Постанова № 33019516, 29.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2013 року № 826/10195/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовомПриватного підприємства «Вектор-М»до відповідачаДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013 р. № 0007102208 та № 0007112208

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Приватне підприємство «Вектор-М» звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013 р. № 0007102208 та № 0007112208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 826/10195/13-а та призначено справу до судового розгляду на 11.07.2013 р.

В судовому засіданні 11.07.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 24.05.2013 р. № 0007102208 та № 0007112208;

- стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Вектор-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських відносин з СТОВ «Мрія» за період з 01.12.2011 р. по 31.05.2012 р., відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-ІV, щодо:

- завищення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 20.2 Декларації): за грудень 2011 року на загальну суму 221 630 грн.; за квітень 2012 року на загальну суму 435 760 грн.;

- завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на рахунок платника у банку (ряд. 23.1 Декларації) за січень 2012 року на загальну суму 221 630 грн.;

- завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (ряд. 24 Декларації): за грудень 2011 року на загальну суму 201 444 грн., за січень 2012 року на загальну суму 201 444 грн., за лютий 2012 року на загальну суму 201 444 грн., за березень 2012 року на загальну суму 201 444 грн., за квітень 2012 року на загальну суму 201 444 грн., за травень 2012 року на загальну суму 192 197 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні товару по правовідносинах із контрагентом СТОВ «Мрія», що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість; установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними; відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента; правовідносини відбувалися на підставі договорів, належне виконання яких підтверджується відповідними видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, Актами приймання-передачі, складськими квитанціями, а сплата коштів за такими правовідносинами підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Крім того, як зазначив представник позивача, відповідачем не було надано до матеріалів справи жодних доказів не визначення контрагентом СТОВ «Мрія» податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із ПП «Вектор-М», а отже жодним чином не було доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача з СТОВ «Мрія».

11.07.2013 р. відповідачем до канцелярії суду було подано письмове заперечення проти позову, в якому податковий орган просить суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю, оскільки, на думку відповідача, матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача СТОВ «Мрія», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини СТОВ «Мрія» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

В судове засідання 11.07.2013 р. відповідач не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на неприбуття відповідача в судове засідання 11.07.2013 р., що був повідомлений належним чином, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати адміністративну справу № 826/10195/13-а в порядку письмового провадження.

Про перехід до розгляду зазначеної справи в поряду письмового провадження, відповідача було належним чином повідомлено листом від 11.07.2013 р., що був отриманий відповідачем 15.07.2013 р., та докази зазначеного містяться в матеріалах справи.

Станом на 29.07.2013 р. інших документів від сторін по справі до канцелярії суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ПП «Вектор-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських відносин з СТОВ «Мрія» за період з 01.12.2011 р. по 31.05.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 07.05.2013 р. № 440/22.8/32492828, в якому контролюючим встановлені порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-ІV, щодо:

- завищення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 20.2 Декларації): за грудень 2011 року на загальну суму 221 630 грн.; за квітень 2012 року на загальну суму 435 760 грн.;

- завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на рахунок платника у банку (ряд. 23.1 Декларації) за січень 2012 року на загальну суму 221 630 грн.;

- завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (ряд. 24 Декларації): за грудень 2011 року на загальну суму 201 444 грн., за січень 2012 року на загальну суму 201 444 грн., за лютий 2012 року на загальну суму 201 444 грн., за березень 2012 року на загальну суму 201 444 грн., за квітень 2012 року на загальну суму 201 444 грн., за травень 2012 року на загальну суму 192 197 грн.

В Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом СТОВ «Мрія», щодо постачання (продажу) останнім на користь позивача товару: соняшника.

За наслідками вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 24 травня 2013 року № 0007102208, згідно з яким ПП «Вектор-М» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в розмірі 221 630 грн. та визначено штрафні санкції у розмірі 55 408 грн.;

- від 24 травня 2013 року № 0007112208, згідно з яким ПП «Вектор-М» зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (ряд. 24 Декларації) у розмірі 1 199 423 грн.

Однак, не погоджуючись із такими податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 24.05.2013 р. № 0007102208 та № 0007112208, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем вказаних вимог податкового законодавства, а також висновків про нікчемність правочинів між позивачем та контрагентом СТОВ «Мрія», відповідач в Акті перевірки позивача посилається на:

- акт перевірки № 44/15-6/32492828 від 06.09.2012 р. правомірності нарахування ПП «Вектор-М» бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника за травень 2012 року;

- акт Романівського відділення Баранівської МДПІ від 07.08.2012 року № 407/221/05267280 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки СТОВ «Мрія» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з ПДВ за період з 01.01.2010 р. по 31.05.2012 р.;

- матеріали кримінальної справи № 77-00199.

