Рішення № 33003002, 12.08.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р.Справа № 922/3114/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фабрика "Варіант", м.Харків до Державного підприємства "Південна Залізниця", м.Харків про стягнення 49720,11 гривень за участю представників:

позивача - Абдієвої І.В. (довіреність №б/н від 25 липня 2013 року)

відповідача - Щербакова О.В. (довіреність №371 від 26 квітня 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2013 року Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю фабрика "Варіант", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Південна залізниця" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 49720,11 гривень, у тому числі, 46857,50 гривень суми основної заборгованості, 1739,02 гривень нарахованої пені, 936,02 гривень суми 3% річних та 187,57 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №П/НХ121217/НЮ, укладеного між сторонами 27 червня 2012 року. Крім того, Позивач просив суд покласти судові витрати на Відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 липня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 серпня 2013 року.

09 серпня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№29158) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи. До того ж, у відповідному листі Позивач зазначив про повну сплату Відповідачем суми основної заборгованості.

12 серпня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№29410), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з Позивачем, визнав виниклу заборгованість за спірним договором, але з урахуванням того, що неналежне виконання його підприємством грошового зобов'язання перед Позивачем не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, просив суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 12 серпня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням повної сплати Відповідачем суми основної заборгованості, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Проти клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій заперечував.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 12 серпня 2013 року проти позовних вимог не заперечував. Наполягав на задоволенні вимоги щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

27 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фабрикою "Варіант" (Позивачем) та Державним підприємством "Південна залізниця" (Відповідачем) було укладено договір поставки №П/НХ121217/НЮ (далі - договір), відповідно до умов якого, Позивач зобов'язався поставити та передати у зумовлені строки у власність Відповідачу певну продукцію (товар), а Відповідач, в свою чергу, прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Розділом 4 договору сторони визначили порядок здійснення оплати товару, згідно якого покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлення товару (п. 4.2 договору).

В 5 розділі спірного договору сторони дійшли згоди щодо умов поставки товару. Так, однією з умов постачання є те, що датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом із товаром покупцю (п.5.1.4 договору).

За невиконання умов договору сторони передбачили сплату пені для покупця в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару (п. 7.3 договору).

Строк дії договору сторони визначили до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до його повного виконання (п. 10.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач взяті на себе зобов'язання за спірним договором виконав в повному обсязі, а саме поставив на адресу Відповідача товар на загальну суму 46882,50 гривень, що підтверджується видатковою накладною №ВА-0003638 від 14 вересня 2012 року (а.с.17), актом прийому-передачі товару від 14 вересня 2012 року (а.с.18) та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №507 від 13 вересня 2012 року (а.с.19).

Відповідач підтвердив та визнав факт поставки товару на зазначену суму, проте, оплата була ним здійснена лише частково, а саме 31 січня 2013 року у розмірі 25,00 гривень.

Як свідчать матеріали справи, товар було поставлено Відповідачеві у повному обсязі, згідно з умовами договору, і з боку Відповідача не було ані повернень, ані претензій щодо кількості та якості товару.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив претензію №1 від 24 січня 2013 року (а.с.21) та претензію №2 від 24 квітня 2013 року на адресу Відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав. Факт направлення відповідних претензій підтверджується поштовими чеками та описами вкладення (а.с.23, 28).

В процесі розгляду справи, 05 серпня 2013 року, Відповідач повністю погасив основну заборгованість у розмірі 46857,50 гривень. Даний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією банківської виписки. Також, цей факт сплати та зарахування заборгованості підтверджує і сам Позивач, посилаючись на підписаний з обох сторін акт звірки взаєморозрахунків станом на 07 серпня 2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З урахуванням викладеного, суд, роз'яснивши представникам сторін наслідки припинення провадження у справі, а саме, про недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет, із тих же підстав, припиняє провадження у даній справі щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 46857,50 гривень, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново - господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, як випливає із приписів даної правової норми, за договором поставки на постачальника покладено обов'язок передати товар покупцю у зумовлені строки, а на покупця покладено обов'язок прийняти цей товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, маркам, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Отже, з умов спірного договору вбачається, що сторони погодили предмет договору та ціну шляхом складання специфікації №1 (а.с.16), яка є невід'ємною частиною спірного договору, тобто сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору поставки, а договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав з порушенням погодженого сторонами строку.

У зв'язку з порушенням строків оплати боргу, Позивач заявив вимогу про стягнення з Відповідача 1739,02 гривень пені.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.7.3 спірного договору, за несвоєчасну оплату Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 187,57 гривень суми інфляційних втрат та 936,02 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що розрахунки є невірними, а тому, суд, перерахувавши заявлені до стягнення Позивачем суми, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з Відповідача 935,55 гривень суми 3% річних та 140,52 гривень інфляційних втрат, в решті стягуваних сум вказаних штрафних санкцій слід відмовити.

Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПКУ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Стаття 233 Господарського кодексу України також передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2 ст.233 ГКУ).

Відповідач в обґрунтування свого клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій вказував на те, ним не було завдано збитків іншим учасникам господарських відносин, посилаючись на ст.233 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що по-перше, окреме господарське договірне зобов'язання виступає правовою формою окремого відношення (зв'язку), що виникає у сфері господарювання.

По-друге, встановлення факту існування чи відсутності збитків у осіб, які не є стороною зобов'язання, без участі цих осіб у судовому процесі, неможливе.

Отже, можливість зменшення розміру належних до сплати санкцій на підставі ч.2.ст.233 Господарського кодексу України існує у тому разі, коли інший учасник господарських відносин, тобто особа, яка не є стороною зобов'язання, висуває самостійні вимоги до боржника щодо відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні даного клопотання Відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки вважає його необґрунтованим, так як вказані ним обставини не є винятковим випадком, та не можуть бути підставою для задоволення такого клопотання.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232, 233, 265, 266 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 65, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Південна залізниця" (61052, м.Харків, вул.Червоноармійська, 7, код ЄДРПОУ 01072609, р/р №26004000016 в ХФ "Експрес-банк", МФО 350716) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фабрики "Варіант" (61033, м.Харків, вул.Шевченко, 325, код ЄДРПОУ 21170203, р/р№26006022929 в ПАТ "Банк "Грант" у м.Харкові, МФО 351607) 1739,02 гривень пені, 935,55 гривень суми 3% річних, 140,52 гривень інфляційних втрат та 1718,86 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 47,05 гривень інфляційних втрат та 0,47 гривень 3% річних відмовити.

В частині позову щодо стягнення 46857,50 гривень основної заборгованості провадження у справі №922/3114/13 припинити, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16 серпня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/3114/13