Постанова № 33010112, 12.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа№ 910/4501/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 12.08.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року (повний текст підписано 14.06.2013 року)

у справі №910/4501/13 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до закритого акціонерного товариства «Науково-виробничого підприємства «Артур»

про стягнення 110 097,91 грн. та розірвання договору,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року у справі №910/4501/13 позов задоволено частково. Стягнуто з закритого акціонерного товариства «Науково-виробничого підприємства «Артур» на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України 51 021,22 грн. земельного податку, 2 905,84 грн. пені. Стягнуто з закритого акціонерного товариства «Науково-виробничого підприємства «Артур» 1 078,54 грн. судового збору в Державний бюджет України. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте передчасно, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та без належних доказів та мало місце порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 15.07.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/4501/13 року у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача-2 в судовому засіданні підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Прокурор та представники позивача-1 та відповідача в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходяться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з'явилися в судове засідання, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності прокурора та представників позивача-1 і відповідача.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.2002 року між Міністерством оборони України (орендодавець) в особі Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Закритим акціонерним товариством «НВП «Артур» (орендар) було укладено договір оренди №152/2002/ГоловКЕУ нерухомого військового майна, розташованого в Київському гарнізоні за адресою: м. Київ, вул. Московська, 45/1 будинок №33в/м 59 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення загальною площею 1 136,78 кв.м, 7-го поверху будинку №33в/м 59 по вулиці Московській, 45/1 в місті Києві, що знаходиться на обліку Київського КЕУ, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 1 862 400,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що назване в п. 1.1 нерухоме майно орендодавець передає орендарю для розміщення закладу науки, який буде здійснювати діяльність по створенню та функціонуванню спільного експериментально-навчального комплексу досліджень проблем АСУ військами, виконання ДКР, навчання особистого складу частин і з'єднань ЗСУ.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2002 року - 4 590,82 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у випадку зазначеному чинним законодавством.

Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2002 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень, квітень 2002 року.

Відповідно до п. 3.2 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата у розмірі 100% перераховується орендарем до Державного бюджету України щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно із п. 5 договору, орендар зобов'язаний, зокрема, використовувати орендоване майно у відповідності до його призначення та умов цього договору (п. 5.1 договору), своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.2 договору), щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (п. 5.11 договору).

Пунктом 9.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Строк дії договору відповідно до п. 10.1 договору становить 25 років з 16.04.2002 року.

Відповідно до п. 10.2 цього договору, його умови зберігають силу протягом всього терміну дії договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.

Відповідно до п. 11.3 договору, за прострочення платежів по орендній платі, за надані комунальні послуги та за невиконання вимог п. 5.3 договору понад три місяці, орендар сплачує штраф в розмірі 3% від вартості орендованого майна.

Додатковим договором № 5д/2005/ГоловКЕУ від 26.10.2005 року про внесено зміни до договору оренди №152/2002/ГоловКЕУ від 16.09.2002 року, де п. 3.1 договору викладений у наступній редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2005 року - 5 964,34 грн. За домовленістю з орендарем, після передачі ЗАТ «НВП «Артур» орендованих приміщень площею 900,00 кв.м. в суборенду, орендна плата без ПДВ за базовий місяць (вересень 2005 року) за вказані приміщення встановлюється в розмірі 22 500,00 грн. (із розрахунку 25,00 грн. за 1 кв.м.). Загальна орендна плата становить без ПДВ за базовий місяць (вересень 2005 року) 23 742,23 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекс інфляції за період з базового до першого місяця оренди».

Додатковим договором №1д/2009/ГоловКЕУ від 01.06.2009 року п.3.1 розділу 3 договору оренди №152/2002/Головку від 16.09.2002 року змінено та визначено, що орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (листопад 2008 року) на рівні 9 577,39 грн.

Відповідно до додаткового договору №29д/ККЕУ від 01.03.2010 року до договору оренди №152/2002/ГоловКЕУ від 16.09.2002 року Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України стає стороною вказаного договору - орендодавцем, приймає на себе всі права та обов'язку орендодавця.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування ним відповідачем, а також існування у відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів на час звернення позивача до суду, за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року у розмірі 35 655,27 грн., яка під час розгляду справи, а саме 21.05.2013 року була сплачена відповідачем.

Пунктом 5.11 договору передбачено, що орендар зобов'язаний щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно.

