Рішення № 33016727, 08.08.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.08.2013 Справа № 905/1973/13

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів: головуючого Фурсової С.М.,

суддів Величко Н.В., Говоруна О.В.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (83023, місто Донецьк, вулиця Сеченова, будинок № 44; код ЄДРПОУ - 31366203)

до публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» (83001, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 3; код ЄДРПОУ - 20366602)

про стягнення 4 142 551,17 гривень, -

за зустрічною позовною заявою публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» (83001, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 3; код ЄДРПОУ - 20366602)

до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (83023, місто Донецьк, вулиця Сеченова, будинок № 44; код ЄДРПОУ - 31366203)

про визнання договору поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року недійсним з моменту вчинення та застосування наслідків недійсності правочину, -

за участю представників сторін:

від позивача: Чесноков В.М. (довіреність б/н від 29.03.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» суму заборгованості за отримані нафтопродукти у розмірі 2 210 146,98 гривень, суму інфляційних втрат у розмірі 15 245,82 гривень, тридцять відсотків річних у розмірі 904 105,94 гривень, пеню у розмірі 452 054,07 гривень, а всього 3 581 552,81 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем належним чином не виконані зобов'язання за договором поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року щодо оплати вартості переданих нафтопродуктів. Враховуючи допущене порушення умов договору, позивач просить стягнути на свою користь заборгованість у розмірі 2 210 146,98 гривень, а також нараховані суми пені, тридцяти відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасний розрахунок.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 березня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 03 квітня 2013 року (том 1, а.с. 1).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 30 квітня 2013 року у зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 22 березня 2013 року, задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (том 1, а.с. 227).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 квітня 2013 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» про визнання договору поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року недійсним з моменту вчинення та застосування наслідків недійсності правочину (том 2, а.с. 1).

В обґрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що договір поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року суперечить чинному законодавству, оскільки:

- договір поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року укладено та підписано генеральним директором Плигіним Олегом Геннадійовичем, до компетенції якого віднесено прийняття рішень про укладання правочинів на суму, що не перевищує 30 000,00 гривень;

- ніякого відповідного рішення наглядовою радою публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про укладання договору поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року не приймалося та ніяких доручень та повноважень з цього приводу генеральний директор Плигін О.Г. не отримував;

- договір поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року взагалі не підписувався генеральний директором Плигіним О.Г.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 17 травня 2013 року у зв'язку з прийняттям зустрічної позовної заяви в провадження для спільного розгляду з первісним позовом, враховуючи необхідність часу для визначення переліку необхідних для витребування документів (том 2, а.с. 47).

17 травня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи (том 2, а.с. 51-52).

Клопотання представника відповідача залишено відкритим.

17 травня 2013 року в судовому засіданні оголошено перерву до 23 травня 2013 року.

23 травня 2013 року представником позивача за первісним позовом заявлено клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу (том 2, а.с. 61).

Клопотання представника позивача задоволено.

23 травня 2013 року представником позивача за первісним позовом заявлено клопотання про витребування нових доказів (том 2, а.с. 62).

Клопотання представника позивача задоволено частково.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 червня 2013 року у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів (том 2, а.с. 66).

10 червня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про розгляд колегіальний розгляд справи, витребування доказів та відкладення розгляду справи (том 2, а.с. 68).

Клопотання представника відповідача задоволено частково.

10 червня 2013 року представником позивача за первісним позовом заявлено клопотання про проведення судового засідання без фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу (том 2, а.с. 70).

Клопотання представника позивача задоволено.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 червня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 липня 2013 року у зв'язку з необхідністю формування колегії суддів, неявкою представника відповідача за первісним позовом та задоволенням клопотання про відкладення розгляду справи, невиконання вимоги ухвали суду від 23 травня 2013 року (том 2, а.с. 66).

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» встановлено, що рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 26 червня 2012 року справу № 905/1973/13 передано на розгляд колегії суддів: головуючого судді Фурсової С.М., суддів Величко Н.В., Говоруна О.В. (том 2, а.с. 74).

Крім того, за приписами пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі зміни складу суді (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

10 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про відкладення розгляду справи (а.с. 76).

10 липня 2013 через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій представник товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» просить стягнути з відповідача суму заборгованості за отримані нафтопродукти у розмірі 2 210 189,51 гривень, суму інфляційних втрат у розмірі 15 245,82 гривень, тридцять відсотків річних у розмірі 1 232 004,00 гривень, пеню у розмірі 616 003,50 гривень, а всього 4 073 442,83 гривень (том 2, а.с. 77-80).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 липня 2013 року розгляд справи відкладено на 23 липня 2013 року у зв'язку із задоволенням клопотання про відкладення розгляду справи, невиконання вимоги ухвали суду від 23 травня 2013 року та необхідністю доплати позивачем за зустрічним позовом судового збору (том 2, а.с. 85-88).

23 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява представника товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» про вжиття запобіжних заходів (том 2, а.с. 89).

23 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» просить відмовити в первісному позові, та задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Відзив вмотивовано тим, що жодна специфікація та видаткова накладна, які додані позивачем до позовної заяви, не містять вказівки на прізвище та посаду осіб, що підписали її, як з боку отримувача товару, так і з боку осіб, якими нібито передавався товар; в матеріалах справи відсутні довіреності на одержання матеріальних цінностей та товарно-транспортні документи, не надано сертифікатів відповідності, паспортів якості за формою № 11-НК, які є обов'язковими супроводжуючими документами (том 2, а.с. 92-96).

23 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про витребування нових доказів (том 2, а.с. 98).

Клопотання представника відповідача задоволено частково.

23 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про зменшення позовних вимог зустрічної позовної заяви (том 2, а.с. 99-100).

В задоволенні заяви представника відповідача відмовлено.

23 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява представника товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» про забезпечення позову (том 2, а.с. 101).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23 липня 2013 року відмовлено в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів (том 2, а.с. 103-105).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23 липня 2013 року розгляд справи відкладено на 01 серпня 2013 року у зв'язку з ненадходженням витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів (том 2, а.с. 106-108).

26 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про відмову від позовних вимог за зустрічною позовною заявою в частині застосування наслідків недійсності правочину (реституція) (том 2, а.с. 109-110).

31 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій представник товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» просить стягнути з відповідача суму заборгованості за отримані нафтопродукти у розмірі 2 210 189,51 гривень, суму інфляційних втрат у розмірі 15 245,82 гривень, тридцять відсотків річних у розмірі 1 288 240,06 гривень, пеню у розмірі 644 121,60 гривень, а всього 4 157 796,99 гривень (том 2, а.с. 111-114).

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абзац третій пункту 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Колегію суддів встановлено, що відповідно до поданої господарському суду заяви про збільшення позовних вимог, позивач збільшив позовні вимоги в частині розміру суми основного боргу за спірними поставками, а також збільшив позовні вимоги в частині розміру тридцяти відсотків річних та пені, враховуючи збільшений період нарахування цих сум. Отже, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за отримані нафтопродукти у розмірі 2 210 189,51 гривень, суму інфляційних втрат у розмірі 15 245,82 гривень, тридцять відсотків річних у розмірі 1 288 240,06 гривень, пеню у розмірі 644 121,60 гривень, а всього 4 157 796,99 гривень.

При зверненні до господарського суду Донецької області з позовною заявою № 18/03 позивач згідно платіжного доручення № 559 від 11 березня 2013 року сплатив судовий збір в сумі 68 820,00 гривень (максимальна ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру). Зазначена сума судового збору відповідає сумі судового збору, яку позивач повинен сплатити у зв'язку з подачею ним заяви про збільшення позовних вимог, згідно якої зросла ціна позову.

