Ухвала суду № 33017288, 07.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2013 року м. Київ К/9991/25993/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі - СДПІ) та прокуратури Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011

у справі № 2-а-11106/10/1570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма" (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.09.2009 № 0001701630/0, від 27.11.2009 № 0002161630/1, від 27.11.2009 № 0002171630/0/1 та від 25.12.2009 № 0002171630/1/1.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, СДПІ та прокуратура Одеської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, положенням підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для їх задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з питань визначення достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за червень 2009 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 04.09.2009 № 549/16-3/30692353/34 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2009 № 0001701630/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 883 612,32 грн. (у тому числі 631 154,52 грн. за основним платежем та 252 461,80 грн. за штрафними санкціями). У процедурі оскарження позивачем цього акта індивідуальної дії податковим органом було прийнято: податкове повідомлення-рішення від 27.11.2009 № 0002161630/1, згідно з яким суму донарахування ПДВ було змінено шляхом визначення Товариству податкового зобов'язання у сумі 865 775,10 грн. (у тому числі 631 154,52 грн. за основним платежем та 234 620,58 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 27.11.2009 № 0002171630/0/1 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на 150 914 грн.

Підставою для оспорюваних донарахувань став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту розглядуваного звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, виписаними постачальниками у попередніх звітних періодах, за відсутності подання скарги на постачальників у порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому податковий орган виходив з того, що платник не вправі переносити у часі реалізацію права на податковий кредит після виникнення такого права, а відтак може врахувати у складі податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені йому контрагентами, лише в тому періоді, до якого відноситься податкова накладна та коли відбулася господарська операція з придбання товарів (робіт, послуг).

При цьому, як встановлено судами, СДПІ не оспорювала реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів, робіт, послуг та не пред'являла зауважень до оформлення податкових накладних.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, наведена норма Закону лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною, у зв'язку з чим суди цілком законно скасували оскаржувані податкове повідомлення-рішення.

Доводи касаційних скарг засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції СДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі та прокуратури Одеської області відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 у справі № 2-а-11106/10/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько