Рішення № 33026951, 14.08.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року справа № 919/705/13

Суддя господарського суду міста Севастополя Лотова Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу за позовом

публічного акціонерного товариства

«Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

(01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2)

про стягнення заборгованості у розмірі 52 177 710,72 грн.

за участю:

представник позивача - Мельник В.В., довіреність № 14-327 від 16.03.2012

представник відповідача - Іванов П.П., довіреність № 18 від 03.01.2013

Публічне акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі по тексту позивач або НАК) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (далі по тексту відповідач або КП) про стягнення заборгованості у розмірі 52 177 710,72 грн., у тому числі: 42 951 414,92 грн. - основний борг, 3 619 942,20 грн. - пеня, 3 959 860,21 грн. - 7 % штраф, 234 689,77 грн. - сума на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів та 1 411 803,62 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 33-А/12-БО від 31.01.2012 на закупівлю природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, в частині розрахунків за отриманий природний газ.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувались перерви.

Представник позивача в судовому засіданні 14.08.2013 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов, а також в судовому засіданні визнав суму основної заборгованості, просив відмовити у стягненні інфляційних втрат у зв'язку з дефляцією, не погодився з розрахунком пені та 3% річних та просив зменшити розмір пені та штрафних санкцій, оскільки їх стягнення суттєво погіршить фінансове становище відповідача та буде мати негативні наслідки. (арк.с. 73-83, 115-128)

Представник позивача проти зменшення штрафних санкцій заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

31.01.2012 між Публічним акціонерним товариством «Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі - продавець) та комунальним підприємством „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (далі - покупець) укладено договір № 33-А/12-БО від 31.01.2012 на закупівлю природного газу (далі по тексту Договір), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю з 01 січня 2012 по 31 грудня 2012 імпортований природний газ в обсязі до 21063,89 тис. куб.м. для виробництва теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункти 1.1 та 1.2 Договору). (арк.с. 10-17)

Пунктом 3.1 Договору передбачалось, що ціна за 1 000 кубічних метрів природного газу становить 3 509,00 грн., без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою - 0%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн, крім того, ПДВ - 61,12 грн., всього з ПДВ 366,72 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 3884,78, крім того ПДВ - 61,12, всього з ПДВ - 3 945,90 грн.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2012 року, і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, поставив відповідачу природний газ на загальну суму 70 440 214,92 грн., що підтверджено відповідними актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2012, від 29.02.2012, від 31.03.2012, від 30.04.2012, від 31.05.2012, від 30.06.2012 та від 31.07.2012. (арк.с. 18-24)

Натомість відповідач свої зобов'язання щодо внесення плати за Договором виконав частково у сумі 27 488 800,00, внаслідок чого у нього за період з січня 2012 року по липень 2012 року утворилась заборгованість у сумі 42 951 414,92 грн.

Вказані обставини стали підставою для пред'явлення НАК цього позову.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що 31.01.2012 між сторонами був укладений договір № 33-А/12-БО, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

А за умовами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, пунктом 4.1 Договору встановлений строк виконання Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару (газу), згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Отже, остання поставка газу (за липень 2012 року) мала бути оплачена відповідачем в строк до 14.08.2012.

Судом встановлено, що позивач під час дії Договору поставив відповідачу газ на суму 70 440 214,92 грн., з яких 42 951 414,92 грн. на час розгляду справи КП не оплачені.

З урахуванням викладеного, а також того, що відповідачем заборгованість у розмірі 42 951 414,92 грн. визнана у повному обсязі в судовому засіданні, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у вказаному розмірі за період з січня 2012 року по липень 2012 року обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 411 803,62 грн та інфляційні втрати в сумі 234 689,77 грн.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат не визнав, надав власні розрахунки, згідно з якими: сума 3 % річних, яка підлягає стягненню з відповідача складає 1 408 349,15 грн., та у спірному періоді була дефляція. (арк.с. 115-128)

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат позивача та відповідача, суд вважає розрахунок відповідача вірним та погоджується з ним.

Таким чином, у зв'язку з тим, що за період прострочення платежу з боку відповідача була дефляція, а відповідно у позивача були відсутні збитків від інфляційних процесів підстав для задоволення позову у цій частині не має.

Суд не може прийняти до уваги посилання позивача, що кредитор має право стягувати інфляційні витрати за будь-який місяць прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми за весь час прострочення платежу на момент пред'явлення позову і лише у разі наявності інфляції за такий період є підстави для стягнення збитків від інфляційних процесів.

Таку саме думку виказав Вищий господарський суд України у постанові від 08 серпня 2013 року по справі № 5023/4691/12 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації про стягнення 9906385,92 грн.

Перевіривши розрахунки позивача та відповідача 3 % річних, суд вважає розрахунок відповідача вірним та погоджується з ним, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 251 та 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Виходячи зі змісту умов Договору та вказаних норм права останнім днем оплати отриманого товару (газу) є 14 число місяця наступного за місяцем поставки газу.

Позивачем здійснені розрахунки з урахуванням саме такої дати останньої оплати. (арк.с. 25-27)

Відповідно до статті 253 Цивільного кодекс України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи, що останні дні оплати товару у квітні 2012 року (14.04.2012) та у липні 2012 року (14.07.2012) випали на вихідні дні, то днями закінчення строку оплати були перші робочі дні 16.04.2012 та 16.07.2012 відповідно, а тому 3 % річних повинно нараховуватись з 17.04.2012 та з 17.07.2012 року.

Вказані обставини позивач під час здійснення розрахунку 3 % річних не врахував, а тому здійснив розрахунок невірно.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги НАК щодо стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню у сумі 1 408 349,15 грн.