При цьому господарським судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а тому господарський суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Отже, нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір, становить 4 157 796,99 гривень, з яких: 2 210 189,51 гривень заборгованість за отримані нафтопродукти, 15 245,82 гривень інфляційні втрати, 1 288 240,06 гривень тридцять відсотків річних, 644 121,60 гривень пені.

31 липня 2013 року на виконання вимог ухвали господарського суду Донецької області від 23 липня 2013 року представником товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» надано суду копії товарно-транспортних накладних за договором поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року, копії спеціфікацій, податкових накладних та договору на перевезення вантажу з додатками (том 2, а.с. 115-290).

01 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про доповнення підстав зустрічної позовної заяви, в якій зазначено, що відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства.

Представник публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» стверджує, що без урахування дебіторської заборгованості вартість майна товариства на 31 грудня 2011 року складає 9 440 тисяч гривень. Сума ж договору поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року, складає 5 716 385,37 гривень, тобто 60,6 % вартості майна товариства, що значно перевищує 25 відсотків установленого законом.

За твердженням представника відповідача, укладення спірного договору генеральним директором Плигіним О.Г., вчинено з перевищенням наданих йому статутом товариства та Законом України «Про акціонерні товариства» повноважень (том 3, а.с. 1-3).

01 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про призначення у справі судово-технічної та почеркознавчої експертизи (том 3, а.с. 5-7).

Клопотання представника відповідача залишено відкритим.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 серпня 2013 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову (том 3, а.с. 9-13).

07 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли клопотання представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у невідкладеному відрядженні (том 3, а.с. 14-15).

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та заслухавши думку представника позивача з цього приводу, господарський суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Також відповідно до положень статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Отже, господарський суд враховує, що відповідач не був позбавлений права направити до участі у справі іншого представника, у тому числі з числа осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами, та останнім не надано доказів перебування повноважного представника у відрядженні.

07 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про об'єднання позовних вимоги в одне провадження (том 3, а.с. 16-17).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08 серпня 2013 року відмовлено в задоволенні клопотання про об'єднання позовних вимог в одне провадження (том 3, а.с. 24-26).

08 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» просить стягнути з відповідача суму заборгованості за отримані нафтопродукти у розмірі 2 210 189,51 гривень, тридцять відсотків річних у розмірі 1 288 240,06 гривень, пеню у розмірі 644 121,60 гривень, а всього 4 142 551,17 гривень (том 3, а.с. 21).

08 серпня 2013 року представником позивача за первісним позовом заявлено клопотання про проведення судового засідання без фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу (том 3, а.с. 22).

Клопотання представника позивача задоволено.

Представник позивача за первісним позовом Чесноков В.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач за первісним позовом явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи відхилено, з підстав наведених вище по тексту рішення.

Заслухавши уповноваженого представника позивача за первісним позовом, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

04 січня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (далі по тексту - позивач або постачальник), в особі директора Ватаєва Костянтина Єгоровича та публічним акціонерним товариством «Транспортні системи України» (далі по тексу - відповідач або покупець), в особі генерального директора Плигіна Олега Геннадійовича укладено договір поставки № ДП040112/1 (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати в узгоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених у Договорі, нафтопродукти, асортимент, кількість та ціна яких зазначена у видаткових накладних. Загальна вартість нафтопродуктів, визначається як сума вартості всіх поставок, які відображено у супровідних документах (пункти 1.1, 1.2 Договору) (а.с. 17-18).

Якість товару узгоджена сторонами у розділі 2 Договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3 Договору нафтопродукти поставляються узгодженими партіями. Під партією в даному договорі розуміється кількість нафтопродуктів, яка узгоджена сторонами та вказана в супровідних документах (видаткових накладних). Відвантаження нафтопродуктів за Договором здійснюється або транспортом покупця на умовах EXW резервуари нафтобази вказаної постачальником, або транспортом постачальника на умовах CPT місце призначення вказано покупцем. Нафтопродукти вважаються переданими постачальником та прийняті покупцем за якістю - згідно технічних умов та іншим нормативно-технічним актам, за кількістю - згідно товарно-транспортним документам, а також згідно з обраним варіантом поставки. Прийняття нафтопродуктів покупцем підтверджується підписанням видаткової накладної, яку постачальник надає разом з кожною партією нафтопродуктів. Крім того, постачальник зобов'язується протягом 10 днів з моменту відвантаження надати покупцю податкову накладну (оригінал).

Покупець згідно з умовами Договору здійснює передоплату на поточний рахунок постачальника. При відпуску нафтопродуктів покупцю без передоплати, оплата здійснюється протягом 5-ти банківських днів з дня поставки товару (пункти 4.1 Договору).

Так, в силу пункту 6.1 Договору строк його діє визначений до 31 грудня 2012 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання свої зобов'язань сторонами договору.

Згідно пункту 8.2 Договору всі зміни та доповнення до Договору набирають законної сили тільки після узгодження обома сторонами у письмовому вигляді та підписання уповноваженими представниками сторін.

Позивач за первісним позовом зазначає, що виконав договірні зобов'язання та здійснив поставку товару на загальну суму 5 716 385,37 гривень. Враховуючи допущене порушення умов договору, позивач просить стягнути на свою користь заборгованість у розмірі 2 210 146,98 гривень, а також нараховані суми пені, тридцяти відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасний розрахунок.

Відповідач за зустрічним позовом посилається на те, що договір поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року суперечить чинному законодавству, оскільки:

- договір поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року укладено та підписано генеральним директором Плигіним Олегом Геннадійовичем, до компетенції якого віднесено прийняття рішень про укладання правочинів на суму, що не перевищує 30 000,00 гривень;

- ніякого відповідного рішення наглядовою радою публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про укладання договору поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року не приймалося та ніяких доручень та повноважень з цього приводу генеральний директор Плигін О.Г. не отримував;

- договір поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року взагалі не підписувався генеральний директором Плигіним О.Г.;

- сума договору поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року, складає 5 716 385,37 гривень, тобто 60,6 % вартості майна товариства, що значно перевищує 25 відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства, тому правочин вчинено з перевищенням наданих йому статутом товариства та пункту 22 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» повноважень.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як зазначалося вище по тексту рішення, 04 січня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» та публічним акціонерним товариством «Транспортні системи України» укладено договір поставки № ДП040112/1.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Слід відзначити, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Стаття 611 ЦК України встановлює, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступить до виконання зобов'язання або не виконав його у строки, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило свій інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За змістом частини першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлено інший строк оплати товару.

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконував свої договірні зобов'язання з поставки відповідачу товару (нафтопродуктів).

Предмет, кількість і асортимент товару (нафтопродуктів), що підлягає поставці узгоджено сторонами у специфікаціях (том 1, а.с. 20, 22, 24, 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 130, 132, 134, 136, 138, 140) .

Так, відповідно до видаткових накладних, підписаних відповідними особами сторін та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 5 716 385,37 гривень (том 1, а.с. 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 81, 83, 85, 87, 89, 91, 93, 95, 97, 99, 101, 103, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 131, 133, 135, 137, 139).

