Ухвала суду № 33018558, 16.08.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви без розгляду

16.08.2013р. № 905/5864/13 Суддя господарського суду Донецької області Фурсова С.М., розглянувши матеріали позовної заяви служби автомобільних доріг у Донецькій області (83001, місто Донецьк, проспект Комсомольський, будинок № 6-А; код ЄДРПОУ – 25946285)

до приватного акціонерного товариства «Геркулес» (83062, місто Донецьк, вулиця Клінічна, будинок № 8; код ЄДРПОУ – 25117467)

Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок № 75)

про стягнення 59 249,38 гривень, -

В С Т А Н О В И В :

Служба автомобільних доріг у Донецькій області звернулася до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути у солідарному порядку з приватного акціонерного товариства «Геркулес» та Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» матеріальну шкоду в розмірі 59 249,38 гривень.

Дослідивши матеріали позовної заяви і додані до неї документи, господарським судом встановлено, що матеріали позовної заяви подані з недодержанням вимог статей 54, 56 та пункту 2 частини першої, частини третьої статті 57 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) в зв’язку з чим позовна заява підлягає поверненню без розгляду з наступних підстав.

По-перше, частиною першою статті 54 ГПК України передбачено, що позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноваженою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

Наявність одного приводу для порушення справи не є достатнім. Позовна заява подається до господарського суду з дотриманням певних правил. Правила подання позовної заяви включають положення про її форму і зміст (стаття 54 ГПК України).

Для прийняття справи до провадження господарському суду необхідно перевірити відповідність позовної заяви за її формою і змістом вимогам законодавства, оскільки дотримання належної форми позовної заяви і відповідність змісту вимогам закону мають суттєве значення для підготовки судової справи до розгляду, а також наступного правильного та швидкого розгляду справи в засіданні господарського суду.

Закон потребує суворої відповідності позовної заяви вимогам, що вказані в статті 54 ГПК України.

Частиною третьою статті 57 ГПК України передбачено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідно до вимог статті 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», наявність на позовній заяві факсимільного підпису означає, що вона не підписана особою, яка має право її підписувати, і підлягає поверненню. Такі ж наслідки настають, коли в позовній заяві відсутні відомості про прізвище та посаду керівника юридичної особи або до позовної заяви не додано належні документи на підтвердження повноважень особи, що підписала цю заяву як представник позивача в господарському суді (частини третя – шоста статті 28 ГПК), і на ці документи немає посилання.

З приписів вказаних правових норм випливає, що у випадку підписання позовної заяви посадовою особою підприємства, остання (особа) зобов’язана надати докази щодо своїх повноважень.

Натомість, в порушення наведених вище законодавчих і рекомендаційних приписів, вказана заява підписана особою посадове становище якої не підтвердженого жодним доказом, тобто відсутні відомості щодо ідентифікації зазначеної особи.

По-друге, відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, найменування (для юридичних осіб) сторін, їх місцезнаходження, ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності.

Згідно частини першої 1 статті 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.

Найменування юридичної особи – це її ідентифікуюча ознака. Найменування складається з двох частин: організаційно – правової форми і назви. Назва це індивідуальна частина найменування.

Повне найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах, змінах до них, усіх офіційних документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості, зокрема, про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування.

В позовній заяві в якості повного найменування відповідача-2 вказано – Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», однак з даних офіційного джерела, а саме інформаційно-ресурсного центру www.http://irc.gov.ua вбачається, що повним найменуванням відповідача є відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»; відсутній ідентифікаційний код відповідача-2.

Слід відзначити, що організаційно-правова форма сторін повинна вказуватись повністю, так як є складовою частиною найменування юридичної особи.

Наведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеної в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема, абзацу першого пункту 3.5, де зазначено, що недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. Так, позовна заява підлягає поверненню без розгляду, якщо позивачем не вказано повне найменування сторін та їх поштових адрес, до позовної заяви не додано доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини або позовну заяву підписано не уповноваженою належним чином особою чи особою, посадове становище якої не вказано, або прокурор не зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах, або позовна заява не підписана позивачем.

Господарський суд відзначає, що під час подання позову заявник позову мав використовувати повну назву (найменування) відповідача-2 та зазначити його ідентифікаційний код, а отже, зазначені в позовній заяві відомості носять неповний характер.

