Ухвала суду № 33012985, 16.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 р.Справа № 820/1277/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О. Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013р. по справі № 820/1277/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" (далі - ТОВ ВКП "K.I.T.LTD"), звернувся до суду із адміністративним позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Індустріальна МДПІ), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001032210 від 17 жовтня 2012 року, № 0001042210 від 17 жовтня 2012 року, №0000882230 від 17 жовтня 2012 року, винесені Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, та №0002502302 від 09 грудня 2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 09 грудня 2011 року №0002502302 та від 17 жовтня 2012 року № 0001032210, № 0001042210, №0000882230.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" (вул. Новопроектна, 7, Харків, 61044, код ЄДРПОУ 30290694) сплачений судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що співробітниками ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова (Індустріальна МДПІ) у період з 08.11.2011 року по 10.11.2011 року проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ фірма «ПЕЛОН» за період 01.08.2011 року по 31.08.2011 року.

За результатами перевірки складено акт №3460/23-212/30290694, яким встановлені порушення позивачем вимог п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 199 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 89400,00 грн., у т.ч. за серпень 2011 року на суму 89400,00грн.

Позивач, не погодившись із встановленими за наслідком перевірки порушеннями, 28.11.2011 року звернувся до податкового органу із запереченням на акт перевірки (вих. №169).

Листом від 06.12.2011 року за №24334/10/23-220 «Про розгляд заперечень» відповідач повідомив, що встановлені за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є законними.

На підставі вищезазначеного акту податковим органом 09.12.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0002502302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 111750 грн., у т.ч. за основним платежем - 89400 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22350 грн.

Також, співробітниками Індустріальної МДПІ у період з 23.08.2012 року по 30.08.2012 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року.

За результатами вказаної перевірки складено Акт №2005/22.1-16/30290694 від 06.09.2012 року, яким встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п.138,4 п.138,8 п.138.5 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 978946 грн., в т.ч. за 3 квартали 2011 на суму 215293 грн., за 4 кв.2011 р. у сумі 476100 грн., за 1 півріччя 2012 р. у сумі 287553 грн.

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 785670,8 грн., в тому числі: за вересень 2011 р. у сумі 97811,12 грн., за грудень у сумі 414000 грн., за січень 2012 р. у сумі 45643,3 грн., за лютий 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за березень 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за квітень 2012 р. у сумі - 45643,3 грн., за травень 2012 р. у сумі - 45643,3 грн., за червень 2011 р. у сумі - 45643,3 грн.

- п. 2.8 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України" від 15.12.2004 р. № 637, внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012р. у сумі 3097,74 грн.

Листом від 16.11.2012 року №9793/10/33.1-14 «Про внесення змін» відповідач повідомив, що у зв'язку із допущеною технічною помилкою, встановлені за наслідком перевірки порушення були викладені в наступній редакції:

- п. 138.4, п. 138.8, п. 138.5 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 978946 грн., в т.ч. за 3 квартали 2011 на суму 215293 грн., за 4 кв.2011 р. у сумі 476100 грн., за 1 півріччя 2012 р. у сумі 287553 грн.

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 785670,8 грн., в тому числі: за вересень 2011 р. у сумі 97811,12 грн., за грудень у сумі 414000 грн., за січень 2012 р. у сумі 45643,3 грн., за лютий 2012 р. у сумі - 45643,3 грн., за березень 2012 р. у сумі - 45643,3 грн., за квітень 2012 р. у сумі - 45643,3 грн., за травень 2012 р. у сумі - 45643,3 грн., за червень 2011 р. у сумі - 45643,3 грн.

- п. 2.8 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України" від 15.12.2004 р. № 637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за № 41/10320, далі - Положення № 637), внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012р. у сумі 3097,74 грн.

На підставі вказаного акту податковим органом 17.10.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001032210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 1050835 грн. 25 коп., у т.ч. за основним платежем - 978946 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 71889 грн. 25 коп.;

- № 0001042210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 1178506 грн. 50 коп., у т.ч. за основним платежем - 785671 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 392835 грн. 50 коп.;

- №0000882230, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у загальному розмірі 6195,48 грн.

Не погоджуючись з висновками актів перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу про завищення позивачем у 1 півріччі 2012 року суми валових витрат та як наслідок, заниження суми податку на прибуток приватних підприємств, через неправомірне завищення собівартості готової продукції у зв'язку з затвердженням на підприємстві нових норм втрат на кожен вид готової продукції, необхідно зауважити на таке.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Пунктом 138.4 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до вимог п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Необхідно зауважити на те, що податковим органом як під час проведеної перевірки, так і в ході розгляду справи не ставився під сумнів та не оспорювався факт здійснення позивачем у спірний період господарської діяльності з приводу переробки риби (лосось свіжоморожений потрощений з головою) слабо солоного та холодного копчення з послідуючою її реалізацією іншим суб'єктам господарювання.

Спірним же в даному випадку є факт самостійного встановлення підприємством у 2012 році інших, у порівнянні з 2011 роком, норм витрат на виробництво готової продукції, що відрізняються від норм, наведених у Збірнику рецептур блюд та кулінарних виробів для підприємств громадського харчування, затвердженого Наказом Міністерства торгівлі СРСР від 12.12.1980 р. №310 та Єдині норми відходів, втрат, виходу готової продукції та списання сировини при виробництві харчової продукції з морських гідро біонтів, які затверджені Держкомриболовством Російської Федерації від 29.04.2002 р., що, як наслідок, призвело до завищення собівартості готової продукції та відповідно до завищення суми витрат.

Так, протягом 2011 року норми виходу на певні види продукції складали: філе сьомги на шкурі слабо солене-62%; філе сьомги на шкурі холодного копчення-59%; філе сьомги без шкури слабо солене-60%; філе сьомги без шкури холодного копчення-58%; філе форелі на шкурі слабо солене-62%; філе форелі на шкурі холодного копчення-59%; філе форелі без шкури слабо солене-60%; філе форелі без шкури холодного копчення-58%.

При цьому, поворотні відходи (голови, хребти, шматочки філе, тьоша, черевця) реалізовувались або з них була вироблена готова продукція, яка також реалізовувалась. З урахуванням перероблених відходів та безповоротних відходів (шкіра, плавники, втрати при зливанні та посолу) підприємством було використано 100 % списаної сировини.

З початку 2012 року директором підприємства було затверджено нові норми списання, які значно відрізняються від попередніх, а саме: філе сьомги на шкурі слабо солене-51 %; філе сьомги на шкурі холодного копчення-49%; філе сьомги без шкури слабо солене-49%; філе сьомги без шкури холодного копчення-47%; філе форелі на шкурі слабо солене-51 %; філе форелі на шкурі холодного копчення-49%; філе форелі без шкури слабо солене-49%; філе форелі без шкури холодного копчення-47%.

Відповідач вказує, що з метою роз'яснення причин збільшення втрат при виробництві позивачу було направлено запит № 7406/10/22.1 від 29.08.2012 р., відповідь на який отримано не було.

В свою чергу, під час перевірки правомірності списання позивачем у 2012 році сировини та віднесення її до складу витрат, податковим органом було встановлено, що підприємством було віднесено до складу собівартості вартість переробленого лосося на суму 7537182 грн. у кількості 160862 кг. При цьому було вироблено та реалізовано 79791,52 кг. філе, тобто 49,6 % від загальної маси списаної сировини.

Відповідач вказує, що оскільки накази підприємства не визначають норм виходу готової продукції, а саме відсотків, що вкладається у визначення безповоротних відходів, для визначення втрат використовуються норми, наведені у Збірнику рецептур блюд та кулінарних виробів для підприємств громадського харчування, затвердженого Наказом Міністерства торгівлі СРСР від 12.12.1980 р. №310 та Єдині норми відходів, втрат, виходу готової продукції та списання сировини при виробництві харчової продукції з морських гідро біонтів, які затверджені Держкомриболовством Російської Федерації від 29.04.2002 р.

