Постанова № 33027844, 12.08.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2013 р. Справа № 805/11093/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання неправомірним рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

29 липня 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач або Боржник) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку (далі - Відповідач або ВДВС), тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька (далі - УПФУ або Стягувач), в якому просила:

- визнати неправомірним рішення про відкриття виконавчого провадження та скасувати постанову від 05 квітня 2013 року про відкриття виконавчого провадження;

- скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору;

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця та скасувати постанову від 01 червня 2013 року про арешт коштів боржника.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначила, що звернувшись до банківської установи, яка обслуговує її поточний рахунок, вона дізналася, що згідно з постановою державного виконавця на грошові кошти, які знаходяться на цьому рахунку, накладений арешт.

Оскільки жодних документів виконавчого провадження позивач не отримувала, вона доручили ознайомилися з матеріалами виконавчого провадження своєму представнику. 18 липня 2013 року представник позивача ОСОБА_2 ознайомився з виконавчим провадженням ВП № 37430631 та зробив фотокопії, наявних в ньому матеріалів.

Вивчивши матеріали виконавчого провадження, позивач дійшла висновку, що рішеннями, діями та бездіяльністю відповідача порушені її права та охоронювані законом інтереси, що виявилося у наступному.

Виконавче провадження відкрито за виконавчим документом - вимогою про сплату боргу від 06 березня 2013 року № Ф-60, який не відповідає вимогам п.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки підписаний неуповноваженою особою та на ньому не видно відбитку печатки УПФУ, що, за висновком позивача, свідчить про неправомірність постанови про відкриття виконавчого провадження і є підставою для її скасування.

Зазначила, що в порушення вимог ст.31 Закону України «Про виконавче провадження», Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби постанова про відкриття виконавчого провадження не була надіслана їй рекомендованою поштовою кореспонденцією, постанову про відкриття виконавчого провадження вона не отримувала, що унеможливило добровільну сплату боргу в межах строку, визначеного державним виконавцем, та надання відповідачу документів, що підтверджують виконання.

Будучи позбавленою можливості добровільно сплатити суму боргу, позивач вважала постанову про стягнення з неї виконавчого збору незаконною.

вказала, що самостійно сплатила суму боргу, про що 08 липня 2013 року УПФУ повідомило ВДВС.

Постановою від 12 липня 2013 року державний виконавець закінчив виконавче провадження, виділивши в окреме провадження постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій та виконавчого збору. В той же час державний виконавець безпідставно не скасував постанову від 01 червня 2013 року про арешт коштів на рахунках боржника в межах суми 9 477,15 грн., чим порушив право позивача на вільне розпорядження грошовими коштами.

З урахуванням наведеного позивач просила задовольнити позов.

Про дату, час і місце судового розгляду позивач повідомлена належним чином, що підтверджено розпискою про отримання судової повістки (а.с.34).

12 серпня 2013 року через відділ діловодства та документообігу Донецького оружного адміністративного суду представник позивача надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с.39).

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про що свідчить розписка про отримання судової повістки (а.с.40), явку свого представника в судове засідання не забезпечив, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

12 серпня 2013 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду головний державний виконавець Шпекторовська Л.Я. надала заяву, в якій просила перенести розгляд справи у зв'язку з відпусткою державного виконавця (а.с.38).

Відповідно до ч.5 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

На погляд суду, відпустка державного виконавця не може вважатися поважною причиною неявки представника, оскільки, в рамках спірного виконавчого провадження виконавчі дії вчиняли три державні виконавці Шпекторовська Л.Я., Абрамова Т.І., Білик О.В., а тому відпустка одно з них не виключала можливості забезпечення явки іншого, крім того, відповідач мав можливість забезпечити явку іншого представника, в тому числі керівника, його заступника, уповноважити на представництво його інтересів іншу посадову особу.

З урахуванням наведеного, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Третя особа, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, про що свідчить розписка про отримання судової повістки (а.с.35), явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловила.

