Постанова № 33004042, 12.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 серпня 2013 року 810/3729/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елекон ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Елекон ЛТД» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання нечинними (недійсними) і скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалами суду від 19.07.2013 було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явились представники сторін, однак в судовому засіданні 02.08.2013 було оголошено перерву до 12.08.2013.

У судове засідання 12 серпня 2013 року сторони повідомлені належним чином про розгляд справи не з'явились та від представників сторін до суду надійшли письмові клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомленні рішення від 02.07.2013 №0002472300, №0002462300, №0002452300 (далі - оскаржувані рішення). Позовні вимоги представник позивача обґрунтовував тим, що відповідачем за наслідками податкової перевірки було зроблені необґрунтовані висновки щодо порушень позивачем норм податкового законодавства, тому оскаржувані рішення, винесені за цими висновками, є протиправними.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечення відповідача є за своїм змістом підтвердженням висновків, які позивач спростовує в позові.

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

Відповідачем по справі було проведено податкову перевірку діяльності позивача за наслідками якої відповідачем було складено акт від 03.06.2013 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Фірма «Елекон ЛТД» (код ЄДРПОУ 13734376) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р.» (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки відповідачем було визначено наступні порушення:

1) заниження податку на прибуток на суму 981 202 грн. за період ІV квартал 2010 року - ІІІ квартал 2011 року та період І-ІІ квартали 2012 року;

2) заниження суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 638 608 грн. у зв'язку з неправомірним формуванням позивачем податкового кредиту з ПДВ;

3) завищення залишку від'ємного значення ПДВ в розмірі 471 грн.

За результатами цих висновків відповідачем 02.07.2013 було винесено в зазначеному порядку відповідно оскаржувані рішення №0002472300, №0002462300, №0002452300.

Згідно пояснень представника відповідача висновок останнього щодо порушення у вигляді заниження податку на прибуток на суму 981 202 грн. був зроблений у зв'язку договорами страхування, укладеними у підзвітному періоді між позивачем та АТ «СК «Еталон-поліс». Так, позиція відповідача полягає в тому що за цими договорами настали страхові випадки, проте позивач умисно не дотримувався та грубо порушував умови договорів страхування, що призвело до звільнення страховика від виплати страхового відшкодування. При цьому, відповідач ні в Акті перевірки, ні представник відповідача в поясненнях щодо позову - не зазначають в чому полягало недотримання позивачем умов договорів страхування, як і не заперечується твердження позивача, що страхове відшкодування не було отримано позивачем. Натомість, суму не отриманих страхових витрат відповідач відніс до оподатковуваного доходу позивача, визначивши у зв'язку з цим збільшений розмір податкових зобов'язань.

При цьому, представник позивача в судовому засіданні вказав, що страхове відшкодування не було отримано позивачем за договорами страхування у зв'язку з ненастанням страхового випадку, умови якого були погоджені сторонами договорів страхування. Таким чином, в судовому засіданні відповідачем не було доведено отримання позивачем чи визнання доходу у вигляді страхових виплат за договорами страхування.

Так між позивачем та СК «Еталон-поліс» було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків №КИ-18/185 від 07.06.2011 (далі - Договір № КИ-18/185). Страховим випадком за цим договором сторони визначили - фінансові втрати позивача в результаті невиконання Контракту № 03 від 30.12.2010, укладеного між позивачем та Господарським товариством «Балкантехніка» (Туркменістан), який за своїм змістом є договором поставки товару.

Також, між позивачем та СК «Еталон-поліс» було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків №КИ-18/268 від 16.09.2011 (далі - Договір №КИ-18/268). Страховим випадком за цим договором сторони визначили - фінансові втрати позивача в результаті невиконання Контракту №05 від 08.08.2011, укладеного між позивачем та Господарським товариством «Балкантехніка» (Туркменістан), який за своїм змістом є договором поставки товару.

З пояснень представника відповідача слідує, що позивачу було донараховано податок на прибуток та ПДВ у зв'язку з невизнанням відповідачем, як правомірних, визначених позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями позивача з наступними контрагентами: ТОВ «Фірма Астейт», ТОВ «Вайпергруп», ТОВ «Рондобуд» та ТОВ «Формтрон».

В судовому засіданні було встановлено, що із зазначеними контрагентами позивачем було укладено договори поставки.