Таким чином, керуючись вимогами вищезазначених стандартів та враховуючи кількість готової продукції та відходів (безповоротних та поворотних), податковий орган дійшов висновку про фактичне використання позивачем сировини (лосось свіжоморожений потрощений з головою) у кількості 131642,725 кг. (79791,52 кг. - вироблене філе, 27382,056 кг - продукція, що вироблена з поворотних відходів та 24469,149 кг. - безповротні відходи, виробничі витрати). Пояснень з приводу використання у господарської діяльності решти сировини в кількості 29227,275 кг. на суму 1369298 грн. позивачем надано не було.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем собівартості готової продукції І півріччя 2012 року на суму 1369298 грн., що як наслідок, призвело до завищення витрати по ряд. 05.1.

Проте, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 02.01.2010 року директором ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" видано Наказ №1-норм «Про визначення витрат на виробництві», згідно з яким було встановлено при виробництві продукції застосовувати дослідний (пробний) метод відповідно до «Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів» № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009 р., який заснований на проведенні дослідно-контрольних робіт у виробничих (або лабораторних) умовах одночасно з виробництвом партії продукції методом зважування та встановлення норм витрат сировини.

Вищенаведена Інструкція, яка розроблена ВАТ «Південрибтехцентр» 10.12.2008 року, погоджена начальником управління міжнародного співробітництва 18.12.2008 року та затверджена Головою Державного комітету рибного господарства України 25.02.2009 року, встановлює порядок проведення робіт і методичних підходів з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів для рибопереробних підприємств усіх форм власності (т. 1 а.с. 102-106).

Відповідно до листа ПАТ «Південрибтехцентр» Державного комітету рибного господарська України від 25.10.2012 року №07/198 Інструкція станом на 25.10.2012 року діє без обмеження строку дії та з моменту введення в дію (16.03.2009 року) жодних змін не вносилось (т. 1 а.с. 107).

Частиною 1 ст. 1 Господарського кодексу України встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Кодексу визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Виходячи з вищенаведених положень, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність у позивача встановленого законом права на використання у власній господарській діяльності, у т.ч. при встановленні норм витрат на виробництво готової продукції, положень Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009 р.

Посилання податкового органу на ненадання підприємством відповіді на письмовий запит податкового органу від 29.08.2012 року №7406/10/22.1-11 про роз'яснення причин збільшення втрат при виробництві готової продукції, є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявним в матеріалах справи листом ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" від 30.08.2012 року (вих. №113), який згідно із штампу поштової кореспонденції було отримано відповідачем 31.08.2012 року (т. 1 а.с. 80-81). Відповідно до змісту вищенаведеного листа підприємство повідомило податковий орган, зокрема, про факт використання у власній господарській діяльності положень вищенаведеної Інструкції.

Застосування відповідачем під час визначення підприємством втрат при виробництві готової продукції норм, наведених у Збірнику рецептур блюд та кулінарних виробів для підприємств громадського харчування, затвердженого Наказом Міністерства торгівлі СРСР від 12.12.1980 р. №310 та Єдині норми відходів, втрат, виходу готової продукції та списання сировини при виробництві харчової продукції з морських гідро біонтів, які затверджені Держкомриболовством Російської Федерації від 29.04.2002 р., є помилковим з огляду на таке.

Так, згідно із КВЄД, діяльністю ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" є промислове виробництво риби, що включає в себе перероблення і консервування риби, ракоподібних та молюсків, охолодження, заморожування, сушіння, копчення, соління, вимочування в розсолі, консервування тощо.

Тобто, необхідно зауважити на те, що оскільки позивач не є підприємством громадського харчування, яке виробляє страви та кулінарні вироби відповідно до положень Наказу Міністерства торгівлі СРСР від 12.12.1980 р. №310, то застосування податковим органом його положень, зокрема з приводу норм списання, при визначенні втрат підприємства при виробництві готової продукції, є неправомірним.

