Постанова № 33017790, 31.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2013 року місто Севастополь 10 год. 55 хв. Справа №827/1300/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді - Водяхіна С.А.,

секретар - Прокопенко О.О.

за участю:

представників позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Цар Хліб» - Станіславської Павліни Михайлівни, паспорт серії НОМЕР_1, виданий гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі 20 січня 1998 року, довіреність від 13 червня 2013 року б/н;

представників відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби - Летючої Діани Геннадіївни, довіреність від 06 березня 2013 року № 480/9/10-039,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цар Хліб» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Публічне акціонерне товариства «Цар Хліб» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 січня 2013 року № 000003/0222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 6 519 грн. 75 коп., у тому числі за основним платежем - 5 515 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 004 грн. 75 коп., та № 000004/0222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 9 351 грн. 25 коп., у тому числі за основним платежем - 7 788 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 563 грн. 50 коп.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 20 травня 2013 року відкрито провадження у справі № 827/1300/13-а, закінчено підготовче провадження у адміністративній справі № 827/1300/13-а та справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 24 липня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Цар Хліб» було реорганізовано шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю «Цар Хліб», яке згідно з пунктом 1.1 розділу І Статуту є правонаступником усіх прав та обовязків Публічного акціонерного товариства «Цар Хліб».

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом безпідставно зроблений висновок про заниження об'єкту оподаткування з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки позивачем при проведені перевірки надані всі необхідні належним чином оформлені документи, у тому числі податкові та видаткові накладні, що підтверджують правомірність віднесення Публічним акціонерним товариством «Цар Хліб» сум по операціях з Приватним підприємством «Кримторг» та Колективним підприємством «Альянс» до складу валових витрат та податкового кредиту. Представники позивача зазначають, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, усі укладені між сторонами угоди є дійсними якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Отже, оскільки укладені між позивачем та контрагентами договори не віднесені до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угод недійсними відсутні, придбання товару та робіт оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, тому висновки податкового органу про нікчемність правочинів не підтверджуються матеріалами перевірки.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що оскільки між сторонами (позивачем та його контрагентами ПП «Кримторг» та КП «Альянс») фактично господарські операції не здійснювались, роботи ПП «Кримторг» та КП «Альянс» не виконувались, ПАТ «Цар Хліб» грошові кошти за операціями з ПП «Кримторг» та КП «Альянс» перераховувало без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що підтверджується актами про неможливість проведення зустрічних звірок та вироком, тому таки дії підприємства призвели до завищення витрат та податкового кредиту, що, у свою чергу, призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Відповідач наголошував, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди контрагентам. У задоволенні позову просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби у період з 13 грудня 2012 року по 19 грудня 2012 року на підставі наказу керівника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 11 грудня 2012 року № 1434 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Цар Хліб» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операції з Приватним підприємством «Кримторг» та Колективним підприємством «Альянс» за період діяльності з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 років.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 21 грудня 2012 року № 151/22-2/32496670/10, у якому зафіксовані порушення:

- заниження податку на прибуток всього у сумі 7 788,0 грн., у тому числі по податковим періодам: за 4 квартал 2009 у сумі 5 667,0 грн., за 2010 рік у сумі 315,0 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 658,0 грн., за 2 - 4 квартали 2011 у сумі 880,0 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 268,0 грн., в результаті порушень пункту 1.31 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України у зв'язку з нікчемністю операцій з ПП «Кримторг» та КП «Альянс», порушуючи статті 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України) по правочинам здійснених з контрагентом - постачальником ПП «Кримторг» та КП «Альянс», що в результаті призвело до завищення валових витрат ПАТ «Цар Хліб» у сумі 31 661,0 грн., в тому числі по податковим періодам: за 4 квартал 2009 у сумі 22 667,0 грн., за 2010 рік у сумі 1 258,0 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 2 632,0 грн., за 2 - 4 квартали 2011 у сумі 3 828,0 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 1 276,0 грн.