Перевезення нафтопродуктів здійснювалось постачальником (позивачем), про що свідчать укладені договори перевезення вантажу № ДА-010112/20 від 01 січня 2012 року, № ДА-010112/1 від 01 січня 2012 року, № 4 від 01 лютого 2012 року, акт надання послуг № 05, акт приймання-передачі виконаних робіт від 12 червня 2012 року за договором № 4 від 01 лютого 2012 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000008 (том 2, а.с. 116-122).

На виконання вимог статті 201 Податкового кодексу України та умов Договору позивачем за первісним позовом складено на кожну поставку товару податкові накладні (том 2, а.с. 123, 126, 129, 132, 135, 138, 141, 144, 147, 150, 153, 156, 159, 162, 165, 168, 171, 174, 177, 180, 183, 186, 189, 192, 195, 198, 201, 204, 207, 210, 213, 216, 219, 222, 225, 228, 230, 233, 236, 239, 242, 245, 248, 251, 254, 257, 260, 263, 265, 267, 269, 271, 273, 275, 277, 279, 281, 283, 285, 287, 289).

Також передача нафтопродуктів позивачем відповідачу підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), підписаними відповідними особами сторін та скріпленими їх печатками (том 2, а.с. 125, 128, 131, 134, 137, 140, 143, 146, 149, 152, 155, 158, 161, 164, 167, 170, 173, 176, 179, 182, 185, 188, 191, 194, 197, 200, 203, 206, 209, 212, 215, 218, 221, 224, 227, 229, 232, 235, 238, 241, 244, 247, 250, 253, 256, 259, 262, 264, 266, 268, 270, 272, 274, 276, 278, 280, 282, 284, 286, 288, 290).

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем (відповідачем) при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником (позивачем) прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару, відповідачем не надано доказів на підтвердження встановлення позивачу строку для передання документів, що стосується товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача за зустрічним позовом щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його в установленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач за первісним позовом виконав належним чином.

В свою чергу відповідач за первісним позовом договірні зобов'язання в частині оплати отриманого товару не виконав належним чином.

Господарським судом встановлено, що позивач за первісним позовом договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме передав відповідачу за первісним позовом товар (нафтопродукти), що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковими і товарно-транспортними накладними, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило звернення до господарського суду з цим позовом.

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень вбачається, що відповідачем за первісним позовом здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на загальну суму 3 506 238,35 гривень (том 1, а.с. 141-221).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості переданого товару, позивач за первісним позовом просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» суму заборгованості у розмірі 2 210 189,51 гривень (на підставі заяви про збільшення розміру позовних вимог від 31.07.2013).

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки продавцем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару покупцем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну суму 5 716 385,37 гривень, господарський суд виходить з наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують вказану обставину.

Разом з цим, з матеріалів справи, у тому числі платіжних доручень вбачається, що несплачена спірна заборгованість складає 2 210 147,02 гривень, замість заявленої до стягнення 2 210 189,51 гривень.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів оплати спірної заборгованості, а тому грошове зобов'язання відповідача за первісним позовом, всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем за первісним позовом залишилося невиконаним.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати наданих послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача за первісним позовом.

Враховуюче те, що позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення заборгованості за переданий товар (нафтопродукти) обґрунтовані, не спростовані відповідачем, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи на суму 5 716 385,37 гривень (вартість поставленого товару) - 3 506 238,35 гривень (вартість оплаченого товару) = 2 210 147,02 гривень, то вони підлягають задоволенню у наведеному розмірі.

При цьому в задоволенні позовних вимоги в частині стягнення 42,49 гривень заборгованості слід відмовити.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін за зустрічним позовом, господарський суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом, від імені відповідача за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) договір поставки № ДП040112/1 від 04 січня 2012 року підписано генеральним директором Плигіним Олегом Геннадійовичем, що діяв на підставі статуту публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України». Договір містить підпис Плигіна О.Г. на кожній його сторінці.

Загальні умови укладання господарських договорів передбачені статтею 179 ГК України, зокрема, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, в тому числі, електроенергією, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений статтею 181 ГК України.

Згідно статті 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Чинним законодавством чітко визначені підстави для визнання правочину недійсним.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Приписами частини другої статті 207 ГК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, недійсність правочину замовляється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктивного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

Так, в силу частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Колегію суддів відзначає, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, що має письмову форму. Отже, наявність печатки на договорі поставки є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документа.

Тому за наявності на договорі печатки юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України», посилання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), як на підставу неукладеності договору, та те, що останній підписаний не генеральним директором Плигіним О.Г., є безпідставними.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Зі змісту абзацу другого частини третьої статті 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Розглядаючи зустрічний позов, предметом якого є, матеріально-правова вимога позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору поставки від 04 січня 2012 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» та публічним акціонерним товариством «Транспортні системи України», колегія суддів враховує роз'яснення, надані господарським судам з метою забезпечення останніми правильного і однакового застосування законодавства у розгляді справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, які викладені у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11.

Зокрема, згідно пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 71 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абзац п'ятий пункту 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно до пункту 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії платіжних доручень на загальну суму 3 506 238,35 гривень свідчать про здійснення позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) часткових оплат за переданий товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» товар, а рівно свідчать про фактичне погодження публічним акціонерним товариством «Транспортні системи України» схвалення правочину.

Разом з цим, колегія суддів наголошує, що позивачем за зустрічним позовом не наведено передбачених нормами чинного законодавства України обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, та не доведено те, що договір поставки суперечить положенням закону, іншим актам цивільного законодавства.

При цьому господарський суд виключає можливість помилкового перерахування публічним акціонерним товариством «Транспортні системи України» на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» грошових коштів за передані на виконання умов Договору нафтопродукти, оскільки оплати здійснювалися неодноразово в період з 18 січня 2012 року по 30 листопада 2012 року включно.

За таких обставин, господарський суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Щодо клопотань представника відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про призначення у справі судово-технічної та почеркознавчої експертизи.

Частиною першою статті статті 22 ГПК України встановлено, що до прав сторін у справі, зокрема, віднесено право заявляти клопотання.

З матеріалів справи вбачається, що представником публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» двічі заявлялося клопотання про призначення у справі судово-технічної та почеркознавчої експертизи.

Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. За змістом пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів зазначає, що до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.

До обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, відносять обставин відомості, які підтверджують чи спростовують достовірність відомостей, що включаються в предмет доказування, а отже, дають можливість дати їм правильну оцінку.

Підставою заявлених у даній справі позовних вимог стали доводи позивача за зустрічним позовом про недодержання сторонами договору вимог законодавства, необхідних для чинності правочину, що полягає у підписанні останнього іншою особою. Вказані обставини, на думку представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України», є підставою для визнання укладеного договору недійсним в порядку частини другої статті 203, статті 215 ЦК України, оскільки з боку позивача за зустрічним позовом договір підписано особою, що не мала на це повноважень.

Відхиляючи вказані клопотання слід зазначити, що доводи про недійсність спірного правочину є неспроможними, оскільки, по-перше, підписання спірного договору та візування кожної сторінки не генеральним директором публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» Плигіним Олегом Геннадійовичем, а іншою особою не тягне правових наслідків, в тому числі і визнання договору недійсним, і, по-друге, наявні у справі докази та встановлені під час судового розгляду обставини достеменно свідчать, що з боку відповідача за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) відбулося беззаперечне схвалення спірного договору, а відтак, в силу положень частини першої статті 241 ЦК України, підстави для визнання такого правочину недійсним та призначення судової експертизи відсутні.

При цьому колегія суддів враховує й відсутність в матеріалах справи доказів втрати позивачем за зустрічним позовом печатки та доказів наявності службового розслідування за фактом незаконного її використання, та/або звернення з цього приводу до правоохоронних органів.

Щодо доводів представника відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про необхідність відмови в первісному позові у зв'язку з невідповідністю видатковими накладними і специфікаціями встановлених законом вимог.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Видаткова накладна є первинним документом, що містить відомості про здійснення господарської операції, а саме передачі певного товару від постачальника до покупця.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Зі змісту видаткових накладних вбачається, що переданий товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» товар був прийнятий представником публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України», про що свідчить підпис на накладних, завірений печаткою відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом).

При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведене свідчить про невірне тлумачення відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) наведених вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року.

Також слід зазначити, що відсутність на видаткових накладних такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» при наявності особистого підпису особи, яка здійснила приймання товару, завіреного печаткою публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України», не спростовує сам факт прийняття товару.

Так, відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку залежно від характеру операції до первинних документів може бути включено, зокрема, такі додаткові реквізити, як підстава для здійснення операції та дані про документ, що засвідчує особу-одержувача. Тобто наявність зазначених реквізитів в первинних документів не є обов'язковою.

Колегія суддів, надавши належну оцінки наявному на видаткових накладних відтиску печатки публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України», зазначає наступне.

Відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27 листопада 1998 року «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Згідно пункту 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

В свою чергу матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України».

Крім того, відповідно до статті 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.

Згідно зі статтею 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті переданого товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» товару).

Щодо відсутності в матеріалах справи довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару), колегія суддів відзначає наступне.

Відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву зазначає, що товар, який за твердженням позивача за первісним поставлявся, взагалі не отримувався підприємством відповідача, що підтверджується відсутністю серед документів, які позивачем були долучені до позову, будь-яких довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Вказані довіреності, за твердженням відповідача, необхідні для підтвердження того факту, що дійсно відбулась передача матеріальних цінностей уповноваженому представнику відповідача та така передача породжує для відповідача відповідні правові наслідки.

Стаття 244 ЦК України передбачає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю, яка видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що прийняття товару покупцем підтверджується підписанням видаткової накладної, яку постачальник надає разом з кожною партією нафтопродуктів.

Відповідно до пункту 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Разом з цим відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не взяв до уваги і положення Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16 травня 1996 року, згідно яких довіреність на одержання матеріальних цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.

Таку позицію вміщено в листі Міністерства фінансів України від 29 серпня 2005 року № 31-04200-30/23-7454/6784.

При цьому слід враховувати, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі (поставки) товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2009 року у справі № 31/178.

Звертаючись до господарського суду з відповідною позовною вимогою, позивач за первісним позовом здійснив нарахування 30 відсотків річних на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 1 288 240,06 гривень (сума збільшена на підставі заяви про збільшення розміру позовних вимог від 31.07.2013).

Відповідно до статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Виходячи з положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно пункту 5.3 Договору сторони, дійшли згоди, що покупець (відповідач за первісним позовом), у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань сплачує на користь продавця (позивача за первісним позовом) тридцять відсотків річних від простроченої суми.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість встановити інший, ніж три відсотки річних розмір за користування грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 5.3 Договору в розмірі тридцяти відсотків річних від простроченої.

З огляду на установлений господарським судом факт прострочення відповідачем за первісним позовом зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару, наявні правові підстави для стягнення тридцяти відсотків річних.

Враховуючи приписи частини другої статті 625 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача за первісним позовом 1 259 069,23 гривень тридцяти відсотків річних, нарахованих у сумі:

- 415,87 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000001 від 04.01.2012 за період з 13.01.2012 по 18.01.2012 відносно 81 809,00 гривень, за 19.01.2012 відносно 16 506,60 гривень (09.01.2012 - святковий день);

- 1 283,37 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000002 від 04.01.2012 за період з 13.01.2012 по 19.01.2012 відносно 84 175,00 гривень, за період з 20.01.2012 по 01.02.2012 відносно 50 681,60 гривень, за період з 02.02.2012 по 08.02.2012 відносно 45 374,56 гривень (09.01.2012 - святковий день);

- 3 571,97 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000003 від 05.01.2012 за період з 14.01.2012 по 08.02.2012 відносно 133 847,10 гривень, за період з 09.02.2012 по 14.02.2012 відносно 117 221,66 гривень, за період з 15.02.2012 по 16.02.2012 відносно 87 221,66 гривень (09.01.2012 - святковий день);

- 5 321,61 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № нРН-000000004 від 05.01.2012 за період з 14.01.2012 по 16.02.2012 відносно 119 972,50 гривень, за період з 17.02.2012 по 25.04.2012 відносно 34 975,60 гривень (09.01.2012 - святковий день);

- 6 934,25 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № нРН-000000005 від 05.01.2012 за період з 14.01.2012 по 25.04.2012 відносно 81 809,50 гривень, за 26.04.2012 відносно 33 484,60 гривень (09.01.2012 - святковий день);

- 3 756,47 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000006 від 06.01.2012 за період з 17.01.2012 по 26.04.2012 відносно 45 060,40 гривень, за 27.04.2012 відносно 31 790,60 гривень (09.01.2012 - святковий день);

- 6 698,11 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000007 від 06.01.2012 за період з 17.01.2012 по 27.04.2012 відносно 78 840,00 гривень, за період з 28.04.2012 по 04.05.2012 відносно 18 573,80 гривень (09.01.2012 - святковий день);

- 7 824,04 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0000000004 від 10.01.2012 за період з 18.01.2012 по 04.05.2012 відносно 85 085,00 гривень, за період з 05.05.2012 по 10.05.2012 відносно 61 658,80 гривень, за 11.05.2012 відносно 9 658,80 гривень;

- 8 064,27 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0000000007 від 10.01.2012 за період з 18.01.2012 по 11.05.2012 відносно 84 175,00 гривень, за період з 12.05.2012 по 14.05.2012 відносно 44 482,40 гривень, за 15.05.2012 відносно 38 282,40 гривень, за 16.05.2012 відносно 26 282,40 гривень;

- 8 308,13 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0000000014 від 11.01.2012 за період з 19.01.2012 по 16.05.2012 відносно 85 176,00 гривень;

- 8 343,72 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000015 від 11.01.2012 за період з 19.01.2012 по 16.05.2012 відносно 84 175,00 гривень, за період з 17.05.2012 по 21.05.2012 відносно 32 503,04 гривень;

- 13 840,67 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000016 від 12.01.2012 за період з 20.01.2012 по 21.05.2012 відносно 135 693,00 гривень, за період з 22.05.2012 по 24.05.2012 відносно 65 125,64 гривень;

- 8 734,25 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000023 від 13.01.2012 за період з 21.01.2012 по 24.05.2012 відносно 85 085,00 гривень, за 25.05.2012 відносно 20 157,84 гривень;

- 8 747,13 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000022 від 13.01.2012 за період з 21.01.2012 по 25.05.2012 відносно 81 809,00 гривень, за період з 26.05.2012 по 31.05.2012 відносно 55 696,44 гривень, за період з 01.06.2012 по 07.06.2012 відносно 4 196,44 гривень;

- 22 289,55 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0000000024 від 13.01.2012 за період з 21.01.2012 по 07.06.2012 відносно 192 490,96 гривень, за період з 08.06.2012 по 11.06.2012 відносно 74 687,40 гривень, за 12.06.2012 відносно 54 687,40 гривень, за період з 13.06.2012 по 14.06.2012 відносно 34 518,60 гривень, за 15.06.2012 відносно 14 518,60 гривень;

- 16 083,38 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000035 від 16.01.2012 за період з 24.01.2012 по 15.06.2012 відносно 135 088,20 гривень, за період з 16.06.2012 по 18.06.2012 відносно 56 340,00 гривень;

- 10 487,92 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000037 від 16.01.2012 за період з 24.01.2012 по 18.06.2012 відносно 85 813,00 гривень, за період з 19.06.2012 по 21.06.2012 відносно 60 253,00 гривень;

- 5 554,42 гривень - за видатковою накладною № нРН-0118/01 від 18.01.2012 за період з 26.01.2012 по 21.06.2012 відносно 45 786,40 гривень;

- 23 520,02 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000070 від 18.01.2012 за період з 26.01.2012 по 21.06.2012 відносно 192 286,40 гривень, за період з 22.06.2012 по 27.06.2012 відносно 39 338,44 гривень;

- 24 996,29 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000080 від 19.01.2012 за період з 27.01.2012 по 27.06.2012 відносно 193 513,76 гривень, за період з 28.06.2012 по 02.07.2012 відносно 152 378,73 гривень, за 03.07.2012 відносно 106 350,33 гривень, за період з 04.07.2012 по 05.07.2012 відносно 9 813,77 гривень;

- 11 478,52 гривень - за видатковою накладною № нРН-0120/06 від 20.01.2012 за період з 28.01.2012 по 05.07.2012 відносно 86 541,00 гривень, за 06.07.2012 відносно 49 890,77 гривень, за період з 07.07.2012 по 12.07.2012 відносно 17 890,77 гривень;

- 11 670,08 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № нРН-0120/06 від 23.01.2012 за період з 31.01.2012 по 12.07.2012 відносно 86 814,00 гривень;

- 26 317,30 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0124/01 від 24.01.2012 за період з 01.02.2012 по 12.07.2012 відносно 193 309,20 гривень, за 13.07.2012 відносно 174 549,97 гривень, за період з 14.07.2012 по 17.07.2012 відносно 82 464,97 гривень, за період з 18.07.2012 по 19.07.2012 відносно 57 464,97 гривень, за період з 20.07.2012 по 31.07.2012 відносно 2 710,57 гривень;

- 6 677,87 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0126/03 від 26.01.2012 за період з 03.02.2012 по 31.07.2012 відносно 46 028,40 гривень;

- 28 308,28 гривень (початковий період та сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0127/01 від 27.01.2012 за період з 06.02.2012 по 31.07.2012 відносно 194 536,56 гривень, за період з 01.08.2012 по 09.08.2012 відносно 85 852,53 гривень;

- 7 169,09 гривень (початковий період та сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0127/02 від 27.01.2012 за період з 06.02.2012 по 09.08.2012 відносно 46 657,60 гривень, за період з 10.08.2012 по 15.08.2012 відносно 42 438,13 гривень;

- 7 057,17 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0130/04 від 30.01.2012 за період з 07.02.2012 по 15.08.2012 відносно 46 028,40 гривень, за 16.08.2012 відносно 2 466,53 гривень;

- 13 191,98 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0202/09 від 02.02.2012 за період з 10.02.2012 по 16.08.2012 відносно 86 996,00 гривень;

- 6 941,97 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0203/03 від 03.02.2012 за період з 11.02.2012 по 16.08.2012 відносно 46 028,40 гривень;

- 30 932,26 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0206/02 від 06.02.2012 за період з 14.02.2012 по 16.08.2012 відносно 194 536,56 гривень, за період з 17.08.2012 по 20.08.2013 відносно 174 027,49 гривень, за період з 21.08.2012 по 23.08.2012 відносно 134 027,49 гривень, за період з 24.08.2012 по 05.09.2012 відносно 77 027,49 гривень, за період з 06.09.2012 по 07.09.2012 відносно 66 027,49 гривень, за період з 08.09.2012 по 11.09.2012 відносно 16 027,49 гривень, за період з 12.09.2012 по 14.09.2012 відносно 12 027,49 гривень;

- 7 932,92 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0207/04 від 07.02.2012 за період з 15.02.2012 по 14.09.2012 відносно 46 028,40 гривень, за період з 15.09.2012 по 18.09.2012 відносно 3 055,89 гривень;

- 8 171,29 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0208/02 від 08.02.2012 за період з 16.02.2012 по 18.09.2012 відносно 46 802,80 гривень;

- 8 073,73 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0210/05 від 10.02.2012 за період з 18.02.2012 по 18.09.2012 відносно 46 270,40 гривень, за період з 19.09.2012 по 20.09.2012 відносно 23 129,09 гривень, за період з 21.09.2012 по 25.09.2012 відносно 8 129,09 гривень;

- 15 616,74 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0214/04 від 14.02.2012 за період з 22.02.2012 по 25.09.2012 відносно 83 811,00 гривень, за період з 26.09.2012 по 03.10.2012 відносно 71 940,09 гривень, за період з 04.10.2012 по 11.10.2012 відносно 56 940,09 гривень, за період з 12.10.2012 по 17.10.2012 відносно 340,09 гривень;

- 52 936,20 гривень - за видатковою накладною № РН-0215/01 від 15.02.2012 за період з 23.02.2012 по 17.10.2012 відносно 195 559,36 гривень, за період з 17.10.2012 по 25.10.2012 відносно 178 399,45 гривень, за період з 26.10.2012 по 31.10.2012 відносно 128 399,45 гривень, за період з 01.11.2012 по 08.11.2012 відносно 116 399,45 гривень, за період з 09.11.2012 по 16.11.2012 відносно 111 399,45 гривень, за період з 17.11.2012 по 30.11.2012 відносно 103 399,45 гривень, за період з 01.12.2012 по 01.08.2013 відносно 51 399,45 гривень;

- 19 933,58 гривень - за видатковою накладною № РН-0216/01 від 16.02.2012 за період з 24.02.2012 по 01.08.2013 відносно 46 270,40 гривень;

- 20 124,57 гривень - за видатковою накладною № РН-0217/01 від 17.02.2012 за період з 25.02.2012 по 01.08.2013 відносно 46 802,80 гривень;

- 19 885,33 гривень - за видатковою накладною № РН-0220/13 від 20.02.2012 за період з 28.02.2012 по 01.08.2013 відносно 46 512,40 гривень;

- 83 359,42 гривень - за видатковою накладною № РН-0221/02 від 21.02.2012 за період з 29.02.2012 по 01.08.2013 відносно 195 354,80 гривень;

- 19 873,82 гривень - за видатковою накладною № РН-0223/01 від 23.02.2012 за період з 02.03.2012 по 01.08.2013 відносно 46 754,40 гривень;

- 83 746,89 гривень - за видатковою накладною № РН-0224/04 від 24.02.2012 за період з 03.03.2012 по 01.08.2013 відносно 197 400,40 гривень;

- 30 921,99 гривень - за видатковою накладною № РН-0224/05 від 24.02.2012 за період з 03.03.2012 по 01.08.2013 відносно 72 886,45 гривень;

- 19 598,04 гривень - за видатковою накладною № РН-0227/07 від 27.02.2012 за період з 06.03.2012 по 01.08.2013 відносно 46 464,00 гривень;

- 19 682,21 гривень - за видатковою накладною № РН-0228/08 від 28.02.2012 за період з 07.03.2012 по 01.08.2013 відносно 46 754,40 гривень;

- 19 559,96 гривень - за видатковою накладною № РН-0228/11 від 28.02.2012 за період з 07.03.2012 по 01.08.2013 відносно 46 464,00 гривень;

- 35 370,44 гривень - за видатковою накладною № РН-0315/07 від 15.03.2012 за період з 23.03.2012 по 01.08.2013 відносно 86 723,00 гривень;

- 18 510,10 гривень (сума обмежена позивачем) - за видатковою накладною № РН-0329/01 від 29.03.2012 за період з 06.04.2012 по 01.08.2013 відносно 46 754,40 гривень;

- 31 995,86 гривень - за видатковою накладною № нРН-0428/01 від 28.04.2012 за період з 09.05.2012 по 01.08.2013 відносно 86 632,00 гривень (01.05.2012 та 02.05.2012 - святкові дні);

- 16 685,15 гривень - за видатковою накладною № РН-0418/32 від 04.05.2012 за період з 15.05.2012 по 01.08.2013 відносно 45 786,40 гривень (09.05.2012 - святковий день);

- 51 558,68 гривень - за видатковою накладною № нРН-0511/01 від 11.05.2012 за період з 19.05.2012 по 01.08.2013 відносно 142 768,80 гривень;

- 30 778,98 гривень - за видатковою накладною № нРН-0514/01 від 14.05.2012 за період з 22.05.2012 по 01.08.2013 відносно 85 813,00 гривень;

- 16 117,51 гривень - за видатковою накладною № нРН-0518/19 від 18.05.2012 за період з 26.05.2012 по 01.08.2013 відносно 45 350,80 гривень;

- 29 538,54 гривень - за видатковою накладною № нРН-0523/02 від 23.05.2012 за період з 31.05.2012 по 01.08.2013 відносно 84 084,00 гривень;

- 28 704,18 гривень - за видатковою накладною № нРН-0524/11 від 24.05.2012 за період з 01.06.2012 по 01.08.2013 відносно 81 900,00 гривень;

- 56 836,65 гривень - за видатковою накладною № нРН-0524/12 від 24.05.2012 за період з 01.06.2012 по 01.08.2013 відносно 162 168,80 гривень;

- 15 409,69 гривень - за видатковою накладною № нРН-0528/12 від 28.05.2012 за період з 05.06.2012 по 01.08.2013 відносно 44 382,80 гривень;

- 15 082,12 гривень - за видатковою накладною № нРН-0601/08 від 01.06.2012 за період з 09.06.2012 по 01.08.2013 відносно 43 853,45 гривень;

- 84 044,74 гривень - за видатковою накладною № нРН-0606/01 від 06.06.2012 за період з 14.06.2012 по 01.08.2013 відносно 247 319,47 гривень;

- 14 553,67 гривень - за видатковою накладною № нРН-0607/11 від 07.06.2012 за період з 15.06.2012 по 01.08.2013 відносно 42 930,80 гривень;

- 14 215,63 гривень - за видатковою накладною № нРН-0612/18 від 12.06.2012 за період з 20.06.2012 по 01.08.2013 відносно 42 446,80 гривень;

- 25 730,64 гривень - за видатковою накладною № нРН-0619/24 від 19.06.2012 за період з 27.06.2012 по 01.08.2013 відносно 78 169,00 гривень.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Щодо позовних вимоги про стягнення пені, заявленої до стягнення у розмірі 644 121,60 гривень (сума збільшена на підставі заяви про збільшення розміру позовних вимог від 31.07.2013), господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення понад тридцяти днів виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Сторонами в пункті 5.3 Договору визначено, що покупець (відповідач за первісним позовом), у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань сплачує на користь продавця (позивача за первісним позовом) неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Таким чином, строк позовної давності в один рік для стягнення пені встановлений статтею 258 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою, а не строком протягом якого здійснюється нарахування пені до звернення з позовом до суду.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Зазначений висновок вміщений у постанові Верховного Суду України у справі 17/034-11 (3-56гс12), яка розглянута 04 грудня 2012 року щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини шостої статті 232 ГК України та частини другої статті 260 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірним правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верхового Суду України, викладені у рішеннях, які за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковими у правозастосовчій діяльності судів.

Відповідно до пункту 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господасрьких спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Позовна заява від 18 березня 2013 року за № 18/03 отримана господарським судом Донецької області 20 березня 2013 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці заяви за № 02-13/2082.

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача за первісним позовом строку платежу, стягнення пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, та в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності (починаючи з 20.03.2012), сума пені становить 291 606,67 гривень, виходячи з наступних розрахунків:

- за видатковою накладною № нРН-000000001 від 04.01.2012, де здійснено розрахунок за період з 13.01.2012 по 18.01.2012 відносно 81 809,00 гривень, за 19.01.2012 відносно 16 506,60 гривень - відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності;

- за видатковою накладною № нРН-000000002 від 04.01.2012, де здійснено розрахунок за період з 13.01.2012 по 19.01.2012 відносно 84 175,00 гривень, за період з 20.01.2012 по 01.02.2012 відносно 50 681,60 гривень, за період з 02.02.2012 по 08.02.2012 відносно 45 374,56 гривень - відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності;

- за видатковою накладною № нРН-000000003 від 05.01.2012, де здійснено розрахунок за період з 14.01.2012 по 08.02.2012 відносно 133 847,10 гривень, за період з 09.02.2012 по 14.02.2012 відносно 117 221,66 гривень, за період з 15.02.2012 по 16.02.2012 відносно 87 221,66 гривень - відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності;

- 531,80 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000004 від 05.01.2012 за період з 20.03.2012 по 25.04.2012 відносно 34 975,60 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 1 257,62 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000005 від 05.01.2012 за період з 20.03.2012 по 25.04.2012 відносно 81 809,50 гривень, за 26.04.2012 відносно 33 484,60 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 716,64 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000006 від 06.01.2012 за період з 20.03.2012 по 26.04.2012 відносно 45 060,40 гривень, за 27.04.2012 відносно 31 790,60 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 1 316,67 гривень - за видатковою накладною № нРН-000000007 від 06.01.2012 за період з 20.03.2012 по 27.04.2012 відносно 78 840,00 гривень, за період з 28.04.2012 по 04.05.2012 відносно 18 573,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 1 763,13 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000004 від 10.01.2012 за період з 20.03.2012 по 04.05.2012 відносно 85 085,00 гривень, за період з 05.05.2012 по 10.05.2012 відносно 61 658,80 гривень, за 11.05.2012 відносно 9 658,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 1 912,99 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000007 від 10.01.2012 за період з 20.03.2012 по 11.05.2012 відносно 84 175,00 гривень, за період з 12.05.2012 по 14.05.2012 відносно 44 482,40 гривень, за 15.05.2012 відносно 38 282,40 гривень, за 16.05.2012 відносно 26 282,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 2 028,17 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000014 від 11.01.2012 за період з 20.03.2012 по 16.05.2012 відносно 85 176,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 2 070,93 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000015 від 11.01.2012 за період з 20.03.2012 по 16.05.2012 відносно 84 175,00 гривень, за період з 17.05.2012 по 21.05.2012 відносно 32 503,04 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 3 589,18 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000016 від 12.01.2012 за період з 20.03.2012 по 21.05.2012 відносно 135 693,00 гривень, за період з 22.05.2012 по 24.05.2012 відносно 65 125,64 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 2 313,23 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000023 від 13.01.2012 за період з 20.03.2012 по 24.05.2012 відносно 85 085,00 гривень, за 25.05.2012 відносно 20 157,84 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 2 398,75 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000022 від 13.01.2012 за період з 20.03.2012 по 25.05.2012 відносно 81 809,00 гривень, за період з 26.05.2012 по 31.05.2012 відносно 55 696,44 гривень, за період з 01.06.2012 по 07.06.2012 відносно 4 196,44 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 6 498,16 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000024 від 13.01.2012 за період з 20.03.2012 по 07.06.2012 відносно 192 490,96 гривень, за період з 08.06.2012 по 11.06.2012 відносно 74 687,40 гривень, за 12.06.2012 відносно 54 687,40 гривень, за період з 13.06.2012 по 14.06.2012 відносно 34 518,60 гривень, за 15.06.2012 відносно 14 518,60 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 4 946,84 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000035 від 16.01.2012 за період з 20.03.2012 по 15.06.2012 відносно 135 088,20 гривень, за період з 16.06.2012 по 18.06.2012 відносно 56 340,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 3 278,00 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000037 від 16.01.2012 за період з 20.03.2012 по 18.06.2012 відносно 85 813,00 гривень, за період з 19.06.2012 по 21.06.2012 відносно 60 253,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 1 765,78 гривень - за видатковою накладною № нРН-0118/01 від 18.01.2012 за період з 20.03.2012 по 21.06.2012 відносно 45 786,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 7 512,37 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000070 від 18.01.2012 за період з 20.03.2012 по 21.06.2012 відносно 192 286,40 гривень, за період з 22.06.2012 по 27.06.2012 відносно 39 338,44 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 8 302,70 гривень - за видатковою накладною № РН-0000000080 від 19.01.2012 за період з 20.03.2012 по 27.06.2012 відносно 193 513,76 гривень, за період з 28.06.2012 по 02.07.2012 відносно 152 378,73 гривень, за 03.07.2012 відносно 106 350,33 гривень, за період з 04.07.2012 по 05.07.2012 відносно 9 813,77 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 3 898,49 гривень - за видатковою накладною № нРН-0120/06 від 20.01.2012 за період з 20.03.2012 по 05.07.2012 відносно 86 541,00 гривень, за 06.07.2012 відносно 49 890,77 гривень, за період з 07.07.2012 по 12.07.2012 відносно 17 890,77 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 4 095,20 гривень - за видатковою накладною № нРН-0120/06 від 23.01.2012 за період з 20.03.2012 по 12.07.2012 відносно 86 814,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 9 385,97 гривень - за видатковою накладною № РН-0124/01 від 24.01.2012 за період з 20.03.2012 по 12.07.2012 відносно 193 309,20 гривень, за 13.07.2012 відносно 174 549,97 гривень, за період з 14.07.2012 по 17.07.2012 відносно 82 464,97 гривень, за період з 18.07.2012 по 19.07.2012 відносно 57 464,97 гривень, за період з 20.07.2012 по 31.07.2012 відносно 2 710,57 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 2 529,68 гривень - за видатковою накладною № РН-0126/03 від 26.01.2012 за період з 20.03.2012 по 31.07.2012 відносно 46 028,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності);

- 10 832,28 гривень (зобов'язання виникло 04.02.2012, проте початковий період нарахування обмежений позивачем та вказується 06.02.2012) - за видатковою накладною № РН-0127/01 від 27.01.2012 за період з 20.03.2012 по 31.07.2012 відносно 194 536,56 гривень, за період з 01.08.2012 по 04.08.2012 відносно 85 852,53 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 2 640,74 гривень (зобов'язання виникло 04.02.2012, проте початковий період нарахування обмежений позивачем та вказується 06.02.2012) - за видатковою накладною № РН-0127/02 від 27.01.2012 за період з 20.03.2012 по 04.08.2012 відносно 46 657,60 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 2 661,72 гривень - за видатковою накладною № РН-0130/04 від 30.01.2012 за період з 20.03.2012 по 07.08.2012 відносно 46 028,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 5 137,76 гривень - за видатковою накладною № РН-0202/09 від 02.02.2012 за період з 20.03.2012 по 10.08.2012 відносно 86 996,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 2 737,18 гривень - за видатковою накладною № РН-0203/03 від 03.02.2012 за період з 20.03.2012 по 11.08.2012 відносно 46 028,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 11 807,73 гривень - за видатковою накладною № РН-0206/02 від 06.02.2012 за період з 20.03.2012 по 14.08.2012 відносно 194 536,56 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 2 812,64 гривень - за видатковою накладною № РН-0207/04 від 07.02.2012 за період з 20.03.2012 по 15.08.2012 відносно 46 028,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 2 879,14 гривень - за видатковою накладною № РН-0208/02 від 08.02.2012 за період з 20.03.2012 по 16.08.2012 відносно 46 802,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 2 884,31 гривень - за видатковою накладною № РН-0210/05 від 10.02.2012 за період з 20.03.2012 по 18.08.2012 відносно 46 270,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 5 361,84 гривень - за видатковою накладною № РН-0214/04 від 14.02.2012 за період з 20.03.2012 по 22.08.2012 відносно 83 811,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 12 591,14 гривень - за видатковою накладною № РН-0215/01 від 15.02.2012 за період з 20.03.2012 по 23.08.2012 відносно 195 559,36 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 2 998,09 гривень - за видатковою накладною № РН-0216/01 від 16.02.2012 за період з 20.03.2012 по 24.08.2012 відносно 46 270,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 051,77 гривень - за видатковою накладною № РН-0217/01 від 17.02.2012 за період з 20.03.2012 по 25.08.2012 відносно 46 802,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 090,02 гривень - за видатковою накладною № РН-0220/13 від 20.02.2012 за період з 20.03.2012 по 28.08.2012 відносно 46 512,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 13 0,058,35 гривень - за видатковою накладною № РН-0221/02 від 21.02.2012 за період з 20.03.2012 по 29.08.2012 відносно 195 354,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 201,91 гривень - за видатковою накладною № РН-0223/01 від 23.02.2012 за період з 20.03.2012 по 02.09.2012 відносно 46 754,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 13 599,59 гривень - за видатковою накладною № РН-0224/04 від 24.02.2012 за період з 20.03.2012 по 03.09.2012 відносно 197 400,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 5 021,40 гривень - за видатковою накладною № РН-0224/05 від 24.02.2012 за період з 20.03.2012 по 03.09.2012 відносно 72 886,45 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 258,19 гривень - за видатковою накладною № РН-0227/07 від 27.02.2012 за період з 20.03.2012 по 06.09.2012 відносно 46 464,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 297,72 гривень - за видатковою накладною № РН-0228/08 від 28.02.2012 за період з 20.03.2012 по 07.09.2012 відносно 46 754,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 277,24 гривень - за видатковою накладною № РН-0228/11 від 28.02.2012 за період з 20.03.2012 по 07.09.2012 відносно 46 464,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку зі сливом спеціального строку позовної давності та нарахуванням в межах шести місяців);

