Рішення № 33010378, 14.08.2013, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/1530/13-ц

Провадження № 2/265/917/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2013 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Адамової Т. С.,

при секретарі Хайтуловій Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

05 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання, укладеного 13 вересня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним. В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді будинку АДРЕСА_1. 15 лютого 2013 року вона звернулася із заявою до Четвертої Маріупольської нотаріальної контори про прийняття спадщини. Крім неї спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері є її рідний брат - відповідач ОСОБА_3 Після її звернення до нотаріальної контори їй стало відомо, що будинок АДРЕСА_1 її батько ще 13 вересня 1999 року при житті її матері передав у власність її брату ОСОБА_3 за договором довічного утримання. Оскільки вказаний будинок був побудований та зданий в експлуатацію 06 листопада 1963 року в період знаходження її батьків у шлюбі, він є сумісним майном подружжя, і тому її батько не мав законних підстав розпоряджатися даним будинком та передавати його у власність її брату.

В подальшому позивачка уточнила позовні вимоги, зазначивши, що відповідач ОСОБА_3, який по спірному договору довічного утримання від 13 вересня 1999 року є набувачем будинку АДРЕСА_1, набував даний будинок без намірів здійснювати догляд за ОСОБА_2 та утримувати його, тому як згідно довідки виконавчого комітету Комітернівської сільської ради Новоазовського району ОСОБА_3 фактично проживає зі своєю дружиною ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 з 1995 року по теперішній час, без реєстрації. Крім того, вважає, що письмова згода її матері на укладання спірного договору є недійсною, тому як відповідно до ч.2 ст. 747 ЦК України повинна була виділитися частка матері. Просила позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначила, що її брат маніпулював батьком, здійснював на нього тиск, у зв'язку з чим останній робив все, чого бажав ОСОБА_3 Відносини в неї з батьками та братом завжди були натягнутими, батьки отримували добру пенсію, і самі себе могли утримувати, допомоги не потребували. Батько завжди їй говорив про те, що будинок вони з братом успадкують разом, а на похоронах матері батько їй повідомив про договір довічного утримання. Просила задовольнити позовні вимоги та визнати договір довічного утримання, укладений 13 вересня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним.

Представники позивачки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, діючі на підставі договорів про надання правової допомоги, підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, надав заяву з проханням розглядати справу в його відсутності у зв'язку з неможливістю з'явитися у судове засідання за станом здоров'я та похилим віком, за участю його представника ОСОБА_3 Зазначив, що заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3, діючий в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, позовні вимоги не визнав та пояснив, що у листопаді 1999 року батько з матір'ю запропонували йому оформити на нього будинок шляхом укладення договору дарування, однак нотаріус порадила укласти договір довічного утримання, мати надала свою згоду на відчуження будинку. Умови договору довічного утримання він виконує, купує продукти харчування, одяг та все необхідне, батька все влаштовує. Позивачка років 20 вже проживає в селі Мелекино, батькам вона ніколи не допомагала, мабуть тому батьки і прийняли таке рішення. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_9, діючий на підставі договору про надання правової допомоги, позовні вимоги не визнав та пояснив, що договір довічного утримання укладався між батьком ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 у 1999 році за бажанням обох батьків, про що свідчить письмова згода дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_4. Вважає, що підстав для визнання договору довічного утримання недійсним, немає.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно до ст..129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно з ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Судом встановлено, що 13 вересня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_10 та зареєстрований у реєстрі за № 4904. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 жилий будинок АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 зобов'язався довічно повністю утримувати ОСОБА_2, забезпечувати його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, зберігати при цьому в його безкоштовному довічному користуванні вказаний будинок (а.с. 31).

При цьому дружина відчужувача ОСОБА_4 надала письмову згоду на укладання договору довічного утримання ОСОБА_2 та відчуження жилого будинку АДРЕСА_1, який є їх спільною сумісною власністю з чоловіком, на користь сина ОСОБА_3 (а.с. 45).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1, видане 13 лютого 2013 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області, актовий запис № 184 (а.с. 5).

За даними Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори від 11 квітня 2013 року після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа № 72/2013, 15 лютого 2013 року зареєстрована заява про прийняття спадщини дочки - ОСОБА_1 (а.с. 43).

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2004 року) останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки судом було достовірно встановлено, що договір дарування квартири був посвідчений приватним нотаріусом 15 жовтня 2002 року, то підлягає застосування Цивільний кодекс від 18.07.1963 року, який діяв на момент укладання договору дарування.

Згідно до ст.. 425 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Ст. 426 зазначеного кодексу передбачає форму та умови договору довічного утримання, а саме: договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений, в договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін.

Вказані вимоги закону при укладанні оспорюваного договору сторонами додержані.

Суд не приймає до уваги доводи представників позивачки про порушення вимог ч.2 ст. 747 ЦК України, який є діючим на теперішній час, тому як його дія розповсюджується на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, тобто починаючи з 2003 року, а отже, на правовідносини, які склалися між сторонами з приводу укладання спірного договору довічного утримання, дія ст.. 747 ЦК України, не розповсюджується.

Крім того, позивачка, як на підставу визнання договору довічного утримання недійсним, посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 придбав жилий будинок АДРЕСА_1 без намірів здійснювати догляд за відчужувачем - ОСОБА_2 та утримувати його.

Відповідно до ч.1 ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року), на яку посилається позивачка, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі утискають особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Як вбачається із положень ст..428 зазначеного кодексу договір довічного утримання може бути розірваний:

- за вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконує обов'язків, взятих ним на себе за договором;

- за вимогою набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не має змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення.

Таким чином, у разі невиконання набувача, тобто ОСОБА_3 обов'язків, взятих ним на себе за договором, відчужувач, тобто ОСОБА_2 має право звернутися з вимогою про розірвання вказаного договору. Отже, доводи позивачки про невиконання ОСОБА_3 обов'язків за договором є підставою для розірвання договору, право на яке має ОСОБА_2, а не визнання спірного договору недійсним, як того вимагає позивачка.

Крім того, позивачкою не доведено факту невиконання ОСОБА_3 своїх обов'язків, а довідка, видана виконавчим комітетом Комітернівської сільської ради Новоазовського району Донецької області про те, що ОСОБА_3 фактично проживає зі своєю дружиною ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2, з 1995 року, не є належним доказом для підтвердження вказаних доводів.

Таким чином, в судовому засіданні позивачкою та її представниками не доведено перед судом правомірності та обґрунтованості своїх позовних вимог, підстав для задоволення позову немає, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 88, 213-215 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання, укладеного 13 вересня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого 13 вересня 1999 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_10 за № 4904, недійсним, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення або у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.С. Адамова