Ухвала суду № 33004539, 23.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 р.Справа № 820/4045/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2013р. по справі № 820/4045/13-а

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач- Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якому просив:

-стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 7262,05 грн. та пені в розмірі 4,35 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що суб'єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення заявлених вимог.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 року скасувати та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ч. 3 та ч. 5 ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"та вказує, що на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві за 2012 рік становить 14525,00 грн.

Згідно звіту відповідача за 2012 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2012 р. становила 8 осіб, тобто відповідач у 2012 р. повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. Згідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2012р. форма №10-ПІ, розділ ІІ "Кількість працівників та фонд оплати праці", у 2012 році на підприємстві відповідача було працевлаштовані 1 інваліда.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходи з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, створені робочі місця, відповідачем на підприємстві працевлаштовано одну особу, що є інвалідом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 7262,05 грн. та пені в розмірі 4,35 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Як встановлено матеріалами справи ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 р. (форма 10-ПІ) підприємства відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників в 2012 р. становила 8 осіб, а тому згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2012 р. визначена - 1 місце. Фактично середньооблікова чисельність працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві склала 1 особа.

Згідно звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України за формою №Д4 за січень-грудень 2012 р., на підприємстві відповідача з січня по липень 2012 року середньооблікова кількість штатних працівників складала 7 осіб, починаючи з серпня 2012 року кількість працівників становила 11 осіб, з вересня 2012 року кількість працівників становила 10 осіб.

Отже, обов'язок щодо працевлаштування інваліда у ФОП ОСОБА_1 виник лише у серпні 2012 року, коли середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу склала більше, ніж 7 осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2012 року на підприємство відповідача було працевлаштовано інваліда третьої групи ОСОБА_3, що підтверджується Довідками до акту огляду МСЕК №160233, №194374 та Договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 06.08.2012 р. Вказаний договір зареєстрований позивачем у встановленому законом порядку, що не заперечувалось сторонами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про дотримання відповідачем вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2013р. по справі № 820/4045/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.