- 6 575,31 гривень - за видатковою накладною № РН-0315/07 від 15.03.2012 за період з 23.03.2012 по 23.09.2012 відносно 86 723,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 525,74 гривень - за видатковою накладною № РН-0329/01 від 29.03.2012 за період з 06.04.2012 по 06.10.2012 відносно 46 754,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 6 568,41 гривень (01.05.2012 та 02.05.2012 - святкові дні) - за видатковою накладною № нРН-0428/01 від 28.04.2012 за період з 09.05.2012 по 09.11.2012 відносно 86 632,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 471,51 гривень (09.05.2012 - святковий день) - за видатковою накладною № РН-0418/32 від 04.05.2012 за період з 15.05.2012 по 15.11.2012 відносно 45 786,40 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 10 824,68 гривень - за видатковою накладною № нРН-0511/01 від 11.05.2012 за період з 19.05.2012 по 19.11.2012 відносно 142 768,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 6 506,31 гривень - за видатковою накладною № нРН-0514/01 від 14.05.2012 за період з 22.05.2012 по 22.11.2012 відносно 85 813,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 438,48 гривень - за видатковою накладною № нРН-0518/19 від 18.05.2012 за період з 26.05.2012 по 26.11.2012 відносно 45 350,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 6 340,76 гривень - за видатковою накладною № нРН-0523/02 від 23.05.2012 за період з 31.05.2012 по 30.11.2012 відносно 84 084,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 6 176,07 гривень - за видатковою накладною № нРН-0524/11 від 24.05.2012 за період з 01.06.2012 по 01.12.2012 відносно 81 900,00 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 12 229,12 гривень - за видатковою накладною № нРН-0524/12 від 24.05.2012 за період з 01.06.2012 по 01.12.2012 відносно 162 168,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 346,90 гривень - за видатковою накладною № нРН-0528/12 від 28.05.2012 за період з 05.06.2012 по 05.12.2012 відносно 44 382,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 306,98 гривень - за видатковою накладною № нРН-0601/08 від 01.06.2012 за період з 09.06.2012 по 09.12.2012 відносно 43 853,45 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 18 650,32 гривень - за видатковою накладною № нРН-0606/01 від 06.06.2012 за період з 14.06.2012 по 14.12.2012 відносно 247 319,47 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 237,40 гривень - за видатковою накладною № нРН-0607/11 від 07.06.2012 за період з 15.06.2012 по 15.12.2012 відносно 42 930,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 3 200,91 гривень - за видатковою накладною № нРН-0612/18 від 12.06.2012 за період з 20.06.2012 по 20.12.2012 відносно 42 446,80 гривень (в решті відмовлено в зв'язку з нарахуванням в межах шести місяців);

- 5 894,71 гривень - за видатковою накладною № нРН-0619/24 від 19.06.2012 за період з 27.06.2012 по 27.12.2012 відносно 78 169,00 гривень.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує інші наявні заперечення відповідача за первісним позовом, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання ухилитися від виконання договірних зобов'язань.

Щодо заявлених представниками сторін заяв про часткову відмову від позовних вимог.

26 липня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява представника публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про відмову від позовних вимог за зустрічною позовною заявою в частині застосування наслідків недійсності правочину (реституція) (том 2, а.с. 109-110).

08 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» просить стягнути з відповідача суму заборгованості за отримані нафтопродукти у розмірі 2 210 189,51 гривень, тридцять відсотків річних у розмірі 1 288 240,06 гривень, пеню у розмірі 644 121,60 гривень, а всього 4 142 551,17 гривень (том 3, а.с. 21).

Зі змісту означеної заяви вбачається, що представник товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» відмовляється від стягнення з публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» інфляційних втрат у розмірі 15 245,82 гривень.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Статтею 78 ГПК України встановлено порядок дій сторін та суду у випадки відмови від позову.

Так, за приписами частини другої та третьої статті 78 ГПК України, відмова від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Отже, відмова від позову є одностороннім волевиявленням, тому суд не пов'язаний з думкою іншої сторони у справі щодо цього волевиявлення.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченим законом обставинами, що повністю відкидають можливе судочинство. При виявленні встановлених законодавством обставин відсутня необхідність розгляду справи по суті та винесення рішення.

У пункті 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що у випадках відмови позивача від позову господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК України, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Господарський судом встановлено, що відмова позивача за первісним позовом від позовних вимог в частині 15 245,82 гривень інфляційних втрат та відмова позивача за зустрічним позовом в частині застосування наслідків недійсності правочину (реституція) у справі № 905/1973/13 не суперечить законодавству, не порушує інтереси інших осіб і охоронювані законом інтереси.

Згідно зі статтею 78 ГПК України заява про відмову від позову повинна бути підписана позивачем; до прийняття такої відмови господарський суд, зокрема, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Подана господарському суду заява представника позивача за первісним позовом про часткову відмову від позовних вимог підписана представником товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» Чесноковим Валентином Миколайовичем; право відмовитися від позовних вимог надано вказаному представнику на підставі довіреності б/н від 29 березня 2013 року, оригінал якої наявний у матеріалах справи (том 1, а.с. 225).

Подана господарському суду заява представника позивача за зустрічним позовом про часткову відмову від позовних вимог підписана представником публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» Кавун Ігорем Олеговичем; право відмовитися від позовних вимог надано вказаному представнику на підставі довіреності б/н від 10 липня 2013 року, оригінал якої наявний у матеріалах справи (том 2, а.с. 82).

Пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України за первісним позовом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, за зустрічним позовом на позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом).

Врахувавши приписи статті 49 ГПК України, та те, що представник позивача за первісним позовом відмовився від позовних вимог в частині стягнення 15 245,82 гривень інфляційних втрат, господарський суд вважає за необхідне покласти на позивача за первісним позовом судовий збір у відповідній часті (частині від якої відмовився позивач за первісним позовом) в зв'язку з відмовою від позову в цій частині.

Крім того, 01 серпня 2013 року господарським судом розглянуто заяву позивача за первісним позовом про забезпечення позову, в задоволенні якої відмовлено. За подання вказаної заяви Законом України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 720,50 гривень), яка не була сплачена позивачем.

За приписами пункту 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо господарським судом розглянуто і відхилено заяву про вжиття запобіжних заходів або про забезпечення позову, то за подання іншої заяви з тих же питань заявник зобов'язаний сплатити судовий збір на загальних підставах. Використання з цією метою первісного документа про сплату судового збору не допускається.

ГПК України не передбачено можливості повернення господарським судом заяви про забезпечення позову у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору, тому господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи (абзац четвертий пункту 2.22 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

З огляду на викладене, господарський суд вважає за необхідне стягнути з позивача за первісним позовом у дохід державного бюджету судовий збір, який повинен бути сплачений при поданні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 49, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Прийняти відмову представника позивача за первісним позовом від позову в частині стягнення 15 245,82 гривень інфляційних втрат та припинити провадження у справі в цій частині.

Первісний позов в залишковій частині задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» (83001, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 3; код ЄДРПОУ - 20366602, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (83023, місто Донецьк, вулиця Сеченова, будинок № 44; код ЄДРПОУ - 31366203, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 2 210 147,02 гривень, тридцять відсотків річних у розмірі 1 259 069,23 гривень, пеню у розмірі 291 606,67 гривень, судовий збір у розмірі 62 247,69 гривень, а всього 3 823 070 (три мільйони вісімсот двадцять три тисячі сімдесят) гривень 61 копійка.

В задоволенні решті первісних позовних вимог відмовити.

Прийняти відмову представника позивача за зустрічним позовом від позову в частині застосування наслідків недійсності правочину (реституція) та припинити провадження у справі в цій частині.

В задоволенні залишкової частини позовних вимог за зустрічною позовною заявою відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (83023, місто Донецьк, вулиця Сеченова, будинок № 44; код ЄДРПОУ - 31366203, відомості про рахунки в установах банків відсутні) у дохід державного бюджету України 1 720,50 гривень судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 08.08.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.08.2013.

Головуючий суддя С.М. Фурсова

Суддя Н.В. Величко

Суддя О.В. Говорун