Рішення № 33015999, 07.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/4685-2012 07.08.13

За позовом Закритого акціонерного товариства "Октант"

до 1) Хмельницької обласної державної адміністрації

2) Хмельницької районної державної адміністрації

про скасування розпоряджень

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Рутковська О.Ю.

від відповідача 1: Назарчук В.М.

від відповідача 2: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації та Хмельницької районної державної адміністрації про скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 12.02.2008 р. № 60/2008-р та розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 03.05.2006 р. № 456/06-р «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 09.08.2004 р. № 905/04-р».

Звертаючись до суду з позовом, позивач заявив клопотання про вжиття заходів до забезпечення позву шляхом заборони Хмельницькій районній державній адміністрації вчиняти будь-які дії із земельної ділянкою площею 8,0, що знаходиться за межами населено пункту на території Давидковецької сільської ради, згідно розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області № 905/04-р від 09.08.2004 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.05.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 25.06.2012 р. визначено склад суду для розгляду справи № 5011-51/4685-2012 - Пригунова А.Б. (головуюча), Любченко М.О. та Гулевець О.В.

Склад суду у даній справі змінювався.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позву у даній справі, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову повинна здійснюватися з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Тож, оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Тож, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до змісту п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Разом з тим, позивачем не обґрунтовано жодними обставинами необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не надано суду доказів вчинення відповідачем 2 будь-яких дій, спрямованих на передачу чи відчуження будь-яким іншим способом спірної земельної ділянки, а також доказів на підтвердження наявності зв'язку між обраним позивачем заходом до забезпечення позову та предметом позовної вимоги у даній справі та, відповідно, доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову.

З урахуванням вищенаведеного, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі у повному обсязі.

У процесі провадження у справі Хмельницька районна державна адміністрація подала відзив а позов, у якому проти позову заперечує, мотивуючи свої заперечення тим, що оспорювані розпорядження прийняті в межах наданих повноважень та є законними.

Крім того, Хмельницька районна державна адміністрація подала клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Під час розгляду справи Хмельницька обласна державна адміністрація подала відзив на позов, у якому зазначає, що розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 12.02.2008 р. № 60/2008-р прийнято на підставі фактичних обставин та в межах визначених законом повноважень та стверджує про пропуск позивачем позовної давності.

Позивач у своїх поясненнях відзначає, що у зв?язку зі зверненням Закритого акціонерного товариства "Октант" до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Хмельницької районної державної адміністрації та Хмельницької обласної державної адміністрації про скасування розпоряджень позовна давність щодо вимог Закритого акціонерного товариства "Октант" відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України є перерваною та у зв'язку з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 р. про закриття провадження у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Октант" її перебіг почався заново.

У даному судовому засіданні присутні учасники судового процесу підтримали свої позиції.

Представник відповідача 2 на виклик суду не з'явився.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області № 905/04-р від 09.08.2004 р. Закритому акціонерному товариству "Октант" відповідно до проекту відведення передано в оренду земельну ділянку площею 8,0 га із земель державної власності для розміщення готельного комплексу за межами с. Давидківці Давидковецької сільської ради на 25 років.

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області № 451/06-р від 03.05.2006 р. відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. № 1279 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області № 905/04-р від 09.08.2004 р. «Про передачу в оренду Закритому акціонерному товариству "Октант" земельної ділянки для розміщення готельного комплексу на території Давидковецької сільської ради».

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області № 968/06-р від 29.09.2006 р. Закритому акціонерному товариству "Октант" надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 8, 0 га для будівництва готельного комплексу та ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель державної власності за межами с. Давидківці Давидковецької сільської ради.

13.12.2007 р. Хмельницькою районною державною адміністрацією Хмельницької області винесено розпорядження № 1422/07-р, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення Закритому акціонерному товариству "Октант" земельної ділянки на території Давидковецької сільської ради та надано позивачу в користування на умовах оренди терміном на 25 років земельну ділянку площею 3, 0 га зі змінами цільового призначення із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення (рілля) в землі промисловості, транспорту, зв'язку, промисловості, енергетики, оборони та іншого призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Давидковецької сільської ради для будівництва готельного комплексу для обслуговування територіальних громад району.

Розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації № 60/2008-р від 12.02.2008 р. з посиланням на положення ч. 2 ст. 20, ст.ст. 122-124, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 6, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» скасовано розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області № 1422/07-р від 13.12.2007 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду Закритому акціонерному товариству "Октант" земельної ділянки на території Давидковецької сільської ради».

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації є незаконним та прийнято з порушенням норм чинного законодавства України.

Нормативно обґрунтовуючи позов, Закрите акціонерне товариство "Октант" посилається на норми ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до якої акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Відповідачі в свою чергу стверджують про сплив позовної давності за вимогами Закритого акціонерного товариства "Октант".

З приводу наведеного, суд відзначає, що відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, яка встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правилами ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 Господарського процесуального кодексу України) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

В той же час, суд вважає за необхідне відзначити про відсутність прямої вказівки в законодавчих нормах України про наявність виключень із загальних правил переривання позовної давності, зокрема, щодо незастосування наведених положень у разі розгляду судом спору з порушенням правил підвідомчості.