Розглянувши позовну вимогу про стягнення пені в сумі 3 619 942,20 грн. та 7% штрафу у сумі 3 959 860,21 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В свою чергу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав, тобто є таким, що порушив (прострочив виконання) зобов'язання.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що в разі невиконання покупцем умов пункту 4.1 Договору, Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додаткового сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми прострочення платежу.

На підставі наведених положень Договору позивачем нарахована пеня у сумі 3 619 942,20 грн. та штраф у сумі 3 959 860,21 грн.

Перевіривши надані сторонами розрахунки штрафу, суд визнав їх вірними, а тому позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується розміру нарахованої пені, суд вважає, що позивачем у цілому правильно визначено порядок нарахування пені та її сума, але підчас розрахунку пені по зобов'язанням за січень 2012 року за період прострочення 23.03.2012 року позивач помилково застосував облікову ставку НБУ у розмірі 7.7500%, у той час як з цього дня згідно з Постановою Національного банку України від 21.03.2012року № 102 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" діяла облікова ставку НБУ у розмірі 7.5000%. У зв'язку з чим була помилково нарахована сума пені 2 761,55 грн. замість 2 672,47 грн., тобто збільшена на 89,08 грн.

З урахування вищезазначеного суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 3 619 853,12 грн. (3 619 942,20 - 89,08).

Суд вважає неправомірним твердження представника відповідача, що у будь-якому випадку пеня повинна нараховуватись не більш, чім за 183 дня, оскільки це суперечить частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (а не через 183 дня).

У відзиві на позовну заяву відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на підставі статті 511 Цивільного кодексу України.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту З статті 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи приписи п.3 статті 83 ГПК України слід враховувати вказівку, що міститься в пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно з якою вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зазначена стаття передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом. Зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд має враховувати:

- ступінь виконання зобов'язання боржником. Суд повинен узяти до уваги даний факт, незважаючи навіть на те, що часткове виконання є неналежним. Зменшення розміру штрафних санкцій має бути мінімальним, якщо боржник не починав виконання своєї частини зобов'язання;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. У разі вирішення питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій повинен бути врахований майновий стан боржника і кредитора. Іноді стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може призвести до припинення діяльності боржника;

- не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У літературі зазначається, що такою підставою може бути відсутність негативних наслідків у потерпілої сторони від прострочення виконання зобов'язання.

У частині 2 зазначеної статті передбачено ще одну підставу для зменшення відповідальності: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд, з урахуванням інтересів боржника, може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У цій нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участі у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Якщо порушення зобов'язання боржником не потягло за собою відшкодування збитків кредитора перед цією третьою особою, то боржник сплачує, відповідно, менші збитки кредиторові; крім того, він може клопотати перед судом про зменшення штрафних санкцій.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Представник відповідача у судовому засіданні вказав на те, що порушення зобов'язання виникло внаслідок незадовільного фінансового стану підприємства, що стягнення штрафних санкцій та пені ще суттєво погіршить фінансове становище відповідача та буде мати негативні наслідки.

Однак зазначені доводи не можуть бути прийняти до уваги суду, у зв'язку з наступним.

В силу статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Санкції за прострочу виконання грошових зобов'язань передбачені статтями 217, 230, 231 ГК України.

При цьому, частина перша статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Отже, відсутність вини відповідача у виникненні боргу перед позивачем не є винятковим випадком, за наявності якого можливо зменшити розмір штрафних санкцій.

Зазначеної позиції дотримався Вищий господарський суду України у постанові від 23.02.2010 №37/134-09.

Крім того, суд вважає, що розмір штрафних санкцій не є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобов'язання.

В матеріалах справи відсутні належні докази, на підтвердження наявності виняткових обставин, які призвели до порушення відповідачем грошового зобов'язання, доказів його майнового стану, скрутного становища, ступеня зобов'язання, а також намагання відповідача сплатити заборгованість у період прострочення зобов'язання.

Тобто відповідач не надав суду доказів наявності таких виняткових обставин, у той час, як відповідно до статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, суд приймає до уваги пояснення позивача, що за спірним договором постачався імпортований природний газ, який позивач закуповує за зовнішньо економічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків та жорстокі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України. Тобто, позивач, як державне підприємство, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави щодо зменшення розміру штрафних санкцій в розумінні статті 511 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 ГПК України.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 51 939 477,40 грн.: з яких 42 951 414,92 грн. - сума основного боргу, 1 408 349,15 грн. - 3 % річних, 3 959 860,21 грн. - 7 % штраф, грн. 3 619 853,12 - пеня.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2; ідентифікаційний код 03358357; р/р 2600030131378 у ВАТ "Ощадбанк", МФО 324027, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний номер 20077720, р/р 26002301921 у ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 300465, або на інші рахунки) заборгованість у розмірі 51 939 477,40 грн. (п'ятдесят один мільйон дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста сімдесят сім грн. 40 коп.): з яких 42 951 414,92 грн. (сорок два мільйона дев'ятсот п'ятдесят одна тисяча чотириста чотирнадцять грн. 92 коп.) - сума основного боргу, 1 408 349,15 грн. (один мільйон чотириста вісім тисяч триста сорок дев'ять грн. 15 коп.) - 3 % річних, 3 959 860,21 грн. (три мільйона дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят грн. 21 коп.) - 7 % штраф, 3 619 853,12 грн. (три мільйона шістсот дев'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят три грн. 12 коп.) - пеня, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 68 475,90 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят п'ять грн. 90 коп.)

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.08.2013.

Суддя Ю.В. Лотова