Постанова № 33012786, 16.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 серпня 2013 року № 826/10817/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Нір»

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.07.2013 №0003752220

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нір» (надалі – позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі – відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.07.2013 №0003752220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/10817/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 29.07.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі – Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми витрат з податку на прибуток приватних підприємств є хибними, базуються виключно на суб’єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України, за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №33/22-221-19130596 від 12.06.2013, прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0003752220, яким позивачу, за порушення пп.139.1.9 ПК України, збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 37739грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 30191грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 7548грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов’язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Ангстрем Континенталь».

Нікчемність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на обставинах, викладених в акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Ангстрем Континенталь», що складений ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 №7208/224/33906299.

Згідно вказаного акта, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська встановлено відсутність у ТОВ «Ангстрем Континенталь» виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Вищезазначене дає підстави податковому органу стверджувати, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Нір» та ТОВ «Ангстрем Континенталь» носять характер нікчемного правочину, внаслідок його не відповідності ч.ч.1,3 та 5 ст.203 ЦК України, а також суперечності правочину моральним засадам держави та суспільства (ст.8 акта).

До того ж, як зазначає представник відповідача у своїх письмових запереченнях, до перевірки позивачем не надано товарно-транспортних накладних або подорожніх листів, що сприймається суб’єктом владних повноважень, як належний та достатній доказ безтоварності досліджуваних в ході проведення перевірки господарських операцій.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача передчасними та помилковими, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на укладення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Більш того, посадовими особами контролюючого органу не вірно застосовано положення ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, адже з внесенням змін до статті 228 Цивільного кодексу України з 01.01.2011, для кваліфікації правочину як такого, що порушує інтереси держави (в силу частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України), вказаний правочин повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку. Однак таких доказів відповідачем суду не надано, а Окружним адміністративним судом м. Києва такого не встановлено.

В той же час, суд позбавлений можливості прийняти до уваги обставини, встановлені в акті перевірки ТОВ «Ангстрем Континенталь» №7208/224/33906299 від 21.12.2012, адже постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2013 по справі №804/1260/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013, визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС, що полягали в проведенні перевірки ТОВ «Ангстрем Континенталь» та складанні акта перевірки №7208/224/33906299 від 21.12.2012. Вказані обставини представником відповідача не заперечувались.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності угод та/або укладення між позивачем і ТОВ «Ангстрем Континенталь» угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч.4 ст.72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

За таких обставин, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Так, 27.03.2012 між позивачем (одержувач) та ТОВ «Ангстрем Континенталь» (постачальник) укладено Договір №37, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність одержувача хімреактиви та хімікати.

В свою чергу одержувач, відповідно до п.1.2. Договору, взяв на себе зобов'язання прийняти таку продукцію та оплатити її.

На виконання умов Договору, 30.03.2012 та 25.06.2012, ТОВ «Ангстрем Континенталь» на позивача виставлено рахунки-фактури №37, 38 та 73 відповідно на оплату коштів за товар (Трипсин-інгибітор, хінозол, хімотрепсин) на загальну суму 172518грн.

30.03.2012, на підставі видаткової накладної №352, ТОВ «Ангстрем Континенталь» було поставлено на користь позивача товар – трипсин-інгибітор, хінозол та хімотрепсин на загальну суму 58644,00грн., в т.ч. ПДВ9774,00грн.

За наслідками вказаної господарської операції, ТОВ «Ангстрем Континенталь» було виписано на користь позивача податкову накладну №169 від 30.03.2012.

Також, 30.03.2012, на підставі видаткової накладної №353, ТОВ «Ангстрем Континенталь» було поставлено на користь позивача товар - трипсин-інгибітор, хінозол та хімотрепсин на загальну суму 57654,00грн., в т.ч. ПДВ9609,00грн.

За наслідками вказаної господарської операції ТОВ «Ангстрем Континенталь» було виписано на користь позивача податкову накладну №170 від 30.03.2012.

26.06.2012, на підставі видаткової накладної №2770 ТОВ «Ангстрем Континенталь» було поставлено на користь позивача товар - трипсин-інгибітор, хінозол та хімотрепсин на загальну суму 56220,00грн., в т.ч. ПДВ9370,00грн.

За наслідками вказаної господарської операції ТОВ «Ангстрем Континенталь» було виписано на користь позивача податкову накладну №182 від 25.06.2012.

Позивачем в повній мірі проведено оплату за придбаний товар, що підтверджується належним чином завіреними копіями банківських виписок, які наявні в матеріалах справи.

На підтвердження використання придбаних хімічних речовин в рамках власної господарської діяльності, представник позивача зазначив, що ТОВ «Нір» є розробником та виробником лікарських засобів (ліцензія серії АВ№598037, видана Державною службою України з лікарських засобів), при виробництві яких використовуються, в тому числі хімікати: трипсин-інгибітор, хінозол та хімотрепсин. При цьому, безпосередньо використання вказаних хімічних речовин в технологічних процесах виготовлення лікарських засобів, підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи виписками з Технологічних інструкцій виробництва лікарських речовин «Пропес», «Цереброкурин», «Инфламафертин», а також накладними на внутрішнє переміщення хімічних речовин зі складу позивача на відповідні виробничі дільниці.

Зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ «Ангстрем Континенталь», підтверджуються оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за період 01.01.2012-09.07.2013, картками рахунку 631 по відповідних прибутковим накладним, що підтверджують відсутність кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Ангстем Континенталь» та відсутністю, станом на 09.07.2013, дебіторської заборгованості постачальника перед ТОВ «Нір».

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об’єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV – містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

При цьому, суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В той же час, надаючи правову оцінку посиланням контролюючого органу на відсутність документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожні листи) по спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем до матеріалів справи надані всі необхідні документи, підтверджуючі виконання господарських операцій з контрагентом, зокрема, договір, видаткові накладні, податкові накладні, докази оплати, які, по відношенню до бухгалтерських документів, мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов’язковість яких встановлена ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995.

Відсутність у позивача ТТН не може бути підставою для невключення до складу валових витрат вартості придбаних ТМЦ, адже правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно до Закону «Про автомобільний транспорт» та Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року № 128/2568, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач до зазначеної категорії суб’єктів не відноситься.

Враховуючи, що у перевіряємий період позивачем правомірно віднесло до складу витрат суми коштів на підставі належним чином оформлених первинних документів, а матеріали справи містять в собі доказами використання придбаних ТМЦ в рамках власної господарської діяльності, суд приходить до висновку про помилковість тверджень відповідача про заниження позивачем, в періоді, що перевірявся, суми податку на прибуток приватних підприємств.

За таких обставин, доводи відповідача спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу витрат, а зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками взаємовідносин з контрагентом, як вже зазначалось, підтверджуються копіями карток-рахунків 631 по контрагенту.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов’язання з податку на прибуток як наявність висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Хімічні речовини, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних речовин також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку або заподіяння шкоди інтересам держави та суспільства.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов’язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 02.07.2013 №0003752220.

3. Зобов’язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нір» (код ЄДРПОУ 19130596, адреса: 02160, м.Київ, Дніпровський район, ВУЛИЦЯ ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 50) судові витрати в сумі 377 (триста сімдесят сім)грн. 39коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (код ЄДРПОУ 38730029 адреса: 02094, м.Київ, Дніпровський район, БУЛЬВАР ВЕРХОВНОЇ РАДИ, будинок 24-Б).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.