- заниження податку на додану вартість всього у сумі 10 049,0 грн., у тому числі по податковим періодам: жовтень 2009 у сумі 3 467,0 грн., листопад 2009 у сумі 1 067,0 грн., березень 2011 у сумі 1 500,0 грн., вересень 2011 у сумі 4 015,0 грн. у порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України по операціям придбання товарів та послуг від ПП «Кримторг» та КП «Альянс», які визнані нікчемними, порушуючи статті 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України) по правочинам здійснених з контрагентом - постачальником ПП «Кримторг» та КП «Альянс», що в результаті призвело до завищення податкового кредиту 10 049,0 грн., в тому числі по податковим накладним, виписаним ПП «Кримторг» на адресу ПАТ «Цар Хліб» на товари та послуги на суму 4 533,0 грн., в тому числі: жовтень 2009 в сумі 3 467,0 грн., листопад 2009 у сумі 1 067,0 грн., по податковим накладним, виписаним КП «Альянс» на адресу ПАТ «Цар Хліб» на товари та послуги на суму 5 515,0 грн., в тому числі: березень 2011 у сумі 1 500,0 грн., вересень 2011 у сумі 4 015,0 грн.

Висновки про порушення позивачем вимог цивільного та податкового законодавства зроблені посадовими особами відповідача на підставі актів, складених податковими органами, від 06 квітня 2012 року № 22/22/32271261 та від 11 квітня 2012 №36/22/32468182 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Кримторг» та КП «Альянс» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх вигляду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року, а також на підставі матеріалів кримінальної справи, порушеної за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності: ТОВ «Бренд строй», ПП «Скипер», ПП «Комманд», ПП «Мобкримторг», ПП «Визит Торг», ТОВ «БК «Акрополь», ПП «Базис Торг», ТОВ «Аквамарин», ПП «Евроградстрой», Фірма «Капітель Плюс», КП «Альянс», ПП «Пан Буд», ПП «Ротонда Торг», ПП «Габарит Груп», ТОВ БВП «Строитель Плюс», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Гранд-М», ПП «Райс-М», ПП «Грандпродукт», ПП «Сіті буд», ПП «Добре місто», ПП «Нантехімідж», ПП «Кримторг», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Тонар-Крим», ТОВ «Кримстройіндустрія», ПП «Прима Торг», ТОВ «ТМ-Компані», ПП «Беллатрикс», ПП «Севелітстрой», ПП «Мастер Торг», з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягла в сприянні директору ТОВ «Союз КДС» в мінімізації ним податкових зобов'язань, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ «Союз КДС», що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених статтею 28, частиною другою статті 205, частиною другою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.

Відповідно до вказаних матеріалів, органами Державної податкової служби та досудового слідства внаслідок аналізу фінансово-господарської діяльності, первинних фінансових документів вищезазначених контрагентів та пояснень свідків, наданих в межах порушеної кримінальної справи, зроблено висновок про наявність в їх діяльності ознак фіктивності, передбачених статтею 55-1 Господарського кодексу України, відсутність факту реального придбання або продажу товарів чи послуг, та, як слідство, не підтверджено реальність проведених господарських операцій ПП «Кримторг» та КП «Альянс» з контрагентами-покупцями та постачальниками за цей період.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя 04 січня 2013 року були прийняті податкові повідомлення-рішення № 000003/0222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 6 519 грн. 75 коп., у тому числі за основним платежем - 5 515 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 004 грн. 75 коп., та № 000004/0222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 9 351 грн. 25 коп., у тому числі за основним платежем - 7 788 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 563 грн. 50 коп.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби у м. Севастополі та Державної податкової служби України.

Рішеннями Державної податкової служби у м. Севастополі від 29 січня 2013 року за вих. № 172/10/10.2-21 та Державної податкової служби України від 11 березня 2013 року за вих. № 4006/6/10-2115 скарги ПАТ «Цар Хліб» було залишено без задоволення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв на час виникнення спірних відносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з підпунктами 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2. статті 7 цього Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно зі статтею 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати складаються з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг); інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу (інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат) крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «г» підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Згідно з підпунктами 138.4, 138.5 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Пунктом 140.2 статті 140 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до підпункту 139.1.1 та підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат - витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пункти 152.1, 152.3 статті 152 Податкового кодексу України визначають, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Згідно з підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу (орендарю).

Порядок формування податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду: у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

В силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом наведених норм законодавства наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Необхідною умовою для віднесення понесених при придбанні товарів (робіт, послуг) витрат та сплачених у ціні цих товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу витрат виробництва та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в господарській діяльності. Отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.

В свою чергу, відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до статті 184 розділу V Податкового кодексу України реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних (пункт 184.5 статті 185 Податкового кодексу України).

У ході судового розгляду встановлено, що у жовтні та листопаді 2009 року Приватне підприємство «Кримторг» поставляло на адресу Публічного акціонерного товариства «Цар Хліб» матеріали на загальну суму 27 200,01 грн., в тому числі податок на додану вартість 4 533,34 грн.

