Ухвала суду № 33017248, 01.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2013 року м. Київ К/9991/31304/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Моторний О.А., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Ізмаїльська ОДПІ) та головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (правонаступника головного управління Державного казначейства України в Одеській області, далі - Управління)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2011

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012

у справі №2а/1570/6300/2011

за позовом командитного товариства "Дунай -Ім -Ех" (далі - Товариство)

до Ізмаїльської ОДПІ

та Управління,

за участю Ізмаїльської міжрайонної прокуратури,

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Ізмаїльської ОДПІ від 27.07.2011 № 0000732301 та № 000742301, а також про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 81554 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 позов задоволено частково; оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано з мотивів їх протиправності; в решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 постанову суду першої інстанції зі спору скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог; позов задоволено повністю.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186 пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та дійсним обставинам справи, Ізмаїльська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про неналежне документальне оформлення господарських операцій, за наслідками яких у позивача утворилося від'ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі, та про перебування Товариства у правовідносинах з сумнівними контрагентами.

Управління також скористалося правом на касаційне оскарження рішень зі спору, подавши до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу. В обґрунтування касаційних вимог Управління зазначає про передчасність позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України оспорюваної суми бюджетного відшкодування з огляду на установлену статтею 200 Податкового кодексу України процедуру повернення платнику ПДВ з бюджету.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Ізмаїльською ОДПІ було проведено документальну позапланову перевірку Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за квітень 2011 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 26.07.2011 № 1850/2301/13921240 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011 № 0000742301, за яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 660 грн., та податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011 № 0000732301, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 81554 грн.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії слугував, зокрема, висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту ПДВ за операціями з поставки товару, реальність яких не підтверджується з огляду на недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних (а саме - не зазначено конкретної адреси пунктів завантаження та розвантаження).

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

А відтак при вирішенні питання щодо правильності формування платником податкового кредиту суди не повинні обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування норм податкового законодавства, а зобов'язані дослідити та оцінити усю сукупність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору (оплата товарів (робіт, послуг) покупцем, фактичні правовідносини продавця та покупця, наявність інших, окрім податкових накладних, документів, що підтверджують сплату податку у ціні товарів (робіт, послуг) тощо).

У розглядуваному випадку суди попередніх інстанцій дослідили у сукупності та взаємозв'язку подані позивачем докази та встановили, що надані товариством накладні, податкові накладні, платіжні доручення відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують реальність виконання операцій з поставки сільськогосподарської продукції в адресу Товариства.

Товарно-транспортні накладні, що мають окремі недоліки в оформленні, та при цьому достовірно у сукупності з іншими представленими документами відображають господарські операції, не спростовують факт отримання позивачем товару. Доказів відсутності фактичного переміщення товару Ізмаїльською ОДПІ не представлено.

Правильними є і висновки судів по епізодам щодо включення Товариством до податкового кредиту ПДВ у сумі 1136,71 грн. за податковою накладною складеною постачальником, відносно якого порушено провадження у справі про банкрутство, а також щодо віднесення до податкового кредиту ПДВ у сумі 659 грн. за операцією з контрагентом, який відсутній за місцезнаходженням.

Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним перебуванням постачальника за місцем реєстрації, з результатами господарської діяльності такого постачальника. Інших обставин, які є підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди (як-от відсутність фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та облік операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженість дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування) податковим органом виявлено не було.

Задовольняючи позов у повному обсязі, апеляційний суд цілком обґрунтовано зазначив, що відновлення права платника, якому безпідставно відмовлено у поверненні з бюджету належної йому суми відшкодування ПДВ, відбувається шляхом стягнення відповідної суми з бюджету, що обумовлює правомірність позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 81554 грн.

Доводи касаційних скарг були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції та головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області відхилити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі №2а/1570/6300/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.А. Моторний Є.А. Усенко