Проте відповідач свого обов'язку зі спати платежів належним чином не виконав, у зв'язку із чим заборгованість відповідача по земельному податку склала 51 021,22 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.

У березні 2013 року заступник Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до закритого акціонерного товариства «науково-виробничого підприємства «Артур» про стягнення 51 021,22 грн. компенсації земельного податку, 2 905,84 грн. пені, 3 327,98 грн. штрафу, 813,73 грн. 3% річних, а всього 58 068,77 грн. заборгованості за договором №152/2002/ГоловКЕУ від 16.09.2002 року.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 51 021,22 грн. земельного податку, 2 905,84 грн. пені є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3 327,98 грн. штрафу та 813,73 грн. 3% річних відмовлено повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач-2 посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди в силу ст.759 ЦК України та ст.283 ГК України.

До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносять, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Пунктом 3 статті 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з п. 1, п. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що орендна плата у розмірі 100% перераховується орендарем до Державного бюджету України щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця.

Таким чином, відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 5.11 договору орендар зобов'язаний щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно.

Натомість відповідач свого обов'язку зі спати платежів належним чином не виконав, у зв'язку із чим заборгованість відповідача по земельному податку склала 51 021,22 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання відповідачем свого зобов'язання щодо відшкодування земельного податку за період з 01.01.2012 року по 31.03.2013 року, не містять їх і матеріали справи.

Факт наявності боргу у відповідача за договором оренди №152/2002/ГоловКЕУ у сумі 51 021,22 грн. земельного податку позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому на переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 51 021,22 грн. заборгованості по відшкодуванню земельного податку є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 3.5 договору, орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

У відповідності до п. 3.3 договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця.

Таким чином, останнім днем сплати орендної плати є 10 число поточного місяця, а отже початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є 11 число поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 2 905,84 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання по оплаті орендної плати з 11.02.2013 року по 01.04.2013 року та за період прострочення виконання договірного зобов'язання по відшкодуванню земельного податку з 11.03.2012 року по 01.04.2013 року.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.

Судовою колегією було перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем, з урахуванням кількості днів прострочення відповідачем оплати, у відповідності до якого стягненню з ЗАТ «Науково-виробниче підприємство «Артур» за заявлений позивачем період існування заборгованості підлягають 2 905,84 грн. - пені.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача та 3% річних в сумі 813,73 грн. за період з 11.03.2012 року по 01.04.2013 року (а.с. 46).

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва неправомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 813,73 грн. за час прострочення.

Вказані вище обставини місцевий господарський суд не прийняв до уваги та не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим в цій частині рішення суду слід скасувати.

Окрім цього, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 7% штрафу відповідно до п.2 ст.231 ГК України в розмірі 3 327,98 грн. за прострочення платежу по компенсації земельного податку, а саме: заборгованість за січень 2012 року - лютий 2013 року на суму 47 542,50 грн. х 7% = 3 327,98 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 327,98 грн. штрафу, за необґрунтованістю та безпідставністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом З частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи ту обставину, що відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, заявлені позивачем вимоги про стягнення 7 % штрафу, на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №23/225 від 28.02.2011 року.

Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що, оскільки у тексті договору сторони не досягли письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді штрафу за порушення строків виконання, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідача у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки за порушення зобов'язань, позивачем не вказаний, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 327,98 грн. штрафу задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України надано докази та належним чином доведено правомірність вимог апеляційної скарги про часткове скасування рішення місцевого господарського суду від 28.05.2013 року в частині відмови у задоволенні позовних про стягнення 813,73 грн. 3% річних.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних про стягнення 813,73 грн. 3% річних та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року слід залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року у справі №910/4501/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року у справі №910/4501/13 скасувати частково в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 813,73 грн. та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року у справі №910/4501/13 залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Артур» (03115, м. Київ, вул. Петрицького, 10/1, код ЄДРПОУ 24568863) на користь Київського квартирно-експлуатаційного Управління Міністерства оборони України (03186, м. Київ, вул. Антонова, 2/32, код ЄДРПОУ 22991617) 51 021,22 грн. земельного податку, 2 905,84 грн. пені, 813,73 грн. 3% річних.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Артур» в дохід Державного бюджету України 1 633,77 грн. судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 2 905,84 грн. штрафу відмовити.»

4. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Артур» в дохід Державного бюджету України 816,64 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному господарському суді.

5. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Справу №910/4501/13 повернути до господарського міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.