У бухгалтерському обліку позивача взаємовідносини з ПП «Кримторг» відображені проводками: Д-т 20 «матеріали» К-т 63.1 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» - вартість придбаних матеріалів без ПДВ; Д-т 64 «податковий кредит», К-т 63.1 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» - ПДВ у сумі придбання робот; Д-т 63.1 «розрахунки з вітчизняними постачальниками», К-т 311 «розрахунки у національній валюті» - оплата. Оплата проведена в сумі 27 200,01 грн., в тому числі ПДВ 4 533,34 грн.

Документи, що підтверджують постачання товарів, в тому числі податкові накладні до перевірки та до матеріалів справи не надані, в зв'язку з їх знищенням згідно акту про знищення документів від 30 серпня 2010 року.

Відповідно до пп.20.1.27, 20.1.28 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право визначати у визначених цим Кодексом випадках суми податкових та грошових зобов'язань платників податків, та застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції.

Стаття 102 Податкового кодексу України встановлює, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації …, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано (102.2.1); посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили (102.2.2).

Відповідно до п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

При цьому, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим законодавством розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Тобто, норми Податкового кодексу України встановлюють, що податкове (грошове) зобов'язання визначається (нараховується) податковим органом за попередній звітний (податковий) період, який не перевищує 1095 днів, шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення.

Як свідчить акт від 21 грудня 2012 року № 151/22-2/32496670/10 документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Цар Хліб» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операції з ПП «Кримторг» та КП «Альянс» проведена за період діяльності з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року.

Перевіркою встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень та листопад 2009 року по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Кримторг», тобто без врахування строку давності, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України.

При цьому, судом встановлено, що податковим повідомлення-рішенням від 04 січня 2013 року № 000003/0222 позивачу не було донараховано податок на додану вартість у зв'язку зі встановленням заниження податкового зобов'язання з цього податку за жовтень - листопада 2009 року.

Крім того, суд зазначає, що період жовтень, листопад 2009 року вже був предметом перевірки відповідача, що підтверджується актом про результати планової виїзної перевірки ВАТТ «Цар Хліб» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Порушень формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями між ВАТ «Цар Хліб» та ПП «Кримторг» ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя ДПС не встановлено.

30 листопада 2009 ПАТ «Цар Хліб» укладено з ВАТ «Енергетична компанія «Севастопольенерго» договір № 25009-1696 про реалізацію технічних умов та отримано технічні умови від 30 листопада 2009 року № 1696/08 приєднання до електричних мереж електроустановок об'єкта.

15 квітня 2010 року ПАТ «Цар Хліб» укладено з ВАТ «Крименерго» договір про приєднання до електричних мереж та отримано технічні умови № 117 на об'єкт в м. Євпаторії по пр. Перемоги.

15 червня 2010 року ПАТ «Цар Хліб» укладено з ВАТ «Крименерго» договір про приєднання до електричних мереж та отримано технічні умови від 15 червеня 2010 року № 241 на об'єкт в м. Євпаторії по вул. Некрасова, біля дому 92.

Також судом встановлено, що між позивачем та КП «Альянс» існували господарські відносини, а саме: 06 липня 2010 року було укладено договір підряду № 918 та договір підряду № 919, за умовами яких КП «Альянс» на замовлення ПАТ «Цар Хліб» забезпечує у відповідності з умовами договорів організацію робіт з устрою енерговведення на торговельних точках позивача: м. Євпаторія вул. Некрасова, 92 та пр. Перемоги, 30. Строк виконання робіт 20 днів з моменту отримання оплати. Договірна ціна є твердою та складає 7 159,78 грн. за договором № 918, у тому числі ПДВ - 1 193,30 грн., та 7 933,38 грн. за договором № 919, у тому числі ПДВ - 1 322,23 грн., відповідно. Оплата здійснюється в повному обсязі в строк не пізніше 20 днів з моменту підписання договору. Прийом-передача робіт здійснюється шляхом підписання акту прийомки виконаних підрядних робіт.

На підтвердження виконання зазначених договорів між КП «Альянс» та ПАТ «Цар Хліб» складено акти прийомки-передачі виконаних робіт від 30 липня 2010 року та 20 жовтня 2010 року на загальну суму 33 093,16 грн. Також до матеріалів справи залучено довідки про виконання технічних умов № 117 та № 241, згідно з якими на об'єктах в м. Євпаторії по пр. Перемоги, 30 та вул. Некрасова, 92 технічні умови ПАТ «Цар Хліб» виконані, роботи виконувались КП «Альянс»; схеми підключення до електромереж на зазначених об'єктах, паспорта на встановлені лічильники, а також акти розмежування балансової належності та відповідальності за експлуатацію обладнання, електромережі між РЕС та споживачем.

