-ВР) також встановлено, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 2 статті 4 Закону № 776/97-ВР визначено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Таким чином, Уповноважений наділений спеціальним правовим статусом та здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів чи посадових осіб.

Відповідно до ст. 14 Закону № 776/97-ВР, Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційну інформацію. Це зобов'язання діє і після припинення його повноважень. У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку. Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.

Права Уповноваженого закріплені в статті 13 Закону № 776/97-ВР, наведений у цій статті перелік є вичерпним.

Згідно із пунктом 2, 3 вказаної статті Закону № 776/97-ВР, Уповноважений має право: бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів; звертатися до Конституційного Суду України з поданням: про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; про офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ст. 18 Закону № 776/97-ВР Уповноважений Верховної Ради України з прав людини протягом першого кварталу кожного року представляє Верховній Раді України щорічну доповідь, яка повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, а також виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.

Системний аналіз наведених вище законодавчих приписів свідчить про те що, уповноважений не зобов'язаний використовувати у своїй доповіді посилання на те чи інше порушення прав конкретних громадян з їх прізвищами.

Використання фактів під час підготовки та представлення щорічної доповіді є правом Уповноваженого, а не його обов'язком.

Тобто у щорічній доповіді Уповноважений з прав людини аналізує дані постійно діючого моніторингу та звертає увагу Парламенту на основні системні проблеми, що призводять до порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Позивачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод та інтересів при здійсненні Уповноваженим його управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, допущені діями чи бездіяльністю відповідача.

До того ж, суд звертає увагу на той факт, що позивач неодноразово звертався з листами-зверненнями до Уповноваженого з прав людини, на які останнім вчасно надавались відповіді, що свідчить про дотримання усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає що позивач не довів в чому полягала бездіяльність відповідача, в зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлений 19.08.2013р.

Суддя В.В. Амельохін