Проаналізувавши всі наведені вище обставини, господарський суд дійшов висновку, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню, якщо вона за формою і змістом не відповідає вимогам статей 54-58 ГПК України.

По-третє, відповідно до частини першої статті 56 ГПК України (зі змінами, внесеними згідно із законами України від 13.05.1997 № 251/97-ВР, від 19.05.2011 № 3382-VI) позивач, прокурор чи його заступник зобов’язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

Пунктом 2 частини першої статті 57 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Згідно пункту 2 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, документ, що підтверджує надання послуг поштового зв’язку є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Так, в силу статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, належним доказом відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, є опис вкладення із зазначенням переліку відправлених документів та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) надані в оригіналі.

Такі приписи згаданих норм мають на меті забезпечення, як конституційних засад змагальності сторін та рівності усіх учасників процесу перед законом і судом (пункти 2, 4 частини третьої статті 129 Конституції України), так і аналогічних приписів статей 4-2, 4-3 ГПК України.

На стадії прийняття позовної заяви до розгляду та порушення провадження у справі, господарський суд має бути впевнений у тому, що зазначені засади не були порушені заявником позову.

Крім того, пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи – підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»).

Положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» передбачено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу – підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Як вбачається з даних вищезазначеного інформаційно-ресурсного центру, юридичною адресою (місцезнаходженням) відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» є: 02081, місто Київ, вулиця Здолбуновська, будинок № 7-Д.

Проте, заявником позову до позовної заяви в якості доказу надіслання на адресу відповідача-2 копії позовної заяви і доданих до неї документів додано опис вкладення, який свідчить про надсилання відповідачу відповідних документів на іншу адресу, а саме: 01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 75, що не є належним доказом виконання позивачем вимог частини першої статті 56 ГПК України.

Наявний в матеріалах позовної заяви фіскальний чек № 1000 від 06 серпня 2013 року, з якого вбачається здійснення заявником позову операції з поштового пересилання кореспонденції також не може свідчити про виконання вищезгаданих вимог процесуального закону.

Інших доказів, що підтверджують отримання відповідачем-2 копії позовної заяви і доданих до неї документів, матеріали позовної заяви не містять.

Господарський суд зазначає, що національним законодавством України (стаття 56 ГПК України) передбачено забезпечення права відповідача на інформацію про подану позовну заяву та ознайомлення з її змістом і доданими документами, а також передбачено механізм реалізації такого права – шляхом встановлення обов’язку позивача надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів до порушення провадження у справі.

Зазначені обставини є суттєвими, оскільки нормами статті 59 ГПК України передбачено право відповідача після одержання ухвали про порушення провадження у справі, надати суду відзив на позовну заяву, тоді як у даному випадку відповідач-2 позбавляється можливості підготувати обґрунтовані заперечення на позовну заяву з урахуванням усіх обставин, на які посилається заявник позову.

При цьому, пункт 4 частини першої статті 65 ГПК України надає можливість судді витребувати від сторін лише ті документи, які можуть бути необхідні саме для вирішення спору.

За приписами абзацу першого цієї статті вказані у ній дії судді мають на меті виключно забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору.

Документи, що підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви з усіма додатками безпосередньо не пов’язані з вирішенням спору.

Як зазначено у статті 38 ГПК України, господарський суд обмежений у праві самостійного витребування доказів. Тому суд, у разі порушення позивачем статті 56 ГПК України, не має права скористуватися приписами статей 38, 65 ГПК України, а навпаки є зобов’язаним виконати вимоги статті 63 зазначеного Кодексу.

Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

Отже, право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції, включає в себе обов’язок позивача належним чином інформувати відповідача про подання позову до суду шляхом направлення на його адресу копії позовної заяви з додатками. При цьому, таке інформування повинно бути здійснене позивачем до порушення судом провадження у справі. Тому порушення провадження у справі до виконання позивачем вказаного обов’язку, не буде відповідати статті 6 Конвенції.

Також господарський суд зазначає, що згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 04.12.2012 у справі № 5/5005/7237/2012, виконання позивачем вимог процесуального законодавства, які він зобов’язаний вчиняти до подання позову, не може здійснюватися після порушення провадження у справі.

По-четверте, пункт 4 частини другої статті 54 ГПК України вимагає, якщо позов подано до кількох відповідачів, викладення змісту позовних вимог щодо кожного з них.