Крім того, неправомірним є застосування відповідачем, як органом державної влади України, під час визначення підприємством втрат при виробництві готової продукції Єдиних норм відходів, втрат, виходу готової продукції та списання сировини при виробництві харчової продукції з морських гідро біонтів, які затверджених Держкомриболовством Російської Федерації від 29.04.2002 р., оскільки їх положення взагалі не підлягають застосуванню на території України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність застосування позивачем під час виробництва готової продукції норм витрат положень Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009 р., та як наслідок правомірності віднесення їх до складу собівартості готової продукції.

Представник позивача в ході розгляду справи зазначив, що необхідність зміни на підприємстві норм витрат на виробництво, зокрема щодо технології розділки тушок риби (збільшення кількості сантиметрів відступу для відрізу головної та хвостової частини, що привело до зменшення виходу готової продукції - філе, але збільшення якості цієї готової продукції), зумовлено великою кількістю повернень не реалізованої продукції в 2011р. від контрагентів - торгівельних сітей. Введення даних норм призвело, як наслідок, до зменшення кількості повернень в 2012 році, що підтверджується, зокрема, даними по рахунку 3611 «Розрахунки з вітчизняними покупцями по р/р» - повернення готової продукції по одному з покупців - ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» (а.с. т. 1 а.с.109-110).

Згідно з ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Колегія суддів зазначає, що норми витрат на виробництво готової продукції є основною підставою для списання товарно-матеріальних цінностей та віднесення їх до складу валових витрат підприємства. Водночас, вимогами чинного законодавства не передбачена необхідність затвердження чи погодження таких норм будь-яким контролюючим органом.

Таким чином, доводи відповідача про необґрунтованість зміни підприємством у 2012 році норм витрат на виробництво готової продукції, що призвело до завищення собівартості готової продукції та, як наслідок, призвело до завищення суми витрат у І півріччя 2012 року в розмірі 1369298 грн., є неправомірними та безпідставними.

З огляду на викладене та враховуючи те, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог п. 138.4, 138.8 ст. 138 ПК України не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що нарахована податковим органом за дане порушення сума грошового зобов'язання з податку на прибуток є незаконною, та як наслідок спірне податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо правомірності висновків податкового органу про завищення позивачем у ІІ півріччі 2012 року суми витрат на збут, що призвело до заниження суми податку на прибуток приватних підприємств, та заниження суми податку на додану вартість по господарським відносинам із ТОВ фірма «ПЕЛОН» з приводу придбання товару (гофротара), колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 03.01.2011 року між ТОВ фірма «ПЕЛОН» (Постачальник) та ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" (Покупець) укладено Договір поставки №1/01, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у визначений строк у власність Покупця товар, а Покупець - прийняти та сплатити товар, кількість, ціна та асортимент якого визначається в накладній на відпуск товару, яка є невід'ємною частиною Договору (т. 1 а.с. 111-114).

Факт отримання придбаного товару (гофротара) підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних: № 1 від 12.08.2011 року на суму 268200 грн. (у т.ч. ПДВ 44700 грн.), №2 від 26.08.2011 року на суму 268200 грн. (у т.ч. ПДВ 44700 грн.), №1 від 21.09.2011 року на суму 293433,60 грн. (у т.ч. ПДВ 48905,60 грн.), №2 від 28.09.2011 року на суму 293433,60 грн. (у т.ч. ПДВ 48905,60 грн.), №1 від 07.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №2 від 14.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №3 від 21.03.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №4 від 28.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №5 від 29.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.) (т. 1 а.с. 118, 120, 122, 124, 126-130).

Згідно з умовами вищезазначеного Договору (п. 4.1) поставка товару здійснюється силами Покупця.

На підтвердження факту перевезення придбаного товару позивачем надано копії подорожніх листів вантажного автомобіля №077999 від 11.08.2011 року, №078953 від 26.08.2011 року, №078982 від 18.09.2011 року, №078995 від 25.09.2011 року, №538347 від 07.12.2011 року, № 538358 від 14.12.2011 року, №538369 від 21.12.2011 року, № 538379 від 28.12.2011 року, №538382 від 29.12.2011 року (т. 1 а.с. 145-153).

В ході розгляду справи представник позивача надав пояснення, що транспортування придбаного у ТОВ фірма «ПЕЛОН» товару здійснювалось власним транспортом та працівниками, які перебувають у трудових відносинах із підприємством, про що, зокрема, свідчать наявні в матеріалах справи копії відповідних свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та штатний розпис підприємства.

В підтвердження факту отримання придбаного товару позивачем надано копії відповідних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей: №325 від 12.08.2011 року, 325/1 від 26.08.2011 року, 355 від 21.09.2011 року, №355/1 від 28.09.2011 року, №448 від 07.12.2011 року, №448/1 від 14.12.2011 року, №448/2 від 21.12.2011 року, №448/3 від 28.12.2011 року, №448/4 від 29.12.2011 року (т. 1 а.с. 136-144).

Додатковим підтвердженням отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей є складені позивачем виписки по рахункам №22 «МБП» (Реєстр документів) та по рахунку №631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» (Приход ТМЦ за документами) (т. 1 а.с.158-160).

Наявність у позивача необхідного кваліфікованого персоналу та складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей підтверджується наданими позивачем копіями штатного розпису та Договорів оренди приміщень №2/03012011-А від 03.01.2011 року (площею 777,4 кв.м., орендодавець ОСОБА_2) та № 2021-Н від 11.10.2005 року (площею 55,4 кв.м., орендодавець Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області).

Згідно з копією Акту звірки взаємних розрахунків, заборгованість ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" перед ТОВ фірма «ПЕЛОН» станом на 01.02.2013 року складає 1987200,00 грн. (т. 2 а.с. 129).

В ході розгляду справи представник позивача пояснив, що частина боргу ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" перед ТОВ фірма «ПЕЛОН» була погашена шляхом укладання між сторонами угод про взаєморозрахунок від 29.12.2011 року та 30.03.2012 року (т. 2 а.с. 127-118).

Відповідно до зазначених угод вбачається, що у ТОВ фірма «ПЕЛОН» існувала заборгованість перед позивачем на підставі Договору поставки №010211 від 01.02.2011 року (т.2 а.с. 96-98). Виконання сторонами господарських зобов'язань за вищезазначеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів (копіями видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей) та фактично не заперечується податковим органом (т. 2 а.с. 99- 126).

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, необхідність укладання господарських відносин із ТОВ фірма «ПЕЛОН» з приводу придбання товару (гофротари) була зумовлена господарською необхідністю підприємства, а саме використано під час виробництва ящиків з гофрірованого картону (гофроящик) для пакування виробленої підприємством готової продукції (філе риби слабо солоного та холодного копчення).

Необхідно зауважити на те, що обов'язок використання гофротари у виробництві регламентується технічними умовами «Риби лососеві солені» ГОСТ 7449-96 та «Риби холодного копчення» ГОСТ 11482-96, згідно із якими, фасування продукції здійснюється саме в гофроящики.

Крім того, даний обов'язок також передбачений умовами Договорів, укладених між позивачем та іншими суб'єктами господарювання (покупцями), а саме: ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна», ТОВ «Рибний Світ «Скандинавія», ТОВ «НОВУС УКРАЇНА», ТОВ «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ», ТОВ «Край», ТОВ «Карпос», ТОВ «РОКФОР МАРКЕТ», ПП «Торгівельна мережа «ДОБРИЙ КУПЕЦЬ», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД»,ТОВ «ФОРА» (т. 1 а.с. 161-221, т. 2 а.с. 188-227, т. 3 а.с. 1-95).

На підставі наведеного, наказами позивача про встановлення строку служби Малоцінних та швидкозношуваних предметів (далі - МШП), придбана у ТОВ фірма «ПЕЛОН» гофротара була віднесена до МШП та обліковувалась на рах. 22 «МШП» (т. 2 а.с. 157, 165, 172, 180, 187). Послідуюча її передача у виробництво була проведена на підставі відповідних Актів передачі в експлуатацію МШП (т. 2 а.с. 156, 164, 171, 179, 186).

Позивач вказує, що до складу витрат на збут (Дт93 Кт22) придбана продукція була віднесена по факту передачі на виробництво у 3 та 4 кв. 2011 року.

Послідуюче оформлення вибуття зазначеної гофротари здійснювалось на підставі складених позивачем актів на списання МШП, актів вибуття МШП, товарних звітів, карток обліку МШП, копії яких долучені до матеріалів справи (т. 2 а.с. 132-155, 158-163, 166-170, 173-178, 181-185).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ ВКП "K.I.T.LTD". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ фірма «ПЕЛОН», взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст. 44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ фірма «ПЕЛОН» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не ставиться під сумнів наявність у позивача необхідних технічних можливостей для виробництва гофроящиків та сам факт їх виробництва. Спірним в даному випадку є віднесення придбаної гофротари до МШП. На думку податкового органу, придбана позивачем гофротара є активом багаторазового використання, а тому повинна обліковуватись на рахунку 204 "тара та тарні матеріали" та списуватись.

Проте, колегія суддів не приймає до уваги вказані висновки відповідача з огляду на таке.

Відповідно до П(С)БО 9 до складу запасів відносяться малоцінні та швидкозношувані предмети, використовувані протягом не більш одного року чи нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

Вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання.

Як було встановлено в ході розгляду справи, вироблені підприємством гофроящики використовувались як пакувальний матеріал. Встановлений строк використання гофротари складає 365 днів, тобто не перевищив одного операційного циклу.

Посилання податкового органу на той факт, що згідно із умовами договорів із контрагентами, вироблені позивачем гофроящики повинні були бути повернуті, є помилковими, оскільки поверненню підлягали саме піддони плоскі дерев'яні (ГОСТ 9557-87), а не гофроящики. Тобто гофротара не є активом багаторазового використання, оскільки не повертається від покупців та вдруге не використовується.

Позивач також зауважив, що враховуючи специфіку виробляємого товару (філе риби слабо солоного та холодного копчення) та умови пакування (запечатування здійснюється за допомогою липкої стрічки), гофроящики повторному використанню не підлягають.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем придбаної гофротари до МШП та облікування саме на рах. 22 "МШП", а тому висновок податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства є безпідставним та необґрунтованим.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, колегія суддів зауважує на те, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Щодо посилання податкового органу на те, що перевіркою встановлено формування позивачем податкового кредиту за рахунок постачальників в ланцюгах постачання, які відсутні за місцезнаходженням, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ фірма «ПЕЛОН» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки завищення позивачем у ІІ півріччі 2012 року суми витрат на збут, що призвело до заниження суми податку на прибуток приватних підприємств, та заниження суми податку на додану вартість по господарським відносинам із ТОВ фірма "ПЕЛОН" з приводу придбання товару (гофротара) не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що нарахована податковим органом за дане порушення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість є незаконною, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню.

Щодо правомірності висновків податкового органу про порушення позивачем п. 2.8 Положення № 637, внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012р. у сумі 3097,74 грн., колегія суддів зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що надходження та видача готівки в ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" обліковуються у касових книгах, які ведуться в електронному виді відповідно до Положення № 637, які роздруковані, пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою підприємства.

За перевіряємий період дані касових книг підприємства щодо прийняття та видачі готівкових коштів відповідають даним прибуткових та видаткових касових ордерів (типові форми відповідно КО-1 і КО-2 відповідають даним касових документів).

