Ухвала суду № 33013187, 23.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 р.Справа № 818/3734/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. по справі № 818/3734/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

третя особа Управління Державної міграційної служби України в Сумській області

про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування рішення відповідача від 06.02.2013року №48-13 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 р. адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.

Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 06.02.2013року №48-13 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2012 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.13, 14).

Наказом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 15.06.2012 року №50-о наданий дозвіл у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.15).

Однак, наказом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 07.07.2012 року №63-о відмовлено громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.25).

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його до Державної міграційної служби України, яка задовольнила його скаргу, що підтверджується рішенням від 24.09.2012р. №122-12 (а.с.31).

На підставі вказаного рішення Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області виданий наказ від 08.11.2012р. №128-о про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно ОСОБА_1 (а.с.32).

За результатами розгляду заяви позивача Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області зроблено висновок від 08.01.2013 року по справі № 012 SUM 013 про доцільність відмови позивачу у визнанні його біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.35-39).

Рішенням Державної міграційної служби України від 06.02.2013року №48-13 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.40).

Вважаючи рішення відповідача про відмову в оформленні документів необґрунтованим та незаконним, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до статті 1 якого біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 7 ст. 7 Закону).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання; рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Приписами ч. 11 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1, відповідач зауважує, що позивачем не надано до суду доказів того, що при повернення до Сирійської Арабської Республіки позивача буде обов'язково мобілізовано до національної армії.

Проте, зазначений висновок є помилковим, оскільки залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Крім того, відповідно до останніх рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (від грудня 2012 року), Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт в Сирії неміжнародним збройним конфліктом. В результаті серйозної ситуації, що склалася у Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття "біженець", прописаним в Конвенції 1951 року про статус біженців, а інші мають право звернутися за додатковим захистом.

Враховуючи висновки УВКБ ООН щодо ситуації в Сирії, які викладені у Рекомендаціях з питань міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку, а також враховуючи те, що позивач, як і чоловіки-громадяни Сирії, повинен проходити військову службу в військах Сирії, які приймають участь у громадянській війні в цій країні, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що твердження ОСОБА_1 про наявність в Сирії небезпеки його життю не можна вважати очевидно необґрунтованими.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятого нею рішення, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. по справі № 818/3734/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.