Відповідач, посилаючись на листи ДПІ у Дніпровському районі м. Києва №68/7/07-4/50 від 18.01.2013 (щодо ТОВ «Фірма Астейт»), ДПІ у Печерському районі м. Києва №6443/7/23-23 від 11.03.2011 (щодо ТОВ «Рондобуд»), №9067/7/22-911 від 10.07.2012 (щодо ТОВ «Формтрон») та №30801/7/23-310 від 26.08.2011 (щодо ТОВ «Вайпергруп»), вказує на обставини, які можуть свідчити про фіктивність господарської діяльності як такої (а не конкретних господарських операцій) зазначених вище контрагентів позивача, та, як наслідок - про нікчемність господарських операцій цих контрагентів з позивачем, умови та наслідки якої визначені Цивільним кодексом України.

Разом з тим, ні зі змісту даних листів чи додатків до них, ні з Акта перевірки, ні з пояснень представника відповідача не слідує вказівки на обставини, які б свідчили про відсутність поставки за договорами, укладеними позивачем з ТОВ «Фірма Астейт», ТОВ «Вайпергруп», ТОВ «Рондобуд» та ТОВ «Формтрон» чи про відсутність руху коштів як оплату ціни, чи - про неналежність фінансово-господарських документів, оформлених між сторонами договорів поставки.

В решті обставин представником відповідача доводи позивача не були спростовані.

Також, в судовому засіданні представник відповідача не надав пояснень щодо висновку податкового органу про завищення позивачем залишку від'ємного значення ПДВ в розмірі 471 грн., обґрунтування цього висновку відсутнє і в Акті перевірки. Це, в свою чергу, унеможливлює визнання як обґрунтованого та правомірного оскаржуваного рішення №0002452300.

Надаючи правову оцінку зазначеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Щодо правовідносин по нарахуванню податкових зобов'язань у зв'язку з не отриманими позивачем страховими виплатами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 164.1 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Дохід у вигляді страхових платежів, не був позивачу не нарахований, ні виплачений, ні наданий, тому в силу статті 164.1 Податкового кодексу України не може вважатись оподатковуваним доходом з метою оподаткування.

Щодо висновків відповідача про нікчемність господарських операцій позивача з ТОВ «Фірма Астейт», ТОВ «Вайпергруп», ТОВ «Рондобуд» та ТОВ «Формтрон» як підстави для застосування податкової санкції у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Зі змісту Акта перевірки, слідує, що договір укладений позивачем з вищезазначеними контрагентами, за результатами господарських операцій по якому позивачем було сформовано податковий кредит відповідач вважає таким, що укладено без мети настання реальних наслідків, тобто нікчемними.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність договорів між позивачем та контрагентами не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваних рішень та має лише інформативний характер.

За умов відсутності вказівки та доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

При цьому суд не знайшов підтверджень безтоварності господарських операцій здійснених між позивачем та ТОВ «Фірма Астейт», ТОВ «Вайпергруп», ТОВ «Рондобуд» та ТОВ «Формтрон», - відповідач свої висновки щодо відсутності цих господарських операцій базує винятково на загальній оцінці господарської діяльності зазначених контрагентів позивача, а не на оцінці безпосередньо господарських операцій. Це, в свою чергу, зумовлює зміст висновків Акта перевірки як припущень, а не достовірних даних (відомостей) щодо конкретної господарської операції.

Таким чином суд, вивчивши документи подані представником позивача, не може виключити дійсність проведення господарських операцій на виконання договорів поставки, укладених позивачем з ТОВ «Фірма Астейт», ТОВ «Вайпергруп», ТОВ «Рондобуд» та ТОВ «Формтрон», оскільки виконання вказаних договорів, право позивача на формування податкового кредиту підтверджено позивачем первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до п.14.1.181 ст. 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Суд не знайшов підтверджень порушення позивачем статті 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту, тому приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним та скасування оскаржуваного рішення №0002462300.

Щодо оскаржуваного рішення №0002452300, суд виходить з недоведеності відповідачем суми завищення залишку від'ємного значення ПДВ в розмірі 471 грн., яка в свою чергу є єдиною фактичною підставою для нарахування позивачу 471 грн. ПДВ. За таких умов оскаржуване рішення №0002452300 суд вважає необґрунтованим, а тому таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 2 липня 2013 року № 0002472300, № 0002462300 та № 0002452300 прийняті Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елекон ЛТД» сплачений судовий збір у розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.