Ухвала суду № 33017406, 01.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/1380/11

№ К/9991/1380/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Костенка М.І., Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2010

у справі № 2а-3425/10/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Ізюмський агрошляхбуд»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (Ізюмська ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2010, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ від 14.01.2010 № 0000011520/0, від 11.02.2010 № 0000011520/1, від 29.03.2010 № 0000011520/2.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем були сплачені суми самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за листопад-грудень 2007 року, лютий 2008 року, квітень-червень 2008 року в установлений законом строк, тоді як податковий орган ці кошти в оперативному обліку сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) врахував на погашення податкового боргу, що виник за попередній період, та неправомірно застосував до позивача штрафні санкції за затримку граничного строку сплати сум цих податкових зобов'язань.

У касаційній скарзі Ізюмська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для застосування штрафних санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.12.2009 № 2164/1520/03581925, про порушення ТОВ «Ізюмський агрошляхбуд» підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі Закон № 2181-ІІІ) внаслідок сплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість у загальній сумі 20696,00 грн. за листопад-грудень 2007 року, лютий 2008 року, квітень-червень 2008 року з порушенням встановленого цим підпунктом граничного строку сплати більше, ніж на 90 календарних днів.

На підставі вказаного акту перевірки та адміністративного оскарження ДПІ на адресу позивача надіслані податкові повідомлення-рішення від 14.01.20010 № 0000011520/0, від 11.02.2009 № 0000011520/1 та від 29.03.2010 № 0000011520/2 про зобов'язання сплатити штраф у розмірі 10348,00 грн. (50% від 20696,00 грн.) за затримку на 547 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону № 2181-ІІІ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

У судовому процесі встановлено, що в картках особового рахунку позивача як платника податків обліковувалась сума податкового боргу, а при оплаті ним самостійно узгоджених сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вище вказані звітні податкові періоди податковий орган в обліку сплачених сум податкових зобов'язань спрямовував суми поточних платежів на погашення податкового боргу, який виник раніше податкового періоду, за який здійснювалась оплата. Суми узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вказані податкові звітні періоди сплачені позивачем з дотриманням строку сплати, встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ, що підтверджується залученими до справи копіями платіжних доручень із зазначенням призначення платежу про сплату податку на додану вартість за відповідний місяць (а.с.16-22).

Згідно з пунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Однак, зазначена норма не позбавляє платника податків права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону. Суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Законом № 2181-III не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Правильно застосувавши пункт 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III , суди попередніх інстанцій зробили висновок, який відповідає обставинам справи і є юридично правильним; визнали неправомірним застосування до позивача штрафу за прострочення сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за листопад-грудень 2007 року, лютий 2008 року, квітень-червень 2008 року, які, як встановлено у судовому процесі, сплачені в строк, встановлений підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього Закону.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2010- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: М.І. Костенко О.А. Моторний