- документи слідчого Музичука О.В.

На думку податкового органу, наявність в матеріалах справи зазначених документів, а саме: наявність Акта перевірки контрагента СТОВ «Мрія», в якому встановлено неможливість фактичного здійснення СТОВ «Мрія» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, а також наявність порушеної кримінальної справи стосовно фіктивного підприємництва СТОВ «Мрія» та протоколу допиту свідка - засновника та директора СТОВ «Мрія» ОСОБА_1, в якому він зазначає, що не вів господарської діяльності від імені СТОВ «Мрія», (без наявності вироку суду по кримінальній справі) - є достатнім для висновку про фіктивну діяльність контрагента позивача СТОВ «Мрія», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини СТОВ «Мрія» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи, вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та СТОВ «Мрія»;

- відповідачем не було роз'яснено та доведено суду, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені самим же податковим органом в Акті перевірки контрагента позивача СТОВ «Мрія», судові рішення по якому відсутні;

- відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання СТОВ «Мрія», які викладені в Акті його перевірки, визнані в судовому порядку. А відтак, оскільки Акт перевірки це документ який висвітлює позицію контролюючого органу, але не має юридичних наслідків, тому тільки податкові повідомлення-рішення, правомірність прийняття яких встановлюється судом, мають юридичні наслідки і є обов'язковими для виконання судами в своїх рішеннях.

Таким чином, висновки відповідача в Акті перевірки не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та СТОВ «Мрія» з ознаками нікчемності.

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачем Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, не було надано до матеріалів справи документальних підтверджень викладеної в Акті перевірки позиції щодо фіктивної діяльності контрагента позивача СТОВ «Мрія», та завдання шкоди Державному бюджету внаслідок таких взаємовідносин позивача із контрагентом СТОВ «Мрія».

Так зокрема ухвалою суду від 03.07.2013 р. про відкриття провадження у справі № 2а-10195/13/2670 було зобов'язано відповідача надати до матеріалів справи на підтвердження його правової позиції:

- копії декларацій з податку на прибуток, та податку на додану вартість із додатком № 5 за оспорюваний період та інші відомості по платнику податків - контрагенту позивача СТОВ «Мрія»;

- відомості з бази ДПА України щодо визначення контрагентом позивача СТОВ «Мрія» податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем;

- відомості щодо наявності заборгованості в контрагента позивача СТОВ «Мрія» по сплаті податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем;

- відомості щодо наявних основних фондів (складських приміщень, устаткування), транспортних засобів, трудових ресурсів по контрагенту позивача СТОВ «Мрія»;

- копії постанови чи обвинувального вироку суду відносно посадових осіб контрагента позивача СТОВ «Мрія».

Однак, з моменту отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі - 04.07.2013 р. та до моменту розгляду судом зазначеної справи по суті в порядку письмового провадження - 29.07.2013 р., Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС не було виконано вимог ухвали суду від 03.07.2013 р. про відкриття провадження у справі № 826/10195/13-а, та не було надано до матеріалів справи документальних підтверджень викладеної в Акті перевірки позиції щодо фіктивної діяльності контрагента позивача СТОВ «Мрія», та завдання шкоди Державному бюджету внаслідок таких взаємовідносин позивача із контрагентом СТОВ «Мрія», а саме не було надано жодного з перелічених вище документів.

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом СТОВ «Мрія» з матеріалів справи вбачається наступне.

Між ПП «Вектор-М» та СТОВ «Мрія» було укладено ряд договорів поставки соняшника, а саме:

- договір поставки № 271077 від 06.12.2011 р., договір поставки № 271077/1 від 06.12.2011 р., договір поставки № 271094 від 09.12.2011 р., згідно яких ПП «Вектор-М» придбало у СТОВ «Мрія», на умовах ЕХW франко-елеватор ТОВ «Агрофірма «Контрактова» та DDUІ з доставкою на ПрАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод», соняшник на загальну суму 2 538 446,62 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 423 074,44 грн.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Так, в результаті здійснених операцій із контрагентом СТОВ «Мрія», згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту нараховану суму податку на додану вартість в розмірі 423 074 грн.

На підтвердження товарності зазначених операцій з контрагентом СТОВ «Мрія», позивачем до матеріалів справи були надані: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, Акти приймання-передачі, складські квитанції, та платіжні доручення щодо сплати коштів.