Як вбачається з позовної заяви № 013-2161 від 01 серпня 2013 року відповідачем-1 зазначено приватне акціонерне товариство «Геркулес» та відповідачем-2 – Національну акціонерну страхову компанію «Оранта». Заявником позову визначено ціну позову 59 249,38 гривень, в прохальній частині позову просить стягнути з відповідачів матеріальну шкоду у солідарному порядку. При цьому позовні вимоги заявника позову не мають нормативно-правового обґрунтування позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

По-п’яте, відповідно до пункту 5 частини другої статті 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно пункту 4 частини першої статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Однак, всупереч наведених норм чинного законодавства, позивачем до позовної заяви не було додано доказів в обґрунтування викладених у позовній заяві обставинам.

При викладені обставин справи, заявник посилається на протоколи про адміністративне правопорушення АН1 № 281566 від 23.02.2011 та АН1 № 281565 від 23.02.2011. У додатках до позовної заяви вказано лише один із зазначених протоколів, при дослідженні доданих документів встановлено наявність протоколу про адміністративне правопорушення АН1 № 281566 від 23.02.2011 та відсутність протоколу про адміністративне правопорушення АН1 № 281565 від 23.02.2011.

В заяві міститься посилання на умови договору ДП «Донецький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» №2-4 від 13.01.2011 про закупівлю послуг за державні кошти. Зазначені документи також відсутні у доданих до позовної заяви матеріалах.

Стаття 1 ГПК України встановлює, що підприємства, установи організації, інші юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Підставою позову є відшкодування власнику майна або уповноваженому ним органу матеріальної шкоди, а саме виконаних робіт з відновлення пошкоджених 68 погонних метрів подвійного металевого бар’єрного огородження. Як вбачається зі змісту позовної заяви, автомобільна дорога, складовою частиною якої є зазначене пошкоджене огородження, є державною власністю, що закріплена за службою автомобільних доріг у Донецькій області на праві оперативного управління та значиться на її балансі.

Однак, в порушення діючого законодавства заявником позову не наведено та не надано доказів, які підтверджують наявність його права власності або оперативного управління на спірне пошкоджене майно, а відповідно й порушення саме його такого права або інтересу.

Заявником позову у позовній заяві зазначено, що служба автомобільних доріг у Донецькій області є державною організацією, яка належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України, підвідомча йому та здійснює функції з управління. Заявником позову не надано жодного документу на підтвердження його правого статусу, зокрема того, що він є самостійною юридичною особою, а не відокремленим підрозділом.

Також, у позові зазначено, що служба автомобільних доріг у Донецькій області є одержувачем бюджетних коштів. Документів на підтвердження цього факту не долучено.

Статтею 4-3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

При цьому статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Тобто, право на судовий захист, передбачений Конституцією України, не позбавляє заявника позову необхідності дотримуватись вимог Господарського процесуального кодексу України щодо встановленого порядку подання позовної заяви.

При чому, відповідно до законодавчої техніки, використаної при конструюванні статті 63 ГПК України, повернення позовної заяви без розгляду у вказаному випадку є не правом, а обов’язком суду.

Таким чином, позовна заява подана без додержання вимог статей 54, 56 та 57 ГПК України та відповідно до приписів пунктів 1, 2 та 6 частини першої статті 63 ГПК України підлягає поверненню заявнику позову без розгляду.

Слід відзначити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення, що узгоджується з приписами частини третьої статті 63 ГПК України.

Згідно приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір.

Сплачений платіжним дорученням № 4036 від 02 серпня 2013 року судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень підлягає поверненню, відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», керуючись пунктом 1, 2, 6 частини першої статті 63, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

У Х В А Л И В :

Позовну заяву служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення 59 249,38 гривень – повернути без розгляду.

Повернути службі автомобільних доріг у Донецькій області (83001, місто Донецьк, проспект Комсомольський, будинок № 6-А; код ЄДРПОУ – 25946285) з державного бюджету України суму судового збору у розмірі 1 720,50 гривень, сплаченого відповідно до платіжного доручення № 4036 від 02 серпня 2013 року.

Додаток на адресу служби автомобільних доріг у Донецькій області позовна заява з доданими до неї документами всього на 18-ти аркушах, у тому числі оригінал платіжного доручення № 4036 від 02 серпня 2013 року на суму 1 720,50 гривень.

Суддя С.М. Фурсова