У прибуткових і видаткових касових ордерах та платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях проставлені дати, номери, суми, зазначені підстави для їх виписки, в наявності підписи службових осіб і одержувачів коштів, печаток, штампів.

Ліміт каси, який встановлений на підприємстві, складає 681,00 грн.

В свою чергу, за наслідками перевірки відповідачем було встановлено, що в видатковому ордері від 14.01.12 р. відсутній підпис на отримання коштів у сумі 3778,74 грн., чим порушено п.3.5 Положення № 637.

Таким чином, враховуючи, що для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача, податковий орган дійшов висновку про перевищення ліміту каси 14.01.2012р. у сумі 3097,74 грн., чим порушено п.2.8 Положення №637.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на таке.

Позивачем в ході розгляду справи надано копію Видаткового касового ордеру від 14.01.2012 року на суму 3778,74 грн. та його оригінал для огляду судом, який має усі встановлені Положенням №637 реквізити та підписи уповноважених сторін (т.3. а.с. 134).

З вищезазначеного первинного документа вбачається, що він не має дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Посилання відповідача на невідповідність даного видаткового ордеру під час проведення перевірки (не підтверджений підписом одержувача), колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з такого.

Відповідно до вимог п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затверджено Наказом ДПА України від 24.12.2010р. № 1003, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2011р. за №70/18808 встановлено, що перед початком проведення документальної перевірки діяльності платника податків за місцезнаходженням податкового органу посадова особа, відповідальна за проведення перевірки, зобов'язана прийняти надані платником податків оригінали документів, пов'язаних із здійсненням діяльності за період, що перевіряється. Зазначені документи приймаються за описом, складеним платником податків за власним бажанням. Опис наданих для перевірки документів складається у двох примірниках особисто платником податків у присутності посадової особи, відповідальної за проведення перевірки. В описі в обов'язковому порядку зазначається кожний переданий документ із указанням його найменування, номера та дати видачі. У разі наявності значної кількості однотипних документів, наприклад, накладних на придбання товару, в описі допускається запис із зазначенням назви однотипних документів (накладна), їх кількості, за який період діяльності вони надані та кількості аркушів. У кінці опису платником податків повинно бути зазначено, що для проведення перевірки документи надані в повному обсязі, інші документи, пов'язані із здійсненням діяльності, відсутні. Посадова особа, яка здійснює перевірку, ознайомившись із наданими для перевірки документами, перевіривши їх наявність за описом, робить у ньому запис про прийняття для проведення документальної перевірки документів, пов'язаних із здійсненням діяльності, зазначає дату їх прийняття та ставить особистий підпис. У разі відмови платника податків від особистого складання опису такий опис складається посадовою особою, відповідальною за проведення перевірки, у присутності платника податків. При цьому цей факт зазначається в акті перевірки.

Тобто, згідно із вимогами вищезазначеного порядку встановлено, що законодавець передбачив можливість складення опису документів, які передаються платником податків на перевірку, безпосередньо таким платником податків, а в разі відсутності у платника податку бажання складати опис документів обов'язок по складенню опису покладається на податковий орган.

В ході розгляду справи встановлено, що під час проведення перевірки опис документів, що надаються на перевірку, складено не було.

Тобто, через порушення податковим органом порядку оформлення результатів перевірок в частині не складення опису документів, що надаються на перевірку, немає можливості перевірити доводи відповідача про порушення позивачем вимог п. 2.8 Положення № 637 в частині невідповідності Видаткового ордеру встановленим вимогам (не підтверджений підписом одержувача), внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012р. в сумі 3097,74 грн.

Такий доказ також не надано було податковим органом і до суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимог п. 2.8 Положення № 637 в частині перевищення ліміту каси 14.01.2012р. у сумі 3097,74 грн., не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, та як наслідок, нарахування суми грошового зобов'язання на підставі спірного податкового повідомлення-рішення є незаконним.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013р. по справі № 820/1277/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 22.07.2013 р.