Рішення № 33026905, 15.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13300/13 15.08.13

За позовом Державного підприємства «Придніпровська залізниця»

До Державного агентства резерву України

Про стягнення 163 553,07 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача не з'явився

Від відповідача Солдатов Є.Г. - по дов. № 472/0/4-13 від 11.02.2013

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства «Придніпровська залізниця» до Державного агентства резерву України про стягнення 163 553,07 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг від 07.05.2003.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 порушено провадження у справі № 910/13300/13 та призначено справу до розгляду на 15.08.2013.

Позивач в судове засідання 15.08.2013 не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.07.2013 не виконав.

Позивачем 07.08.2013 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю направити в судове засідання представника, який з 12.08.2013 по 23.08.2013 перебуватиме у відпустці.

Суд розглянувши подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи відзначає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на те, що відпустка представника позивача не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку позивач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.07.2013 не виконав.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.08.2013 в усних поясненнях проти задоволення позову заперечував повністю.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника позивача.

В судовому засіданні 15.08.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.05.2003 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (комітет), правонаступником якого є Державне агентство резерву України та Державним підприємством «Придніпровська залізниця» було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Згідно з п. 1.2. договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно затвердженого номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість витрат на утримання матеріальних цінностей за 1-й, 2-й, 3-й квартали 2012 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 163 553,07 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.

Згідно з п. 3.1. договору комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до п 4.1. договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Додатковою угодою від 11.01.2011 сторони погодили річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2011 рік в сумі 145 941,34 грн., в тому числі ПДВ - 24 323,56 грн. (п. 1 додаткової угоди).

Оплата здійснюється на підставі виконаних робіт (п. 2 додаткової угоди).

Сторони встановили, що умови додаткової угоди застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання і діють з 11.01.2011 до 31.12.2011 (п. 3 додаткової угоди).

Згідно з п. 4.3. договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

На виконання умов договору та додаткової угоди позивачем були надані відповідачу такі документи

- звіт про витрати за 1-й квартал в розмірі 78 098,31 грн., акт виконаних робіт за 1-й квартал 2012 року.

- звіт про витрати за 2-й квартал в розмірі 46 195,42 грн., акт виконаних робіт за 2-й квартал 2012 року.

- звіт про витрати за 3-й квартал в розмірі 39 259,34 грн., акт виконаних робіт за 3-й квартал 2012 року.

Вищезазначені акти виконаних робіт за зберігання цінностей за 1-й, 2-й та 3-й квартали на загальну суму 163 553,07 грн., відповідач підписав без зазначення дати та повернув позивачу.

В матеріалах справи наявний лист відповідача № 87/0/4-13 від 08.01.2013, в якому останній повідомив позивача про те, що до затримки в проведенні розрахунків за 1-3 квартали 2012 року призвела відсутність надходжень від реалізації матеріальних цінностей державного резерву та зазначив, що при надходженні зазначених коштів відповідач виконає свої зобов'язання по розрахунку за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-3 квартали 2012 року.

Згідно з п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Пунктом 4.4. договору сторони узгодили, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного відшкодування позивачу витрат за зберігання цінностей за 1-й, 2-й та 3-й квартали 2012 року в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 163 553,07 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 163 553,07 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Державного підприємства «Придніпровська залізниця» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108, код ЄДРПОУ 01073828) 163 553 (сто шістдесят три тисячі п'ятсот п'ятдесят три) грн. 07 коп. основного боргу, 3 271 (три тисячі двісті сімдесят одну) грн. 07 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 19.08.2013.

СуддяВ.В. Сівакова