На підставі положень ч.ч.1,4 ст.122, ч.6 ст.128, ч.5 ст.181 КАС України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч.ч.4, 6 ст.71 КАС України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

01 та 08 серпня 2013 року судом були постановлені ухвали про витребування доказів (а.с.20, 36, 41), якими суд зобов'язував відповідача надати виконавче провадження ВП № 37430631.

Ухвали відповідачем не виконані, докази поважності причин, які унеможливили надання витребуваних доказів, відповідачем не надані, тому суд вважав за можливе вирішити справу на основі наявних в ній доказів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця Виконавчим комітетом Донецької міської ради 17 вересня 1998 року, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_2 (а.с.6).

Позивач перебуває на обліку в УПФУ як страхувальник за реєстраційним номером 12069, що підтверджено повідомленням про реєстрацію платника страхових внесків від 23 листопада 2005 року (а.с.4).

У зв'язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 8 582,72 грн. 06 березня 2013 року УПФУ сформувало вимогу про сплату боргу № Ф-60.

Вказана вимога підписана першим заступником начальника УПФУ Овсянніковою О.М. та набрала чинності 29 березня 2013 року (а.с.6).

05 квітня 2013 року УПФУ звернулося до ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги від 06 березня 2013 року № Ф-60, в якій просило накласти арешт на все майно боржника одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с.9).

05 квітня 2013 року державним виконавцем ВДВС Біликом О.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 37430631 з примусового виконання вимоги про сплату боргу від 06 березня 2013 року № Ф-60 (а.с.12).

Згідно з п.п.2-3 вказаної постанови боржнику наданий строк до 12 квітня 2013 року для добровільного виконання та надання державному виконавцю документів, які підтверджують сплату боргу. Зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, його виконання здійснюватиметься в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору в розмірі 10% від суми боргу та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Того ж дня державним виконавцем ВДВС Біликом О.В. винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відповідно до п.п.1-2 цієї постанови накладений арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, в межах суми боргу (а.с.12).

12 квітня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС Абрамовою Т.І. винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 858,27 грн. Постанова мотивована тим, що у строк, наданий для добровільного виконання, вимогу про сплату боргу позивач не виконала (а.с.15).

01 червня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС Абрамовою Т.І. винесена постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчий дії в розмірі 36,16 грн. (а.с.16).

01 червня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС Абрамовою Т.І. винесена постанова про арешт коштів боржника, мотивована тим, що у строк наданий для самостійного виконання виконавчий документ боржником не виконано; державним виконавцем прийнято постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 858,27 грн. та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 36,16 грн., з урахуванням наведеного державний виконавець постановив на підставі рішення суду накласти арешт на кошти, що містяться на рахунках ПАТ «Укрсоцбанк», Донецьке РУПАТ КБ «Приватбанк», АТ «Укрсиббанк», ДОФ ПАТ «УСБ», Селидове УСБ та належать боржнику в межах суми 9477,15 грн. (а.с.14).

05 липня 2013 року УПФУ повідомило ВДВС про самостійну сплату позивачем суми боргу в розмірі 8 582,42 грн. за вимогою № Ф-60 (а.с.17).

У зв'язку із повною сплатою боржником суми заборгованості та повним фактичним виконанням виконавчого документа 12 липня 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Шпекторовською Л.Я. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до вказаної постанови закінчено виконавче провадження з примусового виконання вимоги № Ф-60 та виділено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та постанову про стягнення з боржника виконавчого збору (а.с.19).

Відповідно до ч.2 ст.181 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Із вказаною позовною заявою позивач звернулася до суду 29 липня 2013 року, вказавши при цьому, що про порушення своїх прав та інтересів дізналася 18 липня 2013 року.