Факт перерахування коштів на розрахунковий рахунок КП «Альянс» у сумі 33 093,16 грн. підтверджується банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача.

КП «Альянс» виписало на адресу ПАТ «Цар Хліб» наступні податкові накладні: від 29 липня 2010 року № 2475 на суму 7 933,33 грн., у тому числі ПДВ - 1 322,23 грн., від 29 липня 2010 року № 2474 на суму 7 159,78 грн., у тому числі ПДВ - 1 193,30 грн., від 22 вересня 2010 року № 3467 на суму 9000,00 грн., у тому числі ПДВ 7500,00 грн., від 29 жовтня 2010 року № 4037 на суму 9000,00 грн., у тому числі ПДВ - 1500,00 грн.

Отже, зазначене свідчить про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем і Приватним підприємством «Кримторг» та Колективним підприємством «Альянс», що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема укладеними відповідно до вимог чинного законодавства договорами, належним чином оформленими первинними документами у межах виконання господарських операцій, розрахунковими документами, доказами пов'язаності господарських операцій з власною господарською діяльністю позивача та його контрагентів тощо. Вказані докази свідчать про виникнення змін в структурі активів (майновому стані) та зобов'язань, як виконавців робіт, так й замовників, тобто підтверджують реальність господарської операцій.

Щодо посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, на акти про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «Кримторг» та КП «Альянс», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 № 1232 затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, пункти 6, 7 якого встановлюють, що у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, необхідної для проведення зустрічної звірки, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України та статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» з метою впровадження єдиного порядку направлення та обліку запитів на проведення зустрічних звірок, оформлення, накопичення та реалізації їх матеріалів органами державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 № 236 затверджені Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, пункт 4.4 яких визначає, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України. При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу ДПС забезпечує проведення такої звірки.

Згідно з пунктом 7.1 Методичних рекомендації результати лише проведеної зустрічної звірки суб'єкта господарювання підлягають врахуванню в результатах перевірки платника податків органом Державної податкової служби - ініціатором та долучаються до матеріалів такої перевірки.

Отже, лише результати проведеної зустрічної звірки, в ході якої співставляються данні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків, якими є довідка, можуть бути використані податковим органом при перевірці інших платників податків.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби довідок про проведення зустрічних звірок ПП «Кримторг» та КП «Альянс» суду не надано.

Також судом не приймаються до уваги посилання відповідача на матеріали кримінальної справи, порушеної за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, що знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Так, відповідно до частини другої статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

На час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень, вирок суду у зазначеній кримінальній справі був відсутній.

Під час судового розгляду справи представником податкового органу надано вирок Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року у справі № 123/3318/13-к відносно ОСОБА_4, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 22.03.2013 року між старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 та підозрюваною ОСОБА_4

Так, ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального Кодексу України та призначене їй узгоджене покарання за вказаною статтею у виді штрафу у розмірі 68 000 гривень.

Як зазначено в установчій частині вироку, впродовж 2009-2010 років ОСОБА_4, за попередньою змовою з іншою особою та іншими особами (досудове розслідування стосовно яких провадиться окремо), діючи умисно, здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб. З цією метою, ОСОБА_4 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб) засновником яких вона була особисто, а саме: ВВП «Строитель плюс» (31263808), КП «Альянс» (32468182), ПП «Севелітстрой» (35096833), ПП «Кримторг» (32271261) та ПП «Кримспецтехнолоджи» (36693441).

Використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних ОСОБА_4 з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: - генеральному директору TOB «Союз КДС» ОСОБА_6, в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 693 776,40 гривень; - головному бухгалтеру ПАТ «Крименерго» в період з вересня 2009 p по листопад 2010 р. в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 326 167,60 гривень; - директору ТОВ «Південна будівельна компанія» ОСОБА_7, за період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплата податків, внаслідок чого до державного бюджет України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 656 539,00 гривень; - директору ТОВ «Кримкомплекс» ОСОБА_3 та головному бухгалтеру даного підприємств ОСОБА_8 в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплаті податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 46 001 ,00 гривні; - директору TOB «Будком» ОСОБА_9, за період з квітня 2009 року по листопад 2010 р. в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 473320,38 грн.