Згідно вимог чинного податкового законодавства, та позиції Вищого адміністративного суду, що викладена в його рішеннях, Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, та не є правовим актом індивідуальної дії, а відтак висновки Акта перевірки не можуть апріорі бути доказовою базою при розгляді справи в суді, крім випадків коли факти, встановлені в Акті, підтверджені відповідним судовим рішенням (що набрало законної сили), якого відповідачем в даному випадку надано не було. А отже, висновки, викладені в Акті перевірки, повинні підтверджуватися контролюючим органом в судовому засіданні допустимими доказами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, під час здійснення правовідносин позивача із СТОВ «Мрія», зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, як зазначалося вище, відповідачем не було надано суду доказів щодо невизначення контрагентом позивача СТОВ «Мрія» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із СТОВ «Мрія» було завдано шкоди Державному бюджету.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із СТОВ «Мрія» правочинів, податковий орган посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та СТОВ «Мрія» правочинів недійсними, посилання на їх фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки відповідачем не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та СТОВ «Мрія» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб СТОВ «Мрія», а наявність порушеної кримінальної справи та протоколу допиту свідка не може бути беззаперечною підставою для визнання такого підприємства фіктивним а вчинених ним правочинів - нікчемними.

В інформаційному листі Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, останній звертає увагу на таке:

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 р., господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового облік) платника податків.

Водночас у Інформаційному листі від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11 ВАСУ зазначає, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Також в листі зазначено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Крім зазначеного, ВАСУ дотримується тієї позиції, що не може бути підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

З врахування викладеної правової позиції ВАСУ, норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України, слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки ПП «Вектор-М» соняшника, згідно укладених договорів з СТОВ «Мрія», та які підтверджують реальність здійснення вищезазначених операцій, є:

- договори поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні з відмітками Мелітопольського ОЕЗ про прийняття товару, складські квитанції ТОВ «Агрофірма «Контрактова», акти приймання-передачі, податкові накладні, договір на надання послуг по переробці насіння соняшника, договір складського зберігання зерна та олійних культур, платіжні доручення на оплату товару.

З наведених документів вбачається реальне здійснення господарських операцій, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі ПП «Вектор-М» та його зобов'язаннях платника податків. Наявність зазначених документів спростовує твердження відповідача про безтоварність операцій та доводить дійсність та реальність таких господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей (соняшника).

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно з ст. 215 Цивільного Кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості, немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Констатація контролюючим органом в Акті перевірки платника податків фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях (щодо нікчемності укладених договорів), не може бути взята за основу при визнанні таких угод між суб'єктами господарювання з ознаками нікчемності.

Враховуючи викладене, та зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом СТОВ «Мрія», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності, та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи, а відповідно зазначені суми ПДВ, сплачені по правовідносинах із СТОВ «Мрія», були правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у перевіряємому періоді на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що позивач зобов'язаний нести відповідальність за порушення, встановлені податковим органом по його контрагенту, які не підтверджуються будь-яким іншим чином (зокрема відповідним рішенням суду), крім висновків самого ж податкового органу в Акті перевірки.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

- суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

- суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6 ст. 49 КАС України, особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Особи, які беруть участь у справі, мають право:

- давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

- подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

- висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам.

Проте, як було зазначено вище та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачем Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС не було використано його права щодо документального підтвердження нормативно-правової позиції, викладеної в Акті перевірки та запереченні на позовну заяву, а також не виконано обов'язку щодо надання на вимогу ухвали суду витребовуваних документів, а тому суд розглянув дану адміністративну справу за наявними у ній доказами.

Крім того, суд наголошує на тому, що всіма податковими органами ДПС України при їх роботі застосовується Автоматизована інформаційна система (АІС) «Податки», яка створена для зручнішого, оперативного та всебічного обліку нарахування, надходження податкових платежів та контролю за виконанням податкового законодавства в Україні.

АІС «Податки» включає в себе функціональні підсистеми, комплекси задач, задачі та функції, які використовуються у структурних підрозділах ДПС районного рівня у вигляді системи взаємопов'язаних АРМ спеціалістів-податківців відповідних управлінь:

- АРМ інспектора по обліку (реєстрація платників);

- АРМ обліку надходжень до бюджету («Держдоходи»);

- АРМ реєстрації бухгалтерської звітності;

- АРМ складання звітності;

- АРМ контроль та аудит;

- АРМ «Податки в Україні» (чинні закони України);

- АРМ «Валютна інспекція».