Як встановлено судом, Закрите акціонерне товариство "Октант" зверталось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Хмельницької районної державної адміністрації та Хмельницької обласної державної адміністрації про скасування розпоряджень, однак ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 р. закрито провадження у справі № 22-а-10224/08/9104 за позовом Закритого акціонерного товариства "Октант" з підстав неможливості її розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Тож, виходячи з вищенаведеного, звернення Закритого акціонерного товариства "Октант" з позовом до Господарського суду Хмельницької області не тягне наслідком переривання позовної давності, а відтак - визначений нормами 257 Цивільного кодексу України трирічний термін звернення до суду за захистом порушених прав станом на момент звернення Закритого акціонерного товариства "Октант" до Господарського суду міста Києва сплив.

Разом з тим, суд відзначає, що відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Між тим, на законодавчому рівні не визначено конкретного учасника судового процесу, на якого покладено ініціювання визнання наведених причин поважними.

В той же час, статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства віднесено, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий судовий розгляд кореспондується з закріпленими в законодавстві України принципами гарантування кожному учаснику цивільних відноси судового захисту цивільного права та інтересу на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, зважаючи, що позивачем вчинялись дії щодо судового захисту його цивільних прав на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку про поважність пропуску позовної давності та необхідності розгляду даного спору по суті.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За приписами п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Організація, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», статтею 1 якого визначається, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно з положеннями ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

За приписами ст. 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі - оприлюднюються.

У відповідності до ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент передачі позивачу спірної земельної ділянки) акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Згідно з положеннями ч. 8 ст. 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Тож, законодавством обумовлено коло суб'єктів, яким надано повноваження скасовувати розпорядження голови державної адміністрації. Такими суб'єктами є Президент України, голова місцевої державної адміністрації вищого рівня або суд.

З аналізу вказаних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ненормативні правові акти є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

В той же час суд відзначає, що норми чинного законодавства України, що визначають повноваження, порядок діяльності та компетенцію місцевих державних адміністрацій не передбачено можливості місцевих органів виконавчої влади визнавати такими, що втратили чинність власні акти ненормативного характеру.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 03.05.2006 р. № 456/06-р «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 09.08.2004 р. № 905/04-р» прийнято з перевищенням визначених законом повноважень та в суперечності до норм чинного на той час законодавства України.

Що ж до оспорюваного розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 12.02.2008 р. № 60/2008-р «Про скасування розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації від 13.12.2007 р. № 1422/07-р», суд відзначає, що підставою для скасування розпорядження голови державної адміністрації головою місцевої державної адміністрації вищого рівня є суперечність такого акту Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або недоцільність, неекономність, неефективність за очікуваними чи фактичними результатами.

Скасовуючи розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації від 13.12.2007 р. № 1422/07-р, Хмельницька обласна державна адміністрація посилалась на невідповідність його положенням ч. 2 ст. 20, ст.ст. 122-124, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 6, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Разом з тим, суд відзначає, що норми ст.ст. 122, 123 Земельного кодексу України визначають порядок передачі земельних ділянок у постійне користування, а ст. 149 Земельного кодексу України порядок та підстави їх вилучення, в той час як позивачу спірна земельна ділянка була передана в оренду на 25 років відповідно, що виключає можливість застосування до спірних відносин вищевказаних положень Земельного кодексу України.

Приймаючи розпорядження № 1422/07 від 13.12.2007 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду Закритому акціонерному товариству "Октант" земельної ділянки на території Давидковецької сільської ради» Хмельницька районна державна адміністрація діяла у відповідності до ст.ст. 124, 125, 126, 186 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, якими передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки та визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

При цьому, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

За таких обставин, розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації № 1422/07 від 13.12.2007 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду Закритому акціонерному товариству "Октант" земельної ділянки на території Давидковецької сільської ради» прийнято у відповідності до положень чинного законодавства України, що регулює земельні відносини.

В той же час суд відзначає, що розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 12.02.2008 р. № 60/2008-р «Про скасування розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації від 13.12.2007 р. № 1422/07-р» прийнято відповідачем 1 з перевищенням наданих статтею 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» повноважень щодо скасування розпоряджень органів нижчого рівня.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тож, підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених Закритим акціонерним товариством "Октант" вимог та підтвердження їх вищенаведеними обставинами, встановленими судом у зв'язку з чим суд задовольняє позов у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Октант" задовольнити.

2. Скасувати розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 12.02.2008 р. № 60/2008-р «Про скасування розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації від 13.12.2007 р. № 1422/07-р».

3. Скасувати розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 03.05.2006 р. № 456/06-р «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 09.08.2004 р. № 905/04-р».

4. Стягнути з Хмельницької обласної державної адміністрації (29005, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, Будинок рад), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Закритого акціонерного товариства "Октант" (29027, м. Хмельницький, вул. Озерна, 20, код ЄДРПОУ 30145299) 547, 00 (п'ятсот сорок сім грн. 00 коп.) судового збору.

5. Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації (29000, м. Хмельницький, вул. Кам?янецька, 122/2), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Закритого акціонерного товариства "Октант" (29027, м. Хмельницький, вул. Озерна, 20, код ЄДРПОУ 30145299) 547, 00 (п'ятсот сорок сім грн. 00 коп.) судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2013 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О..