Рішення № 33003793, 07.08.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2894/13-ц

Провадження № 2/645/1287/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 серпня 2013 р. м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Федорової О.В.,

за участю секретаря судового засідання Ляхової І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова цивільну справу

за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ

до ОСОБА_1

про стягнення 9016,41 грн.,-

встановив:

Позивач - Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - ХНУВС) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, в якій просить суд стягнути з відповідача фактичні витрати, пов'язані із навчанням в сумі 9016,41 грн.. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно з пунктами 2.5, 3, 7 укладеної між сторонами Угоди про підготовку фахівців в Університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування від 13.02.2001 року, відповідач зобов'язався у разі відрахування з навчальницького закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі, відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання в університеті. З урахуванням того, що ОСОБА_1 наказом ХНУВС № 34 о/с від 13.03.2007 року звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням, відповідач має відшкодувати позивачеві витрати на навчання у вказаній у позові сумі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності щодо звернення до суду з вказаним позовом, оскільки перебіг строку позовної давності для пред'явлення позивачем позову про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з навчанням розпочався з наступного дня після звільнення відповідача з органів внутрішніх справ, тобто з 14.03.2007 року та, відповідно, закінчився 14.03.2010 року. Крім того, відповідач вважає, що наданий позивачем розрахунок витрат на навчання є безпідставним та необґрунтованим, оскільки він був складений позивачем на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 313 від 01.03.2007 року, а відповідач навчався протягом 2000-2005 років. Посилаючись на ст. 5 ЦК України, якою визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, відповідач вважає, що вищевказана Постанова не має зворотної дії у часі, а здійснений на підставі цієї Постанови розрахунок є незаконним.

Крім того, відповідач наголосив, що на момент укладення угоди з Харківським національним університетом внутрішніх справ йому не виповнилося вісімнадцяти років, а його батьки не надавали згоди на укладення вказаної угоди.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Наказом Національного університету внутрішніх справ за № 230 о/с від 03.08.2000 року відповідача ОСОБА_1 було зараховано до складу курсантів Університету.

13.02.2001 року між сторонами укладена Угода про підготовку фахівців в Університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування.

Згідно з пунктами 2.5, 3, 7 укладеної між сторонами Угоди про підготовку фахівців в Університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування від 13.02.2001 року, відповідач зобов'язався у разі відрахування з навчальницького закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі, відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання в університеті.

Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ № 186 о/с від 24.06.2005 року лейтенанта міліції ОСОБА_1 було відраховано зі складу курсантів Університету та відкомандировано до ГУМВС України в Харківській області.

Наказом ГУМВС України в Харківській області № 34 о/с від 13.03.2007 року лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бурунням на підставі ст.. 64 п. «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Таким чином, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі, у позивача виникло право вимоги відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням відповідача під час його навчання в університеті.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

На момент вступу відповідача до навчального закладу, угода «Про підготовку фахівців в Національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування» укладалась відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 660 від 30 серпня 1999 року «Про затвердження Порядку підготовки фахівців у вищому навчальному закладі МВС України за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування».

Згідно з п. 1.1 цього Порядку, він розроблений відповідно до ст. 52 Закону України «Про освіту», частина 2 якого вказує, що випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до п. п. 8, 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. N 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», яка діяла на момент вступу відповідача до університету, випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до п. 3.5 Порядку підготовки фахівців у вищому навчальному закладі МВС України за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування, затвердженого наказом МВС України від 30 серпня 1999 року № 660, який діяв на момент укладення угоди та навчання відповідача в університеті, у разі неприбуття молодого фахівця до місця розподілу або відмови без поважної причини стати до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення службової дисципліни чи звільнення за власним бажанням, без поважних причин, протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням осіб, навчання яких за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС України прирівнюється до проходження військової служби, регламентується також Порядком відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 313 від 1 березня 2007 року, в редакції, чинній на час звільнення відповідача.

Відповідно до ст. 1 цього Порядку, цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі:

1) дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС у зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни;

2) відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання.

Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних, зокрема, з грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв (п.2 Порядку).

Відповідно до п. п. 3, 4, 6 цього Порядку, витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця у навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням чи управлінням МВС та особою; розрахунок фактичних витрат здійснюється відповідно до норм утримання у вищому навчальному закладі; у разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач після закінчення навчального закладу, отримання вищої освіти і до закінчення трирічного терміну обов'язкового перебування на службі в органах внутрішніх справ, обумовлених угодою та діючим законодавством, був звільнений за власним бажанням, а тому він зобов'язаний відшкодувати позивачеві витрати на своє утримання за весь час навчання.

Позивачем, згідно положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України, доведена в повному розмірі заявлена ним до стягнення сума.

Згідно доданого університетом до позовної заяви розрахунку фактичних витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_1 у ХНУВС, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 року № 313, сума цих витрат складає 9016,41 грн.

З врахуванням принципу диспозитивності, передбаченого ст. 11 ЦПК України, згідно якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає що суми витрат, зазначені в наданих позивачем розрахунках та доданих до них документах, відповідачем належним чином не спростовані.

Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що він проживав протягом 2001-2005 навчальних років за межами університету, а тому не повинен відшкодовувати витрати на комунальні послуги та харчування, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону. Всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову ХНУВС в цій частині, які б ґрунтувались на вимогах законодавства.

Отже, вимоги позивача про стягнення витрат на навчання ґрунтувались на вимогах закону та умовах угоди, укладеної між сторонами.

Крім того, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на підставу своїх заперечень, на те, що на момент підписання спірної угоди ОСОБА_1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки йому станом на 13.02.2001 року ще не виповнилось 18 років.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1, проходив навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ з 03.08.2000 року по 24.06.2005 року.

Відповідно до положень ст. 222 ЦК України - правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому ст.. 221 ЦК України.

Відповідачем не доведено, що його батькам (усиновлювачам, піклувальникам) було не відомо про проходження ним навчання у ХНУВС протягом 2000-2007 років, крім того позивач не був позбавлений права після виповнення 18 років в разі незгоди з умовами укладеної ним угоди оскаржити її у встановлені законодавством строки та порядку.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача витрат пов'язаних із навчанням.

Проте, з урахуванням того, що відповідачем у справі до прийняття судом рішення заявлено про застосування позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача з огляду на наступне.

Згідно з роз'ясненням, викладеним в абз. 3 п. 11 постанови пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини зазначає у рішенні про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За умовами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, в даному випадку у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання за вищевказаною угодою, перебіг позовної давності мав початися з 14 березня 2007 року.

Втім, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 тільки 02.04.2013 року, тобто з перевищенням трирічного строку.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідач в судовому засіданні та у запереченні на позовну заяву просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Суд критично ставиться до посилання позивача на те, що про порушення відповідачем зобов'язання позивачу стало відомо тільки 10.08.2012 року з листа ГУМВС України в Харківській області від 07.08.2012 року за № 7/2976, у зв'язку з чим згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України строк позовної давності не сплинув. В даному випадку необхідно керуватись ч. 5 ст. 261 ЦК України і виходити із своєрідної презумпції, що позивачу відомий момент, в який він повинен дізнатись про можливе порушення свого права.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушенням права позивача з боку відповідача було звільнення останнього з органів внутрішніх справ до закінчення трирічного терміну перебування на службі, і саме з цього моменту у ХНУВС виникло право на звернення до суду з даним позовом.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 88 ЦПК України. У зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог судові витрати, понесені позивачем, відносяться на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 61, 79, 88, 169, 197, 209, 212-215, 224 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Федорова О.В.