Основними функціями АІС «Податки» є такі:

- облік платників на підставі статутних документів (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і т.ін.);

- збір інформації про відкриття рахунків у банках платниками. Ця функція виконується на підставі письмових повідомлень про відкриття та закриття рахунків, які надходять з банківських установ у триденний термін (згідно з Інструкцією № 3 Національного банку України «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті»);

- отримання інформації про внесення та виключення платників з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України. Ця інформація надходить з органів статистики, районної адміністрації та Арбітражного суду;

- збір інформації про економічну діяльність підприємств. Ці повідомлення формуються на підставі бухгалтерської звітності, яка регулярно надається підприємствами до податкової адміністрації;

- оперативне отримання даних про надходження грошових коштів про сплату податків. Ця інформація подається у формі платіжних повідомлень та реєстру надходжень з банківських установ;

- проведення перевірок правильності сплати податків згідно з планами перевірок та за замовленням;

- формування звітності до Головної, міської та обласної податкової служби;

- економічний аналіз діяльності податкової служби та стану обслуговуваного району.

Інформація, яка була введена і проконтрольована, зберігається в БД, яка далі використовується для отримання всіх видів вихідних документів.

Завдяки автоматизації наведених функцій, створенню на їх базі АІС «Податки» у ДПС районного рівня, працівникам ДПС можливо своєчасно отримувати достовірну та повну інформацію для виконання своїх функціональних обов'язків, що відповідно забезпечує:

- вдосконалення оперативності роботи та продуктивності праці податкових інспекторів;

- підвищення достовірності даних щодо обліку платників податків і ефективності контролю за додержанням податкового законодавства;

- оперативне отримання даних про надходження податків (за кожним платником податків або їх групою, за кожним видом податку або групою податків) за запитом на будь-яку дату обліку на будь-яких вертикальних рівнях системи управління оподаткуванням;

- поліпшення якості та підвищення оперативності бухгалтерського обліку;

- поглиблений аналіз динаміки надходження сум податків і можливість прогнозування цієї динаміки;

- забезпечення повного й своєчасного інформування податкових адміністрацій усіх рівнів про податкове законодавство на будь-яку дату обліку, починаючи з поточної і раніш;

- своєчасне інформування адміністрації території, яка обслуговується ДПС, про надходження податків і додержання податкового законодавства;

- скорочення обсягу паперового документообігу;

- підвищення оперативності та якості рішень, які приймаються щодо керування оподаткуванням з метою підвищення ефективності його функціонування.

Таким чином, завдяки функціонуванню зазначеної інформаційної системи АІС «Податки», в податкових органів всіх рівнів ДПС України є можливість вільно отримувати та відповідно надавати на вимогу суду необхідну інформацію щодо стану визначення та сплати суб'єктами господарювання податкових зобов'язань до Державного бюджету, та звітування суб'єктами господарювання до податкових органів щодо наявності матеріальних та трудових ресурсів для здійснення задекларованих видів діяльності.

Проте, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС, в порушення вимог ч. 1, ч. 4 ст. 71 КАС України, що зобов'язують суб'єкта владних повноважень надавати до матеріалів справи всі документи та докази на підтвердження правової позиції, які можуть бути використані судом при розгляді справи, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, не було надано до матеріалів справи документальних підтверджень викладеної в Акті перевірки позиції щодо фіктивної діяльності контрагента позивача СТОВ «Мрія» (яка б підтверджувалась відповідним рішенням (вироком) суду), та завдання шкоди Державному бюджету внаслідок таких взаємовідносин позивача із контрагентом СТОВ «Мрія» (яка б підтверджувалась даними (податковими деклараціями) щодо не визначення та не сплати до бюджету податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем).

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 112 11 13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», вбачається тенденція до індивідуалізації кваліфікації дій платників податків з формування податкового кредиту з ПДВ з огляду на добросовісність такого платника. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника ПДВ його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента. При цьому обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, необхідно з'ясувати з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Так, згідно даних із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на час здійснення правовідносин із позивачем, його контрагент СТОВ «Мрія» не був ліквідованим та не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, а відповідно здійснював свою господарську діяльність.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 71 КАС України, не виконав вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо надання відповідних документів на підтвердження його правової позиції, та не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013 р. № 0007102208 та № 0007112208.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013 р. № 0007102208 та № 0007112208.

Зважаючи на викладене, та керуючись ч. 6 ст. 71 КАС України, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 24.05.2013 р. № 0007102208 та № 0007112208.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Вектор-М» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 294 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 29.07.2013 р.