Судом встановлено, що вироком суду не встановлено обставин щодо фіктивності (нереальності) правочинів між ПАТ «Цар Хліб» та ПП «Кримторг», та КП «Альянс» та фактичного непостачання ПП «Кримторг» на адресу ПАТ «Цар Хліб» товарів або не виконання КП «Альянс» для ПАТ «Цар Хліб» підрядних робіт, а тому даний вирок не є обов'язковим для суду у даних спірних правовідносинах в силу частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати на податковий кадети за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Така правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України(загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

До того ж, 01 січня 2011 року частину другу статті 228 Цивільного кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року (зміна редакції статті 228 Цивільного кодексу України), правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, не є у розумінні Цивільного кодексу України нікчемним правочином, тобто є оспорюваним правочином. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції суду.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган робить висновок про відсутність у позивача при укладені договорів наміру створення правових наслідків, тобто про фіктивність даних угод.

Таким чином, відповідач ототожнює два різних поняття: нікчемність та фіктивність правочину.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним.

Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних.

Частиною другою зазначеної статті Цивільного кодексу України визнання таких угод недійсними віднесено виключно до прерогативи суду.

Разом з цим, Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби рішень судів про визнання угод, укладених позивачем з контрагентами, недійсними за фактом їх фіктивності, не надано.

Крім того, відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів (робіт) у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на придбання товарів та підрядних робіт, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 000004/0222 про донарахування податку на прибуток у загальному розмірі 9 351,50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 000003/0222 у частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 3 375,36 грн. є протиправними і підлягають скасуванню.

Щодо правомірності віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту у розмірі 2 515,53 грн. на підставі податкових накладних, виданих КП «Альянс», суд зазначає наступне.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першого з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу зазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що податкова накладна складається та видається продавцем товару у день виникнення податкових зобов'язань. У свою чергу датою виникнення податкових зобов'язань є будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця або дата відвантаження товарів. При цьому, підставою для включення сум податку на додану вартість у склад податкового кредиту платника податку є податкова накладна, яка виписана виключно платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, колективним підприємством «Альянс» на ім'я публічного акціонерного товариства «Цар Хліб» на виконання договорів підряду від 06 липня 2010 року №№ 918, 919 29 липня 2010 року було виписано податкові накладні № 2474 на загальну суму 7 159,78 грн., в тому числі ПДВ 1 193,30 грн. та № 2475 на загальну суму 7 933,38 грн., в тому числі ПДВ 1 322,23 грн.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається та не заперечувалось представником позивача, що перша подія - виконання робіт, відбулась 30 липня 2010 року, що підтверджується актом прийомки-передачі виконаних робіт; оплата робіт також була здійснена позивачем 30 липня 2010 року за платіжними дорученнями № 935 на суму 7 159,78 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 193,30 грн. та № 936 на загальну суму 7 933,38 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 322,23 грн.

Отже, оскільки, перша з подій відбулась 30 липня 2010 року, податкове зобов'язання з податку на додану вартість у Колективного підприємства «Альянс» з цих операцій виникло теж 30 липня 2010 року, а тому податкові накладні повинно було бути складено саме 30 липня 2010 року.

Таким чином, 29 липня 2010 року у Колективного підприємства «Альянс» не було законних підстав для складення податкових накладних № 2474 на загальну суму 7 159,78 грн., у тому числі ПДВ - 1 193,30 грн. та №2475 на загальну суму 7 933,38 грн., у тому числі ПДВ - 1 322,23 грн., а тому у розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» вони не є документами, що підтверджують право Публічного акціонерного товариства «Цар Хліб» на податковий кредит по зазначеним операціям.

За таких обставин, визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 515,53 грн. та застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 628,86 грн. за фактом завищення розміру податкового кредиту є правомірним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 04 січня 2013 року № 000003/0222 про донарахування податку на додану вартість - скасуванню у частині донарахування Публічному акціонерному товариству «Цар Хліб» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 999 грн. 47 коп. та застосування штрафних санкцій у розмірі 375 грн. 89 коп.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 04 січня 2013 року № 000003/0222 у частині донарахування Публічному акціонерному товариству «Цар Хліб» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 999 грн. 47 коп. та застосування штрафних санкцій у розмірі 375 грн. 89 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 04 січня 2013 року № 000004/0222 про донарахування Публічному акціонерному товариству «Цар Хліб» грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7 788 грн. 00 коп. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1 563 грн. 50 коп.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Цар Хліб» судові витрати в сумі 158 (сто п'ятдесят вісім) грн. 71 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складено 05 серпня 2013 року.

Суддя С.А. Водяхін