Рішення № 33002675, 12.08.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 серпня 2013 р. Справа № 903/773/13

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк" до державного підприємства "Ратнівське лісомисливське господарство" про стягнення 75 076,33 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: - Карпук Владлена Вікторівна - представник за дов. № б/н від 13.06.2013 р.

від відповідача: - Колєснік Наталія Василівна - представник за дов. № 184/1 від 01.08.2013 р.

В судовому засіданні 09.08.2013 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося в суд з позовом до державного підприємства "Ратнівське лісомисливське господарство" про стягнення 55 739,64 грн.

Ухвалою господарського суду від 29.07.2013 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав. 08.08.2013 р. подав заяву про збільшення позовних вимог до 75 076,33 грн. з них: 27 538,45 грн. неповернутого кредиту, 28412,45 грн. пені простроченого боргу та відсотків, 19 125,43 грн. інфляційних втрат. Отже, має місце нова ціна позову, з якої і вирішується спір.

Представник відповідача позов заперечила. У відзиві від 06.08.2013 р. зазначає, що свої зобов'язання згідно договору виконав в повному обсязі.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося в суд з позовом до державного підприємства "Ратнівське лісомисливське господарство" про стягнення 55 739,64 грн.

Позов мотивувало тим, що на підставі договору відновлювальної кредитної лінії № 741 від 08.11.2007 р. та додаткової угоди № 1 від 29.08.2008 р. укладених між сторонами, відповідач отримав кредит у вигляді кредитної відновлювальної лінії окремими частинами з терміном повернення не пізніше 05.11.2010 р. Сторони погодили суму в розмірі 400 000,00 грн. Позивач зазначає, що виконав свої зобов'язання згідно договору.

Відповідач частково оплачував позику, однак станом на 19.07.2013 р. загальна сума заборгованості становила 55 739,64 грн.

Із врахуванням заяви про збільшення суми позову, позивач просить стягнути з відповідача 75 076,33 грн. з них: 27 538,45 грн. неповернутого кредиту, 28412,45 грн пені простроченого боргу та відсотків, 19 125,43 грн. інфляційних втрат.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.11.2007 р. між сторонами було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 941 (а.с. 5-8).

08.11.2007 р. укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору (а.с. 9).

Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а позичальник (відповідач) зобов'язується отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит в розмірі 400 000,00 грн. та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідач отримав кошти в розмірі 400 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та розпорядженнями про видачу кредитних коштів (а.с. 10-11).

В судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань, що підтверджується виписками по рахунку відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач частково гасив борг, однак залишилась заборгованість в сумі 75 076,33 грн. з них: 27 538,45 грн. неповернутого кредиту, 28412,45 грн. пені простроченого боргу та відсотків, 19 125,43 грн. інфляційних втрат (а.с. 131-132).

16.03.2012 р. на адресу позивача було направлено лист в якому відповідач зобов'язувався щомісячно гасити борг частковими платежами в сумі 10-20 тис. грн. (а.с. 123).

14.03.2013 р. відповідачем було подано клопотання до банку про розстрочення за кредитним зобов'язанням (а.с. 124). Отже, суд приходить до висновку, що відповідач визнавав борг.

01.07.2013 р. на адресу відповідача надсилалася вимога про погашення заборгованості, яка залишилися без реагування (а.с. 24).

Згідно п. 4.2.1. договору, банк має право вимагати від позичальника належного виконання останнім взятих на себе зобов'язань по договору.

Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 346. ГК України).

Відповідно до п.п. 4.3.1., 4.3.3. договору, до обов'язків позичальника входять: належним чином виконувати всі умови договору та взяті на себе зобов'язання по договору; точно в строки, обумовлені договором погашати кредит та своєчасно у визначені договором строки сплачувати плату (відсотки) за користування кредитом, а у випадку належного виконання взятих на себе зобов'язань по договору на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати спричиненні збитки.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору, в останнього виникла заборгованість в сумі 27 538,45 грн.

Дана сума підтверджується матеріалами справи, підставна та підлягає до стягнення з відповідача.

Як вбачається із розрахунку позивача розмір пені складає 28 412,45 грн. (за період з 28.12.2009 р. по 09.08.2013 р.)

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до п. 6.1.1. договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми кредиту та своєчасній сплаті відсотків за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно п. 9.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання взятих на себе зобов'язань. Отже, на даний час договір є чинним.

Для зобов'язань з визначеним строком виконання, перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання відповідного зобов'язання.

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Відповідачем в запереченнях на позов зазначається, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині стягнення пені. Судом перевірено строк та методику нарахування пені та встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення пені за період з 03.08.2010 р. по 08.02.2013 р. сплинув, отже в позові про стягнення 26398,75 грн. пені слід відмовити.

За період з 09.02.2013 р. по 09.08.2013 р. сума пені в розмірі 2 013,70 грн. підлягає до стягнення з відповідача.

Крім того, позивач посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 19 125,43 грн. інфляційних втрат. Суд прийшов до висновку про підставність нарахування даної суми, яку і слід стягнути з відповідача.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору 941 від 08.11.2007 р.

Відповідно до п. 9.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України визначають, що зобов'язання припиняється його належним виконанням. Таким чином, виходячи зі змісту вищевказаної норми закону, та матеріалів справи вбачається, що відповідач не тільки прострочив взяті на себе договірні зобов'язання за кредитним договором, а й не виконав їх належним чином, а відтак зобов'язання відповідача по сплаті ним боргу не є припиненим.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України). Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем та не належне виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем, позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі 50 398,08 грн. з них: 46 663,88 грн. основного боргу, 19 125,43 грн. інфляційних втрат, 2013,70 грн. пені та 1720,50 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України та на підставі ст.ст. 174, 173, 193, ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 626, 627, 629, 509 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства "Ратнівське лісомисливське господарство" (вул. Б. Хмельницького, 67, смт. Ратне, код ЄДРПОУ 00991503) на користь публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк" (вул. Червоного Хреста, 8, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 09303328, р/р 3739290005 в ОПЕРв філії - Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк") 50 398,08 грн. з них: 46 663,88 грн. основного боргу, 19 125,43 грн. інфляційних втрат, 2013,70 грн. пені та 1720,50 грн. судового збору.

В стягненні 26 398,75 грн. пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

12.08.13

Суддя І. О. Гарбар