Оскільки докази, які б спростовували це твердження позивача, суду не надані, суд вважає, що із вказаним позовом ОСОБА_1 звернулася в межах строку, визначеного ч.2 ст.181 КАС України.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.ч.1-2 ст.2 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системний аналіз положень ст.ст.1, 3, ч.2 ст.4 Закону України «Про державну виконавчу службу» 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР), ч.ч.1-2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606), а також п.7 ч.1 ст.2 КАС України, зумовлює висновок, що ВДВС та його державні виконавці є суб'єктами владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження рішень цих суб'єктів суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.6 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Наведені норми свідчать, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити реальне виконання виконавчого документа шляхом своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій, не допустивши при цьому порушення прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу (п.8 ч.2 ст.17 Закону № 606).

Згідно з абз.2 ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2464) вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Вимога про сплату недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом, що передбачено ч.5 ст.25 Закону № 2464.

Ч.3 ст.17 Закону № 606 передбачено, що виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою.

Як зазначалося вище, вимога № Ф-60 підписана першим заступником начальника УПФУ, який, за твердженням позивача, не уповноважений на її підписання.

Водночас формою вимоги про сплату недоїмки, затвердженою Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 № 21-5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за № 994/18289, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що вимога підписується керівником або заступником керівника територіального органу Пенсійного фонду України.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що вимога № Ф-60 відповідає вимогам до виконавчого документа, визначеним ст.17 Закону № 606.

Згідно з положеннями ч.ч.1-2 ст.25 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Отже, дії відповідача, які виявилися у прийняття до виконання вимоги № Ф-60 та рішення про відкритті виконавчого провадження, вчинені (прийняті) в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені Законом № 606, а тому позовні вимоги про визнання неправомірним рішення про відкриття виконавчого провадження та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 квітня 2013 року задоволенню не підлягають.

Згідно з абз.2 ч.2 ст.25 Закону № 606 у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові, що передбачено ч.5 ст.25 Закону № 606.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону № 606 копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст.47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку, що передбачено ч.4 ст.31 Закону № 606.

Відповідач не довів належними та допустими доказами, що постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана позивачу рекомендованою поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення або вручена позивачу під розписку.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону № 606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судом, позивач самостійно виконала вимогу № Ф-60 05 липня 2013 року, тобто поза межами строку на добровільне виконання та після того, як державний виконавець розпочав примусове виконання цього виконавчого документа.

Водночас, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження не була надіслана позивачу в порядку, визначеному ст.31 Закону № 606, остання була необізнаною про факт відкриття виконавчого провадження, внаслідок чого була позбавлена можливості виконати вимогу № Ф-60 у добровільному порядку та надати підтверджуючі документи у строк, визначений державним виконавцем.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Згідно з вимогами ч.ч.1-2 ст.50 Закону № 606 у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначає ст.52 Закону № 606.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.52 Закону № 606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

При цьому за приписами ч.6 ст.52 Закону № 606 стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Згідно з п.4.1.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5) на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчими документами, виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій та вказується номер рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. Постанова підписується державним виконавцем та скріплюється печаткою органу ДВС.

Наведені норми зумовлюють висновок, що арешт на кошти боржника накладається в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

З огляду на самостійну сплату позивачем суми боргу в розмірі 8 582,72 грн. постанова про арешт коштів боржника в межах суми 9 477,15 грн. підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Позовні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, яка виявилася у невжитті заходів щодо самостійного скасування постанови про арешт коштів боржника, задоволенню не підлягають, з огляду на те, що визнання протиправною та скасування цієї постанови за рішенням суду є достатнім для відновлення порушеного права позивача, а тому бездіяльність відповідача окремої оцінки суду не потребує.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 34,41 грн. (а.с.2), отже з урахуванням часткового задоволення позовних вимог присудженню з Державного бюджету України на її користь підлягає 17,21 грн.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання неправомірним рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку від 12 квітня 2013 року про стягнення з боржника виконавчого збору, постановлену у виконавчому провадженні ВП № 37430631.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку Абрамової Т.І. від 01 червня 2013 року про арешт коштів боржника, постановлену у виконавчому провадженні ВП № 37430631.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 17 (сімнадцять) гривень 21 копійка.

6. Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті 12 серпня 2013 року.

